Проблеми боротьби з організованою злочинністю та корупцією в інтерв’ю з Першим заступником Голови Верховної Ради України Геннадієм Васильєвим
— Геннадію Андрійовичу, тема боротьби з організованою злочинністю періодично набуває значного політичного резонансу. Як ви думаєте, у чому полягає причина такого інтересу в Україні? І як ця проблема впливає на авторитет нашої держави за кордоном?
— Ви порушили, безперечно, одну з найскладніших та найболючіших проблем нашого сьогодення. По-перше, треба зазначити, що питання злочинності — це проблема безпеки наших громадян. Природно, що кожного з нас хвилює, в якому суспільстві ми живемо, чи захищені наші права, чи зможемо ми почуватися в цьому суспільстві безпечно.
Щодо організованої злочинності, то хочу сказати, що це явище притаманне всім країнам без винятку — навіть з розвиненою демократією та економікою. Це об’єктивна даність. Проблеми організованої злочинності та корупції хвилюють, отже, не лише наших співгромадян, а й багатьох європейців, які живуть у благополучніших умовах, аніж українці. Тобто ми в цьому сенсі не є унікальними. Думаю, можна також сказати, що цікавість громадськості та преси у нас певною мірою підживлюється перипетіями боротьби з організованою злочинністю та корупцією і в інших країнах.
— Чому ж світова спільнота виявляє такий підвищений інтерес до цієї теми?
— Рівень корумпованості державних службовців та діяльність представників організованої злочинності сягають нині загрозливих масштабів у багатьох країнах світу. Сьогодні цю проблему можна вважати цілком співставною хіба що з проблемою тероризму. Небезпека посилюється через об’єктивні процеси глобалізації світової економіки.
Нині багато експертів та аналітичних організацій, передусім зарубіжних, які визначають рівень корупції в кожній країні, традиційно заносять Україну до списку країн, де цей рівень дуже високий. Нині тема «суперкорумпованості» України набула неабиякої популярності і у вітчизняних, і в закордонних ЗМІ. Постає цілком закономірне питання: на підставі яких об’єктивних критеріїв розробляють подібні рейтинги та доходять таких висновків? Невже справді рівень корупції та організованої злочинності в Україні значно вищий, ніж в інших державах?
Розмірковуючи над цим питанням, я дійшов парадоксального висновку. Можливо, декому він здаватиметься навіть шокуючим. Спершу наведу такий приклад. Перебуваючи в США, я запитав наших американських колег: «Чому ви вважаєте Україну настільки корумпованою?». І цікаво, якою була відповідь. Вона була дуже проста: «Почитайте вашу пресу!». Це, напевне, може багато кого здивувати, але навіть поважні наукові інститути на Заході чомусь вважають за достатнє спиратися під час оцінки обсягів корупції та організованої злочинності в Україні не на якісь об’єктивні і головне —системні критерії, а лише на повідомлення преси, компенсуючи в такий спосіб брак достовірної і повної інформації з цього питання.
— Ви хочете сказати, що процес демократизації ЗМІ призвів до занесення України до так званого «чорного списку»?
— Думаю, що комусь вигідно, щоб Україну сприймали як країну саме з такою поганою репутацією. Це вигідно передусім тим, хто не хоче втрачати власні ринки, припливу до України іноземних інвестицій, не хоче процвітання нашої економіки, бо вбачає в ній свого потенційного конкурента. І вживає будь-яких заходів, передусім — потужний інформаційний вплив, щоб створити Україні певний неблагополучний імідж, зашкодити її економічному піднесенню, зміцненню авторитету нашої держави на світовій арені. Це, так би мовити, міжнародна складова проблеми.
Хоч не варто замовчувати і інше — ми самі часто виявляємося винними в такій репутації. Це спричиняють: і низька правова культура наших ЗМІ, і прихильність журналістів до гіперболізації обсягів корупції та організованої злочинності, і гонитва багатьох журналістів за скандальністю та шокуючими викриттями, а іноді і відверта заангажованість.
Тож маємо чітко усвідомлювати — негативний імідж України формується через невизначеність державної політики щодо інформаційної підтримки національних інтересів.
— Дозвольте запитати: хіба питання організованої злочинності та корупції — проблема лише сьогоднішнього дня?
