Чи є рада над Нацрадою

До Національної ради з питань телебачення та радіомовлення з’їжджаються на поклін з усієї країни претенденти на одержання ліцензій на різні теле- та радіоканали. Щастить не всім.

Того разу не пощастило Одеському державному радіо. Національна рада мала дозволити чи не дозволити єдиному регіональному україномовному радіо працювати на хвилі 104,3 мегагерца цілодобово. Після двох годин стояння у задушливому коридорі і кількох формальних запитань ми почули вердикт: «визначити переможцем на хвилю 104,3 мегагерца в місті Одеса радіокомпанію «Армянське радіо України» (тут державні мужі трішки запнулися: армянським чи вірменським має називатися це радіо?). Однак така дрібниця мудрому рішенню на заваді не стала.

Нам залишилося тільки заявити свій протест та з надією на те, що є рада й над Нацрадою, розпочати кампанію на захист справи, якою займалися вже не один рік.

Перший крок до власної хвилі Одеському радіо довелося робити манівцями. Проект «Одеса-2», започаткований у жовтні 1994 року, мав у своєму розпорядженні малопотужний середньохвильовий передавач, який ледве забезпечував прийом у межах міста, до того ж аж ніяк не кращої якості. Та все-таки роботу на хвилі 225 метрів ніяк не можна назвати марною. Кадрові зміни, досвід 10-годинної роботи в ефірі, освоєння нових жанрів дозволили Одеському радіо без розкачування розпочати мовлення у діапазоні FM на хвилі 104,3 мегагерца.

У грудні 1998 року вперше вийшла на цій хвилі одеська станція, що дістала назву «Радіо на Троїцькій». Мовлення вирізнялося значною кількістю різноманітних авторських програм та новинами, що готувалися виключно на місцевому матеріалі.

Через деякий час «Радіо на Троїцькій» зробило черговий крок до розмовного громадсько-політичного формату. У діапазоні FM ми почали транслювати власні програми, що виходили на каналі УР-1. Почала виходити 30-хвилинна інформаційно-музична програма «Чорноморський маяк». У прямому ефірі ведеться розмова з керівниками міста, області та держави. З допомогою телефону слухачі можуть долучилися до бесіди.

Нам намагалися закидати фінансову неспроможність. Але ж протягом чотирьох років радіо існувало і в борги не влазило. А отримання якихось надприбутків, напевно, не є першочерговим завданням державної радіостанції. До речі, голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко закинув Нацраді саме «фінансову мотивацію рішень», що не є прерогативою Нацради.

Зауваження щодо використання державної мови, яка у нас, за підрахунками регіонального представництва Нацради, не сягає 50 відсотків у загальній структурі мовлення, можна прийняти. Але якщо бити у дзвони з приводу державної мови, то оніміти мало б саме «Армянське радіо», де під час проведення кількаденного моніторингу не пролунало жодного українського слова.

Вже після того, як справу було зроблено і Одеському державному радіо зачитали вирок, на моє особисте прохання пояснити причини такого рішення голова Нацради Борис Холод сказав коротко: «У вас бракує програм власного виробництва». Пояснити цю тезу ніхто не збирався. Один із нацрадівців сказав, що у кожного з членів Нацради можуть бути свої мотиви щодо ухвали такого рішення, і пояснень давати ніхто не зобов’язаний. Однак на засіданні репліка все-таки пролунала: «Хоча б для сміху залишімо в Одесі бодай одне українське радіо».

Кілька слів про наших конкурентів. Не схильні їх підозрювати у смертних гріхах. Звинувачувати комерційне радіо в тому, що воно прагне будь-якою ціною розширити свій ефір та примножити свої прибутки, як мінімум, нелогічно.

