Від старожилів Костополя почули, як колись обирали старосту в селі чи містечку: дивилися, який він господар удома. Схоже, цим керувалися костопільчани, коли п’ять років тому із дванадцяти кандидатів на посаду міського голови Костополя обрали Євгенія Денисюка. А на цьогорічних виборах віддали за нього понад 86 відсотків голосів. Однак міський голова не вдавався до агітаційних заходів, бо вважає, що про людину судять за її справами. Перші чотири роки головування Євгенія Денисюка надали свіжий імпульс життю міста, яке помолоділо, стало затишнішим. І виборці це оцінили.
Ще дорогою до Костополя заступник голови Рівненської обласної ради Валентин Крока заінтригував нас своїм гарним відгуком про Євгенія Олексійовича:
— Мені імпонують у цій людині діловитість, енергійність, небайдужість, уміння працювати з людьми. У нього можна повчитися, як господарювати. Зрештою, скільки його знаю, він завжди був господарем. І взагалі, це дуже цікава, неординарна людина, особистість.
Спілкування з міським головою Костополя переконало, наскільки влучною була ця характеристика. До неї внесли свої штрихи і костопільчани, з якими спілкувалися на вулицях міста: у нашого міського голови на все своя думка, яку не боїться висловлювати вголос; господарська жилка, яка дісталась у спадок від батька; виваженість, уміння прораховувати, обдумувати важливі рішення, аби потім не жалкувати за зробленим. А ще є у нього хобі.
— Ось відвоював у дружини грядки під троянди, — жартує Євгеній Денисюк, не без гордості пестячи поглядом квітник біля будинку, де мирно співіснують дві сім’ї: його та доччина. — Вони — моя слабкість. З кожного відрядження привожу нові сорти, тепер у моєму розарії майже п’ятсот кущів. Сам доглядаю за ними — так і відпочиваю...
— Коли встигаєте, якщо рано-вранці об’їжджаєте вулиці міста? — цікавимося в мера.
— Прокидаюся дуже рано, то й устигаю. А вулиці, справді, об’їжджаю, щоб переконатися, як працює комунальна служба. Вона п’ять років тому, коли мене вперше обрали міським головою, була найбільшим головним болем. Настільки занедбали її, — почули у відповідь.
Міський голова не драматизував ситуацію: державне комунальне підприємство «Костопількомунсервіс» справді перебувало в занепаді. Людям роками не платили зарплати, тож сюди йшли на роботу «літуни» або ті, кого скрізь виганяли за п’янство чи недисциплінованість. А кілька автомобілів, що були в комунальній службі, через брак запчастин і пального стояли на приколі. Тож сміття не лише з міста, а й із території комунальників вивозили лише час від часу.
Міський голова змусив їх упорядкувати передусім свою територію: було вивезено десятки тонн сміття, а на місці сміттєзвалища викопали і зарибнили ставок. Невдовзі в «Комунсервісі» з’явилися не лише нові вантажівки, контейнеровози, а й дорожня техніка: грейдери, катки, німецька «Вірдген» для укладання асфальту. Тож відпала потреба наймати їх у будівельних організацій, а відтак стали економити і на цьому гроші, а ще — заробляли їх самі. Бо, звісно, усю цю техніку ніхто комунальникам не приніс на блюдці. До слова, щоб «Вірдген» не простоювала, її здавали в оренду сусідам і заробили на цьому кругленьку суму, яку витратили на ямковий ремонт та благоустрій вулиць. А від проданих під заправку десяти соток землі пробурили для міста резервну свердловину, щоб не було перебоїв з подачею води.
Комунальники теж почали заробляти: уклали угоди з приватним сектором на вивезення сміття, надають інші платні послуги, тож поступово не лише погасили заборгованість у зарплаті за всі попередні роки, а й значно підвищили її. Тож тепер працевлаштуватись у «Комунсервіс» охочих багато — навіть конкурс є. Зарплата у 400—500 гривень приваблює і молодь. Та й тепер керівник має моральне право вимагати за такі гроші роботи від працівників. Почало надавати платні послуги і будинкоуправління — тут з’явився столярний цех, який виготовляє вікна і двері на замовлення. Стала прибутковою і нова міська лазня.
Євгеній Денисюк скромно промовчав, але від свого попередника прийняв у спадок два мільйони гривень боргів, тож потрібно було вибиратися із них. Як це вдалося міському голові, дивуються й досі. Але це, звичайно ж, коштувало йому багатьох безсонних ночей. І тепер Костопіль у борг не живе.
— У перші дні роботи на посаді міського голови двері мого кабінету не зачинялися — люди йшли у різних питаннях: хто за порадою, хто по матеріальну допомогу, — згадує Євгеній Олексійович. — Оскільки прийняв місто з боргами, то не міг допомогти матеріально. Міг хіба що уважно вислухати їхні проблеми. Пам’ятаю, як у кабінет влетіла жінка, емоції так і лились із неї рікою. Я запросив її сісти, пригостив чаєм, вислухав. Вона заспокоїлась, а на прощання сказала: «Дякую». Я запитав: «За що?» — А вона: «За те, що вислухали». І тоді я зайвий раз переконався, як важливо вислухати і зрозуміти людину. А тому приймаю людей у будь-який час і будь-де.