— Справді: чому так багато саме сьогодні говорять про організовану злочинність, корупцію, хабарництво? Хіба за радянських часів було інакше? Чи тоді вступали до вузів без хабарів? Корумповані відносини пронизували різні сфери радянського суспільства. Тож не треба дивуватися, що нині ми маємо всі ці проблеми як цілком об’єктивні соціальні явища. І з ними мусимо боротися і з огляду на сучасні умови, і враховуючи наш попередній досвід.
У складі бригади Генеральної прокуратури СРСР мені довелося працювати наприкінці 1980-х років в Узбекистані, Казахстані, Грузії. Добре знайомий я був і зі справами, які розслідували відомі в СРСР слідчі Гдлян та Іванов.
Упевнено можу сказати сьогодні, що рівень корумпованості в Україні навіть не можна порівнювати з тим, що був там. Уже в СРСР в багатьох союзних республіках існувала добре відпрацьована і налагоджена система хабарництва, процвітала організована злочинність. Складовою цієї системи були самі правоохоронні органи. Багато з тих хвороб просто дісталися нам у спадок.
— Що ж ми маємо робити, щоб призупинити потік «смаженої» інформації, яка шкодить репутації нашої країни?
— Може я висловлю не дуже популярну думку, але паралельно з проголошенням свободи слова необхідно було подбати і про механізми відповідальності преси за достовірність інформації. У світі існують відповідні стандарти в поданні та поширенні інформації, зокрема і тієї, що стосується злочинів, інших протиправних діянь. Це стосується обов’язкових посилань на джерело, неприпустимість суб’єктивних і безпідставних оцінок коментарів інформаційних повідомлень та потужні механізми контролю за їх дотриманням.
У нас же часто свобода слова перетворюється на вседозволеність і безвідповідальність. А це, до речі, так само не сумісне зі справжньою свободою слова, як і цензура.
— Як ви оцінюєте останні результати діяльності українських правоохоронних органів у протидії організованій злочинності та корупції? Адже інтерес до даної теми нещодавно знову зріс, зокрема у вищого керівництва держави, і відповідні, часом різкі, оцінки ситуації, що склалася, пролунали на засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України.
— Цифри — річ точна. А в даному разі, якщо оцінювати стан справ у цій сфері за цифровими показниками, ми стикаємося з проблемою двоякості. Під відповідним кутом зору тут можна говорити і про поліпшення, і про погіршення роботи правоохоронних органів з виявлення і розкриття злочинів у сфері організованої злочинності.
Що стосується розкриття злочинів, тут оцінка має бути однозначна. Саме цей показник порівняно з минулим роком зменшився на 17,5%. Цифри свідчать, що робота з боротьби з організованою злочинністю проводилася активніше, ніж в минулі роки. Водночас ми бачимо, що докорінних змін у цій сфері все ще не відбулося.
— Знизилися показники направлених до суду справ про корупцію. Чи є це показником того, що відбувається оздоровлення суспільства?
— Такі риторичні запитання я ставлю собі. Думаю, треба шукати нові показники результативності роботи у цій сфері. Вони мають бути прямо пов’язані зі станом справ у суспільстві. Лише тоді ми зможемо сказати, що часи показових цифр, які нічого спільного не мають з дійсністю, минули назавжди.
— Чи можете ви назвати сферу, що є нині епіцентром боротьби з організованою злочинністю в Україні або де організовані злочинні групи діють активніше?
— Діяльність організованих злочинних груп у нашій країні останнім часом набуває дедалі більшої активності саме в економічній сфері. Тут проблем, на жаль, більше, ніж здобутків. Активізація організованої злочинності в цій сфері ставить перед правоохоронними органами нові завдання, вимагає пошуку нових методів розшукової роботи, до яких вони не завжди готові. Певної корекції має зазнати і відповідна законодавча база.
На сьогодні деякі спецпідрозділи не встигають швидко переорієнтуватися в роботі. Знявши з обліку організовані злочинні угруповання, вони залишаються з високими статистичними показниками, тоді як від них вимагають здійснювати оперативно-розшукові заходи в тіньовій економіці, зокрема, в наркобізнесі, торгівлі людьми тощо. Але ця сфера для них часто і незвична, і незнайома. До того ж ніхто не хоче собі додаткової роботи. От і виходить, що організовані злочинні угруповання переорієнтувалися у своїй діяльності швидше, ніж наші спецпідрозділи.
