Мешканців Криму не зупиняє ні проходження двох кордонів, ні багатогодинні стояння в чергах у пунктах пропуску і навіть пішохідна подорож майже в п’ять кілометрів дорогою від російських до українських прикордонників. Річ у тім, що ціни як на ринках, так і в магазинах Сімферополя та інших кримських міст просто зашкалюють, а на тій же Херсонщині, в Генічеському районі, багато продовольчих товарів можна придбати за цілком прийнятними цінами, обмінявши рублі на гривню.
Після скасування залізничного і регулярного рейсового автобусного сполучення між Кримом і материковою частиною України, до найближчих залізничних станцій, таких як Херсон, Новоолексіївка, Мелітополь, доводиться добиратися своїм ходом. А вже потім сідати на потяг і їхати далі. Від сімферопольського вокзалу до пунктів пропуску курсують як маршрутні автобуси, так і таксі. Діставшись кордону і пройшовши прикордонний контроль, потрібно пішки здолати ті самі п’ять-шість кілометрів до другого кордону і пропускного пункту. Далі, як з одного, так і з другого боку, також курсують автобуси й таксі. Ціни приблизно однакові. До Новоолексіївки — 50 гривень автобус, 100 гривень — таксі. Від кордону Криму до Джанкоя — 68 рублів (25 гривень), до Сімферополя — 300—500 рублів автобус, 800—1000 рублів — таксі.
У магазинах і на ринку в Новоолексіївці кримчан упізнають по палаючих очах, що жадібно шарять по полицях.
Подружня пара набиває візок ковбасами, вершковим маслом та олією, крупами, цукром.
— Бери шість батонів ковбаси, та не вареної, копченої бери, де ти бачив у нас у Сімферополі копчену по 50 гривень (120 рублів) за палку, щонайменше 200—300 треба викласти й масло вершкове бери, — наставляє свого чоловіка дружина.
Продавці чемно посміхаються, дивлячись на цю картину, і вибивають чеки. Сума виходить приблизно на 1,5—2 тисячі гривень.
— У Криму ми б за ці товари виклали удвічі-втричі більше, — зі збентеженою посмішкою на обличчі каже продавцям жінка-кримчанка.
Розговорившись, дізнаюся, що подібні продуктові вояжі вони із чоловіком роблять приблизно один раз на місяць, своєї машини немає, тільки тачки-кравчучки. Але, попри всі складності, пов’язані з переходом кордону, виходить пряма вигода.
На самих пунктах пропуску проблеми створюються як з одного, так і з другого боку через відсутність елементарної інформації. Ніхто нічого не знає, прикордонники, як правило, на запитання не відповідають. Немає туалетів, усі узбіччя запаскуджені. Немає ні кафе, ні магазинів. Дальнобійники возять із собою невеликі газові плити з балонами, на яких готують собі їжу. Піших громадян пропускають дуже швидко. А автомобілістам доводиться чекати й чекати.
Чому б не організувати тут кілька пунктів обігріву, чому немає кафе або магазинів, з елементарним набором продуктів, ліків — ці запитання повисають у повітрі.

Джанкой-Новоолексіївка-Генічеськ.

Пункт пропуску «Джанкой».