Із досьє «ГУ»

ЄХАНУРОВ Юрій Іванович. Голова Комітету Верховної Ради з питань промислової політики і підприємництва. Народився 23 серпня 1948 року в селі Белькачі Учурського району в Якутії. За фахом — інженер-будівельник.
Ю. Єхануров тривалий час працював на керівних посадах в будівельних організаціях Києва. З серпня 1993-го по серпень 1994-го — заступник міністра економіки України, з вересня 1994-го по лютий 1997-го — голова Фонду державного майна України. З грудня 1999-го по травень 2001-го — перший віце-прем’єр-міністр України в уряді В. Ющенка, де відповідав за співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями. З червня по вересень 2001-го — перший заступник глави адміністрації Президента України.
Народний депутат України третього і четвертого скликань. Обраний до нового парламенту за списком блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» під номером 26. Нині — безпартійний. Одружений, має сина та онуку.
— Хто ж ви насправді: лідер, командний гравець чи «сірий кардинал»?
— Робота в «Київміськбуді» навчила мене працювати в команді. Такий досвід дав можливість вже і в політиці поступатися своїм «я», коли потрібно працювати на результати команди. Зараз без команди не можна існувати. Час одинаків минув. З другого боку, жодна команда не відбудеться без лідерів.
— Хто ви нині за політичними поглядами: демократ чи ліберал, правий чи центрист?
— Я поки що безпартійний, представляю правий спектр у класичному розумінні, тобто ліберальну ідею. Але в сучасній політиці, в тому числі й українській, немає класичних понять. Зараз я входжу до депутатської групи «Разом», де всі безпартійні з блоку «Наша Україна», а також частина членів невеликих партій.
— Що для вас важливіше в роботі: обов’язково побачити результат чи зрушити щось із мертвої точки, розпочати процес?
— У будівництві є така сфера діяльності —пусконалагодження. Мені більше подобається налагодити процес, а коли починається конвеєр, передати справу іншому. Свого часу я сам просив Президента, щоб він звільнив мене з посади голови Фонду держмайна і надав мені якусь іншу роботу, бо вважав, що перший приватизиційний етап закінчили, а наступний етап має робити вже інша команда. Звичайно, дуже хочеться бачити результати своєї роботи. Коли ходжу вулицями Києва, мені приємно, що до будівництва майже всіх будинків у 70-х—80-х роках був причетний той колектив, у якому я працював.
— Яку роль у політичній кар’єрі відіграла ваша родина?
— Об’єктивно — велику. Так склалося, що відразу в сім’ї було прийнято рішення: я працюю, а дружина забезпечує тил, хоча вона є добрим фахівцем.
— Як ви відпочиваєте, знімаєте напругу і стреси?
— Відпочинок для мене — це часто зміна діяльності. Під час відпустки із задоволенням готуватимуся до нового циклу лекцій в університеті.
У мене вдома дуже багато історичної літератури, майже повне зібрання прижиттєво виданих творів А. Чехова. Я дружу з музеями А. Чехова у Сумах, Ялті, з житомирськими художниками з мого колишнього виборчого округу. Щороку організовуємо виставки не лише в Житомирі, а й в інших містах України. Зараз, коли пішов з уряду, я нарешті отримав змогу ходити в філармонію.
— Ви наполовину бурят, ваша дружина — українка. Які традиції домінують у вашій родині: українські чи бурятські?
— Я себе вважаю українцем бурятського походження. Всі ми в Україні є українцями. З Сибіру ми привезли сімейну традицію — пельмені. На значні події ми їх ліпимо вручну, а на Новий рік влаштовуємо з сином змагання на час. І щороку треба поліпшити своє досягнення. Цього року я зліпив 108 штук за годину, а син — 85. Підтримую зв’язки з родичами в Сибіру. Дуже радий, що нам удалося зорганізувати і Торговий дім «Бурятія-Україна», і що український уряд веде економічну співпрацю з цим регіоном. А моя мала батьківщина — це Житомирщина, Довбуш, де живе моя мама, колишня вчителька, яка тепер на пенсії, де працює на фарфоровому заводі робітницею моя сестра Світлана.
— І останнє. Чи є у вас якась мрія або надзавдання, втіливши які, зможете сказати собі «стоп»?
— Я ніколи не скажу собі «стоп». На кожному етапі є своє завдання. У мене їх настільки багато, завдань, які сам собі ставлю! Але зараз серед найголовніших завдань у парламенті два: це успішна робота нашого комітету, пов’язана з розвитком промислової політики і підприємництва, та розбудова громадянського суспільства. Без останнього побудувати демократичну державу неможливо.
 
Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.