В Одесі на хвилі 103,8 FM з’явилося свого часу таке собі «Армянське радіо». Грамотно була обрана слухацька аудиторія: одеситам, стомленим від «кислотних» мотивів та сучасної низькопробної попси, запропонували перевірені часом старі радянські шлягери. І все це під акомпанемент джинглів з характерним акцентом і в атмосфері анекдотів від «армянського радіо». Все мало вигляд доволі пристойний. Та ось у вірменському сімействі зчинився скандал, і частина працівників перейшла працювати на хвилю 104,3 на відтинку часу, котрий до того неодноразово переходив із рук в руки. Розкольники прихопили з собою й назву. Відтоді в Одесі з’явилося два «армянських радіо», кожне з яких вважає себе першим і єдиним. Хронологічно друге (а саме з ним ми змагаємося за частоту 104,3) «Армянське радіо» на засіданні Нацради заявило, що вже відстояло право одноосібно носити цю назву. Тим часом в Одесі продовжує працювати два «Армянських радіо», дуже схожих одне на одного. Апелювання наших суперників про захист інтересів вірменської діаспори та мовлення вірменською мовою може вразити лише тих, хто ніколи не був в Одесі і не слухав передачі «Армянського радіо»-104,3. Дві-три вірменські пісні на добу. Два-три джингли вірменською мовою. В принципі, все нормально: багато ж бо ти заробиш на рекламі під тривале вірменське мовлення в Одесі. Але навіщо замилювати очі Нацраді, навіть якщо вона не дуже й опирається? «Армянське радіо» — це звичайне розважальне радіо, що вдало експлуатує тему «анекдотів від вірменського радіо». Пояснюємо для того, щоб ні в кого не склалося враження, що в Одесі перетнулися інтереси вірменської громади та єдиного україномовного радіо. Коли вже казати про нацменшини, то ніхто у регіоні не співпрацює з ними так щільно, як Одеське радіо та ОДТРК загалом. Десятки років у нас виходять програми болгарською, молдавською та гагаузькою мовами.

Резюме таке: нічого лихого у тому, щоб «Армянське радіо» працювало в одеському ефірі, немає. Але ж не за рахунок ліквідації єдиної у регіоні україномовної державної FM-радіостанції!

Одеський регіон у багатьох відношеннях    стратегічний для нашої держави. Тут розташовані головні морські ворота України. Саме ця область має найдовший сухопутний держкордон. До того ж Одещина    — повноправний учасник  єврорегіону «Нижній Дунай». На теренах області мешкають представники більш як 100 національностей. Невже тут зайвим був би потужний державний інформаційний осередок?

Ми не випадково говоримо про всю область. Згідно з розробленою у редакції концепцією «FM на область», ми планували з допомогою кількох рентрансляторів охопити ефірним мовленням у популярному діапазоні весь одеський регіон. Це завдання стало особливо актуальним, коли 2000 року льодова стихія майже повністю знищила мережу дротового мовлення у багатьох районах на півночі області.

Хоч як прикро, але доводиться припускати, що державні інтереси та інтереси Національної ради з питань телебачення та радіомовлення — це, як кажуть у нас в Одесі, «дві великі різниці».

Не хотілося б думати, що держава не знайде засобів проти власної установи, котра, на нашу думку, неправильно розуміє свої функції або ж свідомо нехтує національними інтересами.

Державних установ, що стоять над Нацрадою, зовсім небагато — це Президент та Верховна Рада України.

В обидві ці найвищі інстанції ми вже надіслали листи з проханням захистити національний ефір від рішення Національної ради. Звернулися ми й до суду. Що б там говорив пан Холод про те, що «судові позови до Нацради не передбачені законодавством і тому такі дії ТРК можна розцінювати як тиск на Нацраду», рівність усіх громадян та установ перед законом наче ніхто ще не відмінив.

Так чи інакше, ми чітко заявляємо про свій намір будь-що відстояти своє мовлення у FM-діапазоні. Охочих заробити на одеському ефірі — чимало, а державна радіостанція тут одна. Хочемо, щоб у багатонаціональній Одесі було бодай одне українське радіо. Хоча б для сміху. А там — побачимо.