У багатьох облдержадміністраціях моє невинне прохання назвати районного «князя», що сидить на троні з незабутніх перебудовних часів, викликало збентеження й тривалу паузу.
Де ж, і справді, знайти такого «динозавра», коли глави райдержадміністрацій часом змінюються, як листя на деревах.
Мені вдалося познайомитись з універсальним службовцем, який підійшов за професійними якостями кільком командам. Дивно й приємно те, що «динозавр» знайшовся на моїй батьківщині, у Приазовському районі Запорізької області...
Микола Калаянов у комскладі давно — вважай, з інститутської лави. Міг стати перспективним спортсменом, був і залишається авторитетним економістом агропрому. Але потрапив у горбачовські жорна перебудовників і крутиться у них досі. Вже у ранзі керівника-реформатора. Причому, відомого в Україні. Кабмін визначив Приазовський район єдиним в області базовим районом з реформування АПК.
Керівником району Микола Миколайович став у 1989 році, завдяки виборчій кампанії усіх і всюди. Тоді, якщо пам’ятаєте, лише кухарок не обирали.
Сільськогосподарське Приазов’я, де з промислових підприємств десятиріччя тому були лише хлібо- й молокозавод і завод продтоварів, славилося небувалими врожаями зернових. А їх вирощували працелюбні, але обділені цивілізацією хлібороби. На них і робив завжди ставку один з наймолодших тоді районних керівників області.
Його, здавалося, мало зачіпали гасла проповідника комуністичної ідеології, який став після 1991-го президентом і, наче флюгер, указував нові орієнтири. Керівника району, наче землетрусом, відчутно трусонула звістка про Біловезьку змову трьох вершителів доль мільйонів людей. Але він не подався назад, не намагався відсидітися. Калаянов продовжував іти своєю колією, як іде тягловий кінь, відчуваючи запах рідного двору.
Змінювалися президенти, міністри, глави облдержадміністрацій (скільки їх, очманілих від влади, пішло за 13 років!), а з Калаяновим працювати усі команди вважали за честь.
«Він нікому не заглядає в зуби й нікому нічого не винен з вищестоящих». «Ніколи не рубає з плеча». «Його досвіду й компетенції, а також авторитету, вистачить на багатьох скороспілих вискочок». «З людьми буває різний — безхарактерним його не назвеш. Але інтереси району — понад усе». «Лихо його в тому, що, перебуваючи при владі, йому дедалі частіше цю владу застосувати не дають».
Так відгукуються про керівника селяни, вчителі, господарники. Друзі й недруги. Існуванню останніх, зізнався Микола Миколайович, його радує, бо на те і щука в річці, щоб карась не дрімав.
Серед недоброзичливців Калаянова, на жаль, усе частіше з’являються ті, кому він не допоміг. Хотів, але не допоміг. Адже раніше одного слова його достатньо було для відновлення справедливості. А нині...
...У приймальні глави РДА майже стовпотворіння.
— А ви в якій справі? — чую запитання секретаря.
— Я з Новоспаського зі скаргою на голову розграбованого господарства Володимира Сулименка. Ховається від людей, не розраховується з нами, у КСП і гвіздка вже немає, а багато селян майнові паї не одержали.
Так вийшло, що до зустрічі з Калаяновим я побував у згаданому селі. Та жінка, зрозумів одразу, приїхала шукати управи на горе-керівника сільгосппідприємства, на жаль, даремно. Немає на мого земляка управи, окрім гніву самих пайовиків. У колишньому міцному господарстві розтягнено з благословіння нових «господарів» усю техніку, розібрано ферми й гаражі, по дощечці й камінцю роздано в рахунок майнового паю. Та й то не усім. Хто міг — вивіз свою частку, а безпомічні пенсіонери залишилися ні з чим. Замість деревин-цеглин Марія Кирилюк, Ніна Кучеренко та інші прохають видати гроші, але де їх візьме Сулименко у господарстві, доведеному до ручки? До речі, чимало будматеріалів (проданих? подарованих?) з Новоспаського я випадково побачив у іншому, квітучому селі. Як вони там опинилися? На це запитання не дадуть відповіді і правоохоронні органи. Бо вони захищають інтереси держави, а реформовані колгоспи — не їхня парафія. Ну, а інтереси обдурених сулименками хліборобів, які не одержали земельних (і таких чимало) та майнових паїв? Це, кажуть у прокуратурі, компетенція судів.