— Як ви оцінюєте стан нормативно-правової бази щодо боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Достатня вона чи потребує якихось змін?
— Як для представника парламенту, для мене законодавче забезпечення боротьби з організованою злочинністю та корупцією має першорядне значення. Особисто я вбачаю тут один із пріоритетних напрямів діяльності Верховної Ради України.
Зрозуміло, що заходи з протидії корупції та організованій злочинності повинні мати системний характер, надійне законодавче підгрунтя. Лише в такому разі вони зможуть дати відчутну користь суспільству, ліквідувати наявну загрозу національній безпеці, яку вже нині являє організована злочинність.
Якщо сказати узагальнено, то на сьогодні в Україні створено, на мій погляд, достатню законодавчу базу для боротьби з цими протиправними явищами. Мало того, не завищуючи оцінок, можу сказати, що за багатьма показниками вона навіть досконаліша, аніж її зарубіжні аналоги (нагадаю хоча б про відсутність інституту свідків при затриманні та обшуці в американському законодавстві, яке часто сприймається нами як взірець демократизму).
І це — безперечне досягнення нашого парламенту, який доволі часто безпідставно критикують за неефективну законодавчу роботу.
Новий Кримінальний кодекс України, прийнятий минулого року, створив необхідні загальні умови для притягнення до кримінальної відповідальності будь-яких осіб, які чинять злочини у складі злочинних організацій. У ньому передбачений також окремий розділ стосовно службових злочинів, що прямо пов’язані з корупційними проявами в нашому суспільстві.
Але ж матеріальне право, як відомо, нічого не варте без відповідних процесуальних норм. Тому нині нагальною є потреба у розробці та якнайшвидшому прийнятті нового Кримінально-процесуального кодексу України. Його проект так і не було прийнято парламентом минулого скликання. Нагадаю, що на сьогодні діє Кримінально-процесуальний кодекс, якому вже понад 40 років, він приймався ще за радянських часів. Об’єктивно багато норм застаріли і не відповідають нинішнім суспільним відносинам. Думаю, що саме в новому кодексі мають бути враховані нові підходи до розслідування діяльності представників організованих злочинних угруповань. Було б цілком виправдано передбачити в новому кодексі окремий розділ, що стосувався б саме організованої злочинної діяльності.
Нині чинний Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», прийнятий майже десять років тому, теж часто не відповідає сучасним потребам. Відтоді багато що змінилося.
Організована злочинність набуває нових форм, виявляє себе у різних сферах суспільного життя, часто перетворюється на транснаціональну проблему. Тож нам потрібно переосмислити і істотно переглянути наявні засоби боротьби з нею всередині країни та передбачити на законодавчому рівні дійові правові засоби для тісної співпраці з міжнародними організаціями задля успішного подолання цієї міжнародної хвороби.
Першочерговим завданням вважаю прийняття у новій редакції Закону України «Про боротьбу з корупцією». Треба подумати над розширенням складу суб’єктів корупційних діянь, дати чіткіше розмежування адміністративних правопорушень та злочинів корупційного характеру тощо. Проблема часто проявляється не так в самих законах, спрямованих на протидію та боротьбу з корупцією та організованою злочинністю, як у суб’єктивному небажанні їх виконувати, а також забезпечити належний контроль за виконанням законодавства, який відповідав би новим суспільним умовам. І це нині дуже важлива проблема, яку не слід замовчувати і важливість якої не слід применшувати. Не вирішивши її, годі чекати на радикальне покращання боротьби з корупцією та організованою злочинністю.
Як бачите, українському парламенту четвертого скликання є над чим працювати.
— Геннадію Андрійовичу, вже виповнився рік так званій малій судовій реформі, яку здійснив парламент попереднього скликання. Чи означає це, що суди в Україні запрацювали потужніше, а законодавче поле їхньої діяльності наближається до досконалості, зокрема у сфері боротьби з корупцією та організованою злочинністю?
— Актуальність питання діяльності судів незаперечна, адже логічний підсумок боротьби з конкретними проявами корупції та організованої злочинності полягає в тому, щоб винні опинилися на лаві підсудних і понесли заслужене покарання. Але в сфері діяльності судів зараз нарікань надто багато. Я не сторонній спостерігач і бачу проблеми, які нині виникли або загострилися.
