У густих віковічних лісах Волинського Полісся в розпалі традиційна ягідна і грибна лихоманка. Нащадки древніх тутешніх племен дулібів і древлян, які зросли серед дрімучих гущавин і непрохідних болот, цілими селами з ранку і до смеркання гнуть спини на лісових жнивах. До кошиків іде усе: лохина, ожина, журавлина, брусниця, чорноплідна і звичайна горобина, білі гриби, лисички. І, звісно, найцінніша ягода — чорниця, яка нинішнього сезону вродила особливо рясно. Селяни кажуть, що цьогорічний врожай не гірший від торішнього. А минулого року лише до Польщі, Німеччини, Бельгії, Франції волинські заготівельники відправили понад 2500 тонн чорниць, близько 280 тонн лисичок і 260 тонн білих грибів. Відтак мешканці Полісся на збиранні лісових дарів заробили від 30 до 35 мільйонів гривень. Але якої крові й поту вартує їм цей, як вони самі кажуть, рабський заробіток?
Чорноробочі чорничного бізнесу
У спекотну пору ягідного сезону поліські села ніби вимирають. Ледь сонце зійде — тисячі селян пішки, на роверах або й сім’ями на підводах вирушають до лісу. Цілісінький день усі — від малого до старого — повзають навколішки з кошиками за плечима, прочісуючи спеціальними чорничними гребінками зелені галявини. Зазвичай збирачі заздалегідь займають певні ділянки чорничного клондайку. Кажуть, кожна бригада навіть має дебелого чолов’ягу, який соколиним оком стежить за конкурентами і при нагоді відлякує їх здоровенним кулаком.
Надвечір до нестями стомлений лісовий люд суне з лісу до стратегічних місць, де заготівельники приймають ягоди. Переважно це перехрестя доріг або автостради. Перекупники платять за кіло чорниць (півторалітрова банка) від 2 до 2,40 гривні. Деякі заготівельники піднімають ціну до двох з половиною гривень, аби швидше затаритися. В середньому не надто лінивий селянин збирає за день 10—15 кілограмів ягоди. Тож заробіток сягає 25—30 гривень «живими» грошима. За умови, що ягідний сезон триває щонайдовше півтора місяця, пересічний поліщук у кращому разі заробляє 500—700 гривень. Хоча, наприклад, мешканець Камінь-Каширського району 47-річний Петро Мігас розповів, що торік зі своєю сім’єю заробив на ягодах майже 6 тисяч гривень. Проте це, скоріше, виняток, аніж закономірність, бо чорничні запаси не безмежні. Скажімо, нинішнього року ліміт збору не перевищує 5 тисяч тонн чорниць.
Добрий зиск мають селяни і від збирання грибів. Переважно кладуть до кошиків боровики, тобто білі гриби, і лисички, на які дуже великий попит. Займаються цим промислом справжні профі. Вони знають усі грибні місця. Тому заїжджому грибнику тут робити нема чого. Відтак за день тихого полювання поліщуки визбирують 10—15 кілограмів лісових гостинців.
Однак є проблема: покупців бракує. Адже офіційною заготівлею займаються лісгоспи і великі приватні фірми. За кіло боровиків, лисичок, а також маховиків, зелениць, опеньків дають від 5 до 12 гривень. На приймальних пунктах дари природи перевіряють на радіаційне забруднення. Не кожен гриб піде до холодильників. Тому більшість грибників воліють сушити гриби і самотужки продавати. Дехто ловить покупців на базарах у райцентрах або Луцьку.
Та зазвичай поліщуки гуртуються в бригади і вирушають на торги до Одеси, Херсону, Харкова, Дніпропетровська, Донецька. Винаймають дешеве житло і збувають сушені гриби на тамтешніх ринках, заводських прохідних, автозаправках. Буває, обмінюють делікатес на одіж або взуття. Кажуть, на знаменитому одеському Привозі є лобне місце, де давно прописалися волинські і рівненські грибники. У такий спосіб лісові бізнесмени можуть заробити за сезон до двох тисяч гривень.
Фірмам — прибутки, лісу — зась
Ягідні і грибні жнива обдаровують прибутками не лише селян. Цей промисел тримається на трьох «китах»: об’єднанні «Волиньліс», понад тридцяти комерційних фірмах-заготівельниках і тіньових перекупниках. Між ними точиться прихована боротьба за клієнта, позаяк волинські лісові дари стають дедалі популярніші за кордоном. Нинішнього сезону лише «Волиньліс» експортував до Німеччини, Італії і Чехії майже 300 тонн замороженої чорниці, а до Австрії — перші 6 тонн лисичок. Залюбки купують лісові гостинці й наші співвітчизники. Тож справа ця вочевидь прибуткова і для заготівельників, і для державної скарбниці, куди надходять податки від продажу дарів природи за кордон. Однак на тлі бізнесових звершень опинилася на задвірках проблема відтворення і збереження лісу. Адже селяни в гонитві за грошима не вельми шанують багатства природи. Чорничними гребінками вони нищать ягідники, а в пошуках лисичок граблями руйнують грибниці. Щоб дістатися потаємних місць у гущавинах, нерідко виламують цілі стежки.
— Якщо з лісу беремо, то треба якусь частку повертати на відтворення, — зазначає генеральний директор об’єднання «Волиньліс» Богдан Колісник. — Торік у ведення лісового господарства об’єднання вклало сім мільйонів гривень. Ці кошти пішли на створення насіннєвої бази, нові лісопосадки. До слова, ми перші в Україні ініціювали впорядкування використання лісових дарів. Але це обернулося проти нас. За розпорядженням обласної ради лісівники теж зобов’язанні сплачувати нормативну плату з експортованої продукції нарівні з комерційними фірмами, які заготовляють ягоди і гриби, проте жодного стосунку до лісу не мають. То навіщо об’єднанню «Волиньліс», яке єдине з усіх заготівельників відтворює флору, віддавати кошти до місцевого бюджету, а потім чекати повернення половини цієї суми на розвиток лісу?
Лісівники краю констатують: цьогорічні ягідно-грибні жнива обернуться значними збитками для лісу. Природа вкотре жертвує собою заради людського добробуту. Але чи буде що гребти гребінками і граблями через кілька років?
Волинська область.
