Історія, культура, мова — святая святих народу, підвалини його національного самоусвідомлення й духовної єдності. У всі часи народи, які вибороли свою національну незалежність і будували незалежні держави, ставали на шлях національного відродження. Сьогодні для України немає реальної альтернативи входженню в європейську сім’ю народів через трансформацію у національну державу європейського зразка. Сучасна Україна можлива лише за умови усвідомлення всіма членами суспільства своєї історичної, культурної та мовної єдності. Це підгрунтя за часів тоталітарного режиму було зруйновано.
Тим часом уже в незалежній Україні на державному рівні чиниться все, аби не допустити, щоб ці засади національної єдності відновлювалися й міцніли. Багато високоповажних державних діячів не усвідомлюють вагомості національного відродження. Неприпустимо, коли це мало-помалу стає урядовою політикою України. А факти, на жаль, тривожні.
Відколи доктор фізико-математичних наук В. Семиноженко працює на посаді віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань (30.05.2001 р.), відбулися антиукраїнські акції:
наприкінці 2001 року ліквідовано Раду з питань мовної політики при Президентові України, яку очолював М. Жулинський;
тоді ж скасовано сектор моніторингу мовної і національної політики у складі управління гуманітарного розвитку секретаріату Кабінету Міністрів України;
у лютому 2002 року переглянуто склад Української національної комісії з питань правопису й усунуто звідти найактивніших і найкомпетентніших її членів, натомість введено до складу людей, менш компетентних у питаннях правопису;
у квітні 2002 року Президент України підписав ініційований, зрозуміла річ, віце-прем’єр-міністром України з гуманітарних питань указ про урочисте відзначення 350-річчя «Переяславської козацької ради», яка, всупереч намірам Б. Хмельницького, стала початком більш як 300-річного поневолення України Москвою. Це знову спричинило публічну конфронтацію — і в пресі, і на телебаченні;
у травні 2002 року створено україно-російську групу для розробки нових підручників з історії України і Росії з метою задоволення російських амбіцій, яку з українського боку, за повідомленнями преси, очолив доктор фізико-математичних наук В. Семиноженко;
з початком нового навчального року у вищих навчальних закладах внаслідок так званої освітньої реформи буде істотно скорочено або й геть скасовано вивчення української мови та історії України; у переважній більшості вищих навчальних закладів України зухвало порушуються права українців на навчання рідною мовою; не лише олігархічні телеканали, а й навіть телеканал УТ-1 заповнені програмами московських зайд;
наприкінці своєї роботи уряд Ющенка домігся виділення 25 мільйонів гривень із Державного бюджету на виконання постанови Кабміну щодо всебічного розвитку і функціонування української мови (прийнятої у вересні 1997 року і доповненої у 2000 році). За наступного уряду реально вдалося проконтролювати проходження лише 2,13 мільйона гривень. Доля решти вказаної вище суми залишилася нез’ясованою.
27 червня 2002 року відбулося пікетування Кабінету Міністрів України кількома українськими громадськими організаціями. Там ухвалено рішення про те, що діяльність В. Семиноженка на посаді віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань не відповідає нашим державотворчим інтересам, шкодить розбудові незалежної української держави.
Комітет обговорив цю та інші проблеми і дійшов висновку, що застереження громадськості мають під собою грунт. Ця гуманітарна політика є кризовою і не відповідає інтересам України.
Лесь ТАНЮК, голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності.
