Скільки сьогодні нарікань на молодь: і не так одягається, і не те співає, і не так мислить. Смію запевнити — ті, хто так каже, не на тих дивляться, не тих слухають, не з тими спілкуються. Пропонуємо вашій увазі розмову з призеркою «Голосу України» Богданою Горбатюк. Постійні слухачі радіопередачі «Ложа преси» свого часу мали нагоду чути пісню-гімн «Голосу України» в її виконанні. Втім, претендентів було багато, але перемогла саме вона.
— Люблю «Голос України», бо це — українська газета від першої і до останньої сторінки, — каже Богдана. — Люблю читати матеріали на політичні теми, а також повідомлення з інших міст. Широка кореспондентська географія дає змогу знати про все, що відбувається в усіх регіонах держави. Газета розрахована на дорослого читача, але мене цікавлять глобальні питання і тому я вже кілька років із задоволенням читаю саме «Голос України».
Ось так. Повірте, слухати дорослі судження учорашньої випускниці столичного коледжу було дуже приємно. Дівчина охоче розповідала, ділилася своїм баченням життя, планами на майбутнє: з усіх спеціальностей вона вибрала українську філологію. Хоч і були деякі сумніви щодо вибору, зважувала ставлення до політології, але віддала перевагу, на її думку, слабшій ланці.
А що зробила б Богдана найперше, якби їй, приміром, дісталося крісло президента?
— Доклала зусиль, щоб ми були патріотичнішою нацією, а всі, хто вважає себе українцями, — відстоювали своє, національне. І це треба робити не формально, а на високому офіційному рівні. Насамперед необхідно, щоб в державі розвивалися українська мова і культура, а на це потрібно збільшити бюджетні кошти. Сьогодні становище української мови ще складніше, ніж за старих радянських часів. Може, не всі задумуються над цим, але в мене складається така думка, що йде спланована русифікація України, хоч усі чомусь обурюються українізацією. А якщо послухати розмови, то можна переконатися, що в деяких наших містах усе українське просто не люблять і зневажають.
Богдана уже досягла повноліття і нещодавно отримала перший найважливіший документ у своєму житті — паспорт. Прикро дівчині, що немає графи, в якій засвідчувалася б національність.
— Я — українка і не соромлюся цього, люблю свій народ, свою націю. На превеликий жаль, сьогодні склалося так, що захищати треба інтереси українців, а не національних меншин. Добре пам’ятаю день, коли стало відомо, що Україна здобула незалежність, пам’ятаю живий людський ланцюг у День злуки. Тоді всі мали великі сподівання на майбутнє...
А ще зробила б «революцію» в навчанні. Вважаю, що учні-старшокласники уже визначилися у виборі професії, тому предмети мали б вивчати профільні, а деякі, може, й взагалі вилучити зі шкільної програми. Це було б школярам на користь. Дванадцять років навчатися — це занадто, у класі понад тридцять учнів — це забагато.
Як і ровесники, Богдана любить великі гуляння з концертами на Хрещатику, буває там досить часто в свята і в будні. Улюблені міста — Київ і Львів, улюблені співаки — Ані Лорак, Олександр Панайотов, улюблені актори — Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв, Наталя Сумська. Улюблений поет — Олександр Олесь, Василь Стус, улюблені книжки — «Тигролови» Василя Багряного, «Знедолені» Віктора Гюго...
Ось такими думками переймається наша сімнадцятирічна призерка українка Богдана Горбатюк.
