Останнім часом у нашій країні триває масове знищення пам’ятників. Чиниться це на державному рівні. А заводіями вандалізму часто-густо є чиновники та депутати. Такі явища навперейми смакують телеканали. Чим огидніша та брутальніша «картинка» — тим краще!
Не таємниця, що до участі у цих акціях залучають не лише молодь, а й підлітків. Де гарантія, що завтра вони не візьмуть у руки бити, ломи і кувалди та не заходяться трощити пам’ятники і меморіали, але вже не Леніну, а нинішнім Героям?
На моєму віку вже зносили «непотрібні» пам’ятники. У п’ятдесятих роках. Пригадую, перед керівництвом одного з міст постало питання: як, не збурюючи громадськість, знести пам’ятник Сталіну, що став непотрібним. З’ясувалося, дуже просто. З вечора перед міським парком стояв пам’ятник, а на ранок на його місці рясніли квіти. От і все. Жодного насильства та вандалізму. Ніякої наруги.
Можливо, і сьогодні треба діяти саме так. Пам’ятаймо: розтрощивши і перекресливши історію та позносивши пам’ятники, ми не змінимо суспільство, а лише посіємо розбрат.
В. СТРЕЛЬНИКОВ, інвалід ВВВ.
Кременчуг
Полтавської області.