Микола КАЛАЯНОВ:
— Розумієте тепер безпорадність адміністрації? Коли ми хочемо, щоб влада була дієвою, потрібна потужна законодавча підтримка. А ми поки що лише консультуємо, спостерігаємо, аналізуємо, трохи контролюємо, фіксуючи порушення. Не маючи права втручатися у господарчу діяльність того ж Сулименка, я зобов’язаний реагувати на скарги селян. А як? На щастя, таких господарств у нас одиниці, і біда їхня в тому, що там немає лідера, якому люди повірили б. Сказане людьми «Керуй!» деякі горлохвати сприйняли як гасло «Збагачуйся!». Коли б земельну реформу провели одночасно з прийняттям Земельного кодексу... Коли б до цього потурбувалися про кадри, підготували справжніх реформаторів і дали їм час розвернутися, ми зберегли б усі господарства.
Того понеділка Микола Миколайович при мені розв’язував нерозв’язуване завдання: де взяти гроші для зарплатні медикам і культпрацівникам. Бюджетним кодексом нині заборонено латати фінансові дірки місцевих органів за рахунок обласного бюджету. Раніше на початку року можна було позичити в області, а після збирання врожаю розрахуватися. Тепер — зась. Але звідки у сільських бюджетах з’являться кошти на виплату зарплатні у першому, скажімо, півріччі, коли більшість податків, знов-таки згідно з законом, сільгоспвиробники платять у другому півріччі?
Це головний біль не лише глави РДА. Ще з 1993 року Калаянов першим в області став передавати передбачені законом бюджетні кошти на утримання дитсадків, шкіл, ФАПів з райбюджету до сільських. Тобто на свій страх і ризик здійснив децентралізацію. Відтоді голови сільрад не чекають ласки від централізованої районної бухгалтерії, а, одержавши гроші на потреби села, розпоряджаються ними самі. І самі шукають додаткові суми.
Чи треба казати, як піднявся авторитет місцевої влади, а заразом її відповідальність перед земляками?! Нині обраний народом голова сільради не киває на районне керівництво, а сам знаходить кошти й можливості відремонтувати дірявий дах школи, закупити меблі у дитсадок чи обладнання для фельдшерського пункту.
Децентралізація сприяла тому, що в районі за останнє десятиріччя шкіл побільшало на дві, побудували п’ять одинадцятирічок; практично у кожному з 52 сіл є медзаклади; функціонують 35 бібліотек, 32 заклади культури, у яких активно працюють 200 аматорських колективів.
Микола КАЛАЯНОВ:
— Подивіться, як забезпечують сільські школи. Наповненість у класах там, природно, менша, ніж у місті. Але фінансують їх, в розрахунку на одного учня, однаково. Сільські хлопчики й дівчатка завжди були обділені благами, які є в містах. Чи усвідомлюватиме дитина при такому ставленні до неї, що джерело духовності кожного — у селі? Звідти вона має черпати усе добре. Тому так важливо сьогодні підтримати соціальний статус села, розвиваючи якомога ефективніше його інфраструктуру.
Не менш важливо показувати, що не все погано в нашій хаті. Менше треба бурчати, лаяти владу й активніше ставати господарем своєї долі. Не сподіваючись на чиюсь допомогу. Запереченням геть чисто всього, критикою ми не виховаємо господаря і патріота.
Знаючи таку прагматичну позицію керівника району, його непримиренність до злостивців і ледарів (у одного будинок і садок — любо глянути, а в другого город у бур’янах), у Миколи Миколайовича при зустрічах частіше прохають поради, аніж допомоги. Та, як правило, одержують і те й те.
Неконфліктність, впевненість у собі й досвід і дозволили, на мій погляд, Калаянову стати командним гравцем. Незалежно від того, хто капітан і головний тренер, він прагне достойно і сумлінно виконувати свої функції.
Приазовське
Запорізької області.
