За кілька тижнів у Франції відбудуться місцеві вибори. Кому віддадуть перевагу французи? За нинішніх умов це питання хвилює і нас. Викладач політичних наук у найкращому юридичному вузі країни Університеті «Париж Пантеон-Ассас» Філіп де Лара поділився з «Голосом України» своїми думками щодо можливості впливу російсько-українського конфлікту та путінської пропаганди на вибір французів, щодо останньої заяви Саркозі, а також щодо причини поміркованості Заходу стосовно сучасної Росії.
— Пане Філіпе, на вашу думку, чиї шанси на перемогу вищі: проросійських чи проєвропейських партій?
— У демократичних країнах міжнародні питання рідко бувають вирішальними під час виборів. Закордонна політика може впливати на вибори у випадку відкритого конфлікту з іншою державою. Насправді, французьке суспільство перебуває під значно меншим впливом російської пропаганди, ніж представники еліти та телебачення. На відміну від них, наприклад, французька преса залишається досить об’єктивною і навіть подеколи проукраїнською. Треба наголосити, що російське лобі майже не впливає на французького виборця. Водночас і французькі виборці не надто переймаються ситуацією в Україні. Для багатьох Революція Гідності була дуже доброю і світлою подією, але, на їх думку, географічно далекою. Насправді у більшості політичних партій немає чіткої позиції щодо Росії і щодо того, як треба реагувати на її політику. Це не стосується радикалів: ультраправий «Національний фронт» та ультраліві відверто підтримують Путіна і мають антиєвропейські та антиукраїнські переконання. На жаль, є великий ризик, що на наступних виборах «Національний фронт» набере велику кількість голосів. «Національний фронт» має певний успіх у Франції завдяки своїй внутрішній політиці, і люди не бачать його підступної гри, спрямованої на знищення Європи. Хоча у країні дуже критично поставилися до фінансування «Національного фронту» Кремлем, і це може зіграти проти Марін Ле Пен.
— Січневі теракти у Парижі також додадуть голосів «Національному фронту»?
— Навряд. Це правда, що «пропутіністи» завжди використовували аргумент спільного фронту проти ісламського тероризму, але політичну рівновагу це не змінило. З одного боку, події дають можливість проросійським партіям використовувати аргумент боротьби проти тероризму, а з іншого — світ побачив двозначне ставлення Росії до паризьких терактів із заборонами маніфестацій на підтримку «Charlіe Hebdo». Але все-таки теза альянсу Росії і Заходу проти ісламського тероризму не є неймовірною і повинна бути розглянута. Цей альянс міг би бути дуже цікавим, якби Росія стала для Заходу надійним партнером, яким вона не може бути на сьогодні. Деякі політики наївно вірять у співпрацю з Росією. Інші, продажні, проштовхують російське лобі, виправдовуючи це боротьбою з тероризмом. Європа і Америка вважали і вірили, що з 91-го року Росія стає на шлях демократії. Їм потрібен час, щоб зрозуміти: насправді розраховувати на цю країну, як на надійного партнера, вони не можуть. Світові важко прийняти рішення поставити хрест на надійності військової підтримки, яку може надати Росія. Путін розуміє ситуацію і грає на цьому. Але поступово Європа починає розуміти ситуацію. Останні заяви Франсуа Олланда свідчать, що довіри до Путіна у Франції більше немає.
— Так, але водночас деякі політики роблять заяви про те, що Крим — російський. Приміром, колишній президент Ніколя Саркозі.
— Усередині своєї партії Саркозі перебуває в дуже складній ситуації і намагається будь-яким чином об’єднати виборців: правих і ультраправих поглядів, які, на його думку, симпатизують «Національному фронту» і «путінізму». Але, як на мене, він глибоко помиляється, тому що я особисто знаю багатьох правих політиків, які в приватних розмовах засуджують цю заяву, вважаючи її екстравагантною і негідною політичного діяча. Треба зауважити, що заява Ніколя Саркозі щодо Криму суперечить не тільки офіційній позиції Франції, а й міжнародному праву. Дуже шкода, що жоден правий політик офіційно не засудив позицію колишнього президента. Відверто кажучи, я був шокований відсутністю реакції.
— І чому ніхто не насмілюється засуджувати таку скандальну заяву?
— Для цього може бути багато причин. Партія правих переживає дуже важкий період через зростання популярності «Національного фронту», і ніхто вже не насмілюється відверто висловлювати свої думки не тільки стосовно України, а й з будь-якої важливої теми, вичікуючи, як розвиватиметься ситуація. Не всі розуміють, що українська криза є значною подією не тільки для України, а й для всієї Європи. Насправді сьогодні ЄС тільки починає розуміти, що в нього є ворог, адже він був збудований на його цілковитій відсутності. Домінуюча ідея в Європі, це те, що Європа — це комерційний союз, де є тільки партнерські відносини і нема ворогів. Але Європа вже повертається до реальності і це можна спостерігати за останнім заявами Олланда і Меркель. На жаль, все це відбувається дуже повільно.
— Тобто Росії поки що нема чого боятися...
— Якщо Маріуполь буде атаковано, реакція Європи не змусить себе чекати. Росія це розуміє.
— Чому ви впевненні, що Європа жорсткіше відреагує на Маріуполь, якщо вона майже не реагує на анексію Криму, ні на війну на Донбасі?
— Деякі події, які сталися останнім часом, як, наприклад, вбивство Нємцова, переконують Європу в тому, що розмовляти з Росією стає неможливо. Не треба також забувати останні декларації Олланда і Меркель, а також відправлення британських військ в Україну з метою консультації і навчання українських військових. Європа вже має жорсткішу позицію щодо Росії. Путін, мабуть, очікував від Мінських переговорів послаблення санкцій, але отримав тільки їх посилення. Треба дивитися на конкретні дії. Франція вже не обіцяє Путіну «Містралі», навіть за умови виконання Росією підписаних угод.
— Чому тоді світове співтовариство не хоче визнати Росію агресором?
— По-перше, Росія дуже професійно приховує свою присутність в Україні. І по-друге, ніхто не хоче оголошувати війну країні, яка у військовому плані має перевагу над Європою і НАТО. Не треба забувати, що Путін удвічі підвищив військовий бюджет, у той час, як західні країни зменшили свій на 20%. Проблема Європи в тому, що вона більше не знає, з ким має справу.

Париж.