Маю 64 роки, сорок років трудового стажу, двох дітей (один з них — інвалід 2-ї групи по зору) і жебрацьку пенсію аж 1074 гривні. Звертаюся до вас не лише від свого імені, а й від імені пенсіонерів, інвалідів, одиноких матерів — від тих, хто все своє життя тяжко працював, сплачував податки, а сьогодні змушений мало не жебракувати. За що купити ліки, чим сплатити за «комуналку»? Ніхто не каже. Лише піднімають і піднімають ціни. Заспокоюють, мовляв, у Європі ще дорожче... 
І якщо ціни на ліки та продукти переглядають та змінюють мало не щодня, про пенсії та зарплати чомусь забувають! От і не збагну я: чи ми вже в Європі, чи загрузли десь посередині? В якій ще європейській країні пенсія становить, як у мене, — 55 доларів чи, як у мого сина-інваліда, — 48? Чи таких європейських норм та цінностей ми прагнули? Чи й там так само відверто знущаються з трудового люду, перетворюючи його на жебраків і плекаючи та викохуючи все нових і нових шахраїв, крутіїв-пройдисвітів та злочинців? Ви ж погляньте — бавилися у приватизацію. Розтягли, розтрощили, що могли. Привласнили підприємства. Модернізували — розвалили, порізали на металобрухт. Позбавили людей робочих місць. Дожилися, що країна стала повністю імпортозалежною. Далі — більше. Реформували — зруйнували систему охорони здоров’я. Раніше щось таки та важила клятва Гіппократа. А сьогодні? Спочатку діагностують гаманець пацієнта, а потім уже хворобу.
Нам кажуть: «Треба затягнути паски, бо криза, бо війна». Але ж і ті кошти, що зібрані для воїнів АТО, безслідно зникають. Нам кажуть, що МВФ   взамін на виділення чергового траншу наполягає на підвищенні тарифів. От тільки не кажуть, хто повертатиме ті транші та кредити. Ми? Наші діти? Онуки?
І, нарешті, як знущання, — пообіцяли проіндексувати пенсії та соціальні виплати з 1 липня. А чи подумав хтось, що до липня ще дожити треба. От і виходить, що поки дочекаєшся тієї індексації, то й ноги простягнеш. І не потрібні будуть ні пенсії, ні пільги, хіба що, даруйте на слові, місце на цвинтарі.
Терешки
Полтавської області.