— Тож та табличка на дверях про прийомні дні — чистісінька формальність? — цікавимось.
— Виходить, що так...
— А додому телефонують? — запитуємо Євгенія Олексійовича, знаючи, що окремі чиновники не дають для розголошення через довідку номери своїх домашніх телефонів, відгороджуючись удома від службових клопотів. Звичайно, за це їм не можна дорікати: приватне життя — це святе.
— Телефонують, бо ні від кого не приховую свого телефону чи адреси, — каже міський голова. Тим паче всі мене знають, бо я тут мешкаю все своє життя. Та й усякі ситуації бувають... Але не думайте, що життя в нас безхмарне, без проблем. Я не плачусь, бо цього не дозволяє мій принцип: хай не допомагають, але й не заважають... Щодо проблем, то особливо мене непокоять очисні споруди. Вони відслужили свій термін і вже не задовольняють місто, яке дедалі розбудовується. Самим, навіть за підтримки області, нам цього не подужати. Тож штурмую столичні кабінети, аби розв’язати цю злободенну для Костополя проблему.
— На вулицях бачили новенькі «Газелі»... Чули від людей, що вони з’єднали всі мікрорайони міста і що плата прийнятна — 50 копійок.
— Наче гору з плечей скинув, коли розв’язав цю проблему, бо ж обіцяв свого часу людям, — каже Євгеній Денисюк. — Узагалі, на мою думку, роботу будь-якого міського чи сільського голови, депутата дуже легко оцінити. Досить узяти його передвиборну програму і почитати, щоб у виборців склалася думка про їхнього обранця. Особисто я не хочу давати і не давав обіцянок, яких не можу виконати. Краще одразу відвертозізнатися: мовляв, не під силу це мені та команді, або ж порадитись — а що, як у когось знайдеться свіжіше рішення...
До слова, про команду. До неї запросив двох своїх конкурентів на минулих виборах. І, як показало життя, і тут влучив у яблучко. Бо, звичайно ж, самотужки міському голові стільки зробити не вдалося б. А зроблено справді чимало. Всього, звичайно, не перелічити. Лише один факт: Костопіль ось уже кілька років поспіль називають у трійці найупорядкованіших районних центрів Рівненщини.
Костопіль має свій шарм, своє обличчя. Має і свої проблеми. Свого часу він був одним з найбільших промислових центрів області. Тут розміщувались великі підприємства, які мали статус союзного значення. До таких належав завод базальтових і теплоізоляційних матеріалів, який випускає унікальну продукцію з місцевих базальтів, «Будінструмент», склозавод, домобудівний комбінат. З розпадом Союзу сумна доля спіткала «Будінструмент», так само як і склозавод, який працював на оборонку (щоправда, останнім часом у склоробів зажевріла надія, що поступово він реанімується — уже запрацював один цех і виготовляє мирну продукцію — склотару). Відтак на ринок праці було викинуто тисячі людей, багато з яких, не покладаючись на державу, стали самотужки шукати порятунку від безробіття.
— Мені ця проблема болить, бо в ній приховано не лише матеріальний зміст. Помічав, що, залишившись без роботи, поза колективом, не відчуваючи себе господарем, годувальником сім’ї, багато хто ламається морально, скочується на дно: починає пиячити, від чого страждають і сам, і сім’я. А тому я завжди вітаю створення чи відновлення роботи будь-якого малого чи великого підприємства, — каже Євгеній Денисюк. — Адже це нові робочі місця. Нещодавно стало до ладу мале підприємство «Примет» із обробки плодів і ягід. І я цьому щиро радий, бо тут працевлаштувалось двадцять костопільчан. Сприяємо й тим, хто хоче розпочати свою власну справу. Адже в такий спосіб вони заробляють на утримання сімей, а багато хто ще й дає роботу іншим. Скажімо, облаштували в центрі міста міні-маркет. Добре. І людей належним чином обслуговують, та й молоді багато прийняли на роботу продавцями, експедиторами тощо. А відкриття приватних перукарень та конкуренція між ними за клієнта? Від цього виграли люди, бо мають можливість вибирати, хто краще і дешевше надасть їм послуги. Хіба це погано?
У ці погожі літні дні Євгеній Денисюк щодня буває на міському стадіоні, де триває реконструкція трибун. Признався, що йому дуже імпонують розуміння і підтримка, яку проявили костопільські підприємці, коли фінансували ці роботи. Звичайно, авторитет міського голови відіграв не останню роль: він до людей з розумінням — і вони відповідають йому тим само. Та й спорт у Костополі люблять, тут є дитячо-юнацька спортивна школа, спортивний ліцей...
Світлана ПИСАРЕНКО; Олександра ЮРКОВА.
