«Лікар має, незалежно від виду медичної практики, самовіддано надавати компетентну медичну допомогу з повною технічною та моральною незалежністю, зі співчуттям і повагою до людської гідності. Лікар має бути чесним з пацієнтами і колегами, має боротися з професійними і особистими недоліками інших лікарів, має розкривати обман і шахрайство».
(З Міжнародного кодексу медичної етики.)
Чи багато в Україні випадків лікарських помилок? Ці суперечки нерідко для потерпілого закінчуються вельми сумно. Судова практика у таких справах — мізерно мала, а от самих випадків багато. Наприклад, боляче було дивитися на молоде подружжя, що втратило 8-місячну дочку з вини медсестри, котра була напідпитку і не надала вчасно належної допомоги, та ще й ввела дитині ліки, в яких закінчився термін придатності.
З другого боку — знайти фахівця, який міг би дати висновок з неякісно проведеного, наприклад, протезування ротової порожнини, дуже важко. На жаль, не краща ситуація і з платними закладами: після некваліфіковано зробленого аборту в одній з таких лікарень за життя постраждалої жінки потім боролися фахівці іншої. Дати висновок щодо цього вони відмовилися.
Чи кричущий випадок, що приголомшив усю Україну, коли в стоматологічному кріслі на очах у матері померла від уколу дочка. На семінарі «Лікарські помилки та захист споживачів», що проходив у цьому місті, мама загиблої дівчинки звернулася із запитанням: що ж робити? У залі було чимало медичних працівників Сумської області, а також представники правоохоронних органів, однак ніхто з них не запропонував своєї допомоги.
Звичайно, такі ситуації складні і юридично, і психологічно, тому їх не так просто розв’язувати. На жаль, величезна кількість справ просто кане в Лету через те, що лікарі приховують медичні документи, фальсифікують їх або просто не роблять потрібних та об’єктивних записів. Як наслідок: факт помилки чи недбалості постраждалий довести не може. Однак набагато важливіша інша причина — горезвісна корпоративна лікарська етика. Лікарі стоять один за одного горою, коли постає питання про відповідальність перед пацієнтом. У такому разі юристи безсилі, оскільки без допомоги фахівців довести лікарську помилку вкрай важко. Тому нерідко постраждалий залишається сам на сам зі своєю бідою.
До речі, у містах при управліннях охорони здоров’я працюють спеціальні комісії, що розглядають скарги на дії лікарів. Однак про їхнє існування майже ніхто не знає, а ефективності та об’єктивності в їхній роботі жодної, адже рішення за скаргою приймають також лікарі, які свого брата завжди захистять, знову-таки через «лікарську солідарность». А ще через побоювання: «Чи не опинюся завтра я у такій самій ситуації?» В кулуарах медики так і кажуть: ми ніколи нічого не напишемо проти лікаря. Тому вкрай важко знайти по-справжньому незалежних та об’єктивних експертів, які могли б надати суду об’єктивні свідчення і акт експертизи.
Зрозуміло, що в ідеалі лікарі мають бути професійними, чесними перед собою, хворими і Богом. Але, на жаль, на практиці буває не так. Тому суспільству необхідно створити таку систему і закони, які не давали б змоги несумлінним горе-лікарям уникати відповідальності, а лікарів, не винуватих у тому, що сталося, змогли захистити. Тому для об’єктивності в таких суперечках потрібний незалежний орган. Мабуть, він має складатися з медиків із різних міст України (можливо, не лише України), юристів, інших фахівців. Це забезпечить незалежність від місцевих обласних управлінь охорони здоров’я під час прийняття висновків.
Не варто забувати, що лікарі також бувають пацієнтами. Тому юристам і медикам необхідно знайти контакт та взаєморозуміння. Схоже, час сідати за стіл переговорів.
Світлана ТОРОПЧИНА-АГАЛАКОВА, адвокат, віце-президент Української асоціації споживачів.