Так, у моєму виборчому окрузі на Донеччині один громадянин скоїв вбивство двох осіб, а суддя навіть не знайшов приводу для його арешту! Це не лише один приклад, їх багато. Уявіть собі, скільки є людей, які покладали великі сподівання на чесних суддів і не змогли домогтися від них відновлення справедливості. Де їм шукати справедливості далі?
Хочу сказати, що такого безладдя, як тепер, у судах ніколи не було. Проведенням так званої малої судової реформи ми завдали відчутної шкоди передусім нашім громадянам, становищу в суспільстві.
Суддям надано колосальні повноваження. Крім того, за Конституцією вони незалежні. Рівень відповідальності суддів тепер просто не адекватний тому обсягу повноважень, які вони отримали. А незалежність суддів не повинна бути за жодних умов їх незалежністю від закону.
Сьогодні ми вже можемо з певністю сказати, що можливість обрання суддів безстроково, закріплена Конституцією, була помилковим рішенням. Принаймні така можливість мала б урівноважуватися чітким порядком їх призначення Верховною Радою України та відповідними процедурами дострокового припинення їхніх повноважень. Натомість ці питання вирішені недостатньо чітко і послідовно. Внаслідок законодавчої неповноти врегулювання цих питань на посадах суддів подекуди опиняються недостатньо кваліфіковані люди, які за своїми професійними та особистими якостями не мали б займати такі відповідальні посади. А через такі помилкові і поспішні рішення страждають люди. Їхні права і свободи недостатньо захищені нашими судами.
Тож особисто я вважаю першорядним завданням зробити все можливе, щоб Верховна Рада України четвертого скликання прийняла такі закони, які якісно поліпшать регулювання діяльності судів, спрямують їх роботу на всебічний захист прав і свобод наших громадян, виведуть на якісно новий рівень сферу протидії корупції та організованій злочинності. Вдосконалення потребують передусім процедури призначення суддів безстроково, функціонування Вищої ради юстиції. Гадаю, не обійтися без викладення в новій редакції Закону «Про статус суддів», без внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції».
— Які, на вашу думку, шляхи та перспективи боротьби з корупцією та організованою злочинністю в Україні на сучасному етапі?
— Корупційні відносини та організована злочинність в усіх країнах присутні у системі державної влади. Водночас ми спостерігаємо, що зростання корупції притаманне для більшості країн. Це об’єктивна закономірність, і від цього ми нікуди не дінемося. Тому йдеться не про викорінення цього явища — за демократичних умов це просто неможливо. Йдеться про зменшення рівня корумпованості державного апарату та рівня розвитку організованої злочинності. Особливу увагу слід приділити і радикальному покращанню роботи правоохоронних органів, усіх органів державної влади у боротьбі з цим соціальним злом.
Несумісність цих протиправних проявів з демократичними цінностями, правами людини має утвердитися передусім на рівні громадської свідомості. Таке усвідомлення має стати ключовим моментом у побудові громадянського суспільства та правової держави в Україні.
Удосконалення дій правоохоронних та судових органів у справі боротьби з корупцією та організованою злочинністю нині відбувається в складних організаційно-правових умовах, коли самі ці органи зазнають великомасштабного реформування. Проте такі об’єктивні труднощі аж ніяк не повинні бути виправданням недостатньо ефективної діяльності правоохоронних органів у напрямі боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Думаю, завершення адміністративної та судової реформ у нашій країні має піднести правоохоронну діяльність на рівень, який відповідав би сучасним умовам та складності завдань, які ставляться перед цими органами у сфері боротьби з організованою злочинністю та корупцією.
Хотів би нагадати, що в першому читанні Верховна Рада України ІV скликання прийняла Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом». Вважаю, що остаточне прийняття цього закону та введення його в дію запобігатиме вчиненню корупційних діянь в Україні, сприятиме подоланню економічної основи поширення корупції та прозорості діяльності державного апарату.
Ви згадували про засідання Координаційного комітету з боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України: так от, хотілося б зазначити, що не тільки керівництву держави та правоохоронним органам слід постійно демонструвати політичну волю у вирішенні цієї наболілої проблеми, а всім суспільством разом об’єднатися задля отримання справді ефективного результату.
