Завтра, 15 березня, Марія Андріївна Орлик (на знімку) відзначатиме своє 85-річчя. Нещодавно на одній із зустрічей її попросили представитися. Вона скромно сказала: «Марія Орлик — державний і громадський діяч». На наш погляд, до цього треба додати тільки одне дуже важливе уточнення — видатний державний і громадський діяч.
Народилася вона у бідній робітничій сім’ї. У складні тридцяті роки минулого століття батьки ледве зводили кінці з кінцями. Це був надзвичайно жахливий період — голод, холод, сирість. Жили на околиці Кіровограда у землянці. Ось чому найщасливішим днем у їх житті було 21 червня 1941 року, коли отримали кімнату в комунальній квартирі. Але це щастя тривало недовго, до наступного ранку, коли по радіо повідомили, що почалася війна. Батько Андрій Микитович Ісаков пішов на фронт і загинув смертю хоробрих у 1944 році, дочка після невтомних 40-річних пошуків знайшла його могилу у молдавському селищі Скуляни.
Мати Євгенія Трифонівна працювала і день, і ніч, щоб Марія вчилася. І за це дочка вклоняється їй все своє життя. Як міг, допомагав сім’ї її старший брат Іван, надсилаючи частину своєї мізерної студентської стипендії. Після закінчення у 1953 році історичного факультету Кіровоградського педагогічного інституту отримала направлення на Тернопільщину, працювала вчителем історії і завучем Золотниківської середньої школи Теребовлянського району. Зрозуміло, що з першої зарплати зробила мамі подарунок. І саме тут за високу інтелектуальність, наполегливість і працьовитість, а можливо і за «чорнії брови і карії очі» їй нарешті усміхнулась доля: вона вийшла заміж за вчителя української мови і літератури Петра Івановича Орлика, з яким у любові і злагоді прожила майже 40 років.
У 1956 році молоде подружжя переїхало до Києва.
Марія Андріївна працювала у партійних і радянських органах, зокрема, чотири роки була заступником голови Київського міськвиконкому. Конкретна робота, постійні зустрічі з виборцями значно збагатили її життєвий досвід. Це стало важливим стартом для майбутніх трудових сходинок. Її обирають депутатом Верховної Ради УРСР дев’ятого скликання (потім вона була також депутатом парламенту десятого і одинадцятого скликань).
1975 року Марію Андріївну Орлик обирають головою Українського товариства дружби і культурних зв’язків із закордоном, яке співпрацювало з товариствами дружби понад 100 країн.
Голова Ради Міністрів України О. П. Ляшко у своїй книзі «На ступенях влади» пише, що у 1978 році він «запропонував призначити на посаду заступника Голови Ради Міністрів М. А. Орлик. Марія Андріївна, педагог за освітою і досвідом роботи, пройшла по ступенях міського і обласного рівня у виконкомах Рад, багато років плідно трудилася на всіх постах. У своїй діяльності відзначалася ініціативою, ретельністю і вимогливістю, заслужила безперечний авторитет і повагу в суспільстві».
За своїми службовими обов’язками вона відповідала за діяльність міністерств освіти, культури, охорони здоров’я, соціального забезпечення, усіх гуманітарних державних комітетів, творчих спілок, безлічі організаційних комітетів. У місті-герої Києві брала участь у спорудженні меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.», у відзначенні 1500-річчя стольного града була головою організаційного комітету з підготовки і проведення 1000-ліття Хрещення Древньокиївської Русі, їй вдалося врятувати від знесення і реставрувати Гостиний двір на Контрактовій площі, проведенні традиційних Днів культури і мистецтва України у ряді союзних республік, обласних свят народної творчості, у відновленні садиби і відкритті музею видатного українського письменника М. В. Гоголя у Полтавській області... Після страшної аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року вона зіграла велику роль в евакуації дітей та матерів.
Після 12-річної роботи в уряді Марія Андріївна добровільно у 1990 році подала заяву про свою відставку, викликану як пенсійним віком, так і бажанням підтримати важко хворого чоловіка. Мабуть, у радянські часи це був єдиний випадок, щоб чиновник найвищого рівня звертався з такою заявою.
Звичайно, як ділова і цілеспрямована людина, вона не звикла сидіти склавши руки. Ще у 1987 році її обрали головою Республіканської ради жінок, яка з 1991 року є Спілкою жінок України. Головна мета Спілки — незалежність Української держави, збереження миру, територіальної цілісності і єдності країни, стабільність і злагода у суспільстві, гендерна рівність, соціальний захист жінок, допомога в оздоровленні дітей, підтримка хворих і людей поважного віку. Спілка була одним з ініціаторів відновлення діяльності Національної ради жінок України, до складу якої нині входить понад 20 жіночих організацій.
За наполяганням друзів Марія Андріївна у 2010 році до свого 80-річчя випустила фоторозповідь «Незабутнє». Цікаво, що у ньому немає її дитячих знімків, просто не було можливості фотографуватися. Перше фото зроблено, коли їй було 14 років, друге фото — випускний клас середньої школи. Потім є сотня знімків її подальшого шляху.
Серце Марії Андріївни сповнене щирої любові до людей, до рідної Батьківщини. За видатні заслуги вона нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани», орденом Ярослава Мудрого, княгині Ольги трьох ступенів, медалями, Почесною грамотою Верховної Ради України, їй присвоєно високе звання «Заслужений працівник культури».
Незважаючи на різні життєві і побутові негаразди, Марія Андріївна завжди в хорошому настрої, підтягнута. В молодості захоплювалася баскетболом, легкою атлетикою, альпінізмом, гірськолижним спортом. Нині віддає перевагу спортивній ходьбі, туризму, плаванню. Любить читати історично-мемуарну літературу, дивитись кінокласику.
Вітаючи шановну Марію Андріївну Орлик зі знаменною ювілейною датою, від усієї душі зичимо їй міцного здоров’я, нових творчих успіхів у громадській роботі, довгих років щасливого життя. Найкращі побажання передаємо також її синові — військовому перекладачу, учаснику бойових дій Сергію, улюбленій онучці Марії, які служать їй надійною життєвою опорою, вірою, надією і втіхою.

Іван ГАВРИЛИШИН, член Національної спілки журналістів України.