Написати матеріал на цю тему для тих, хто ні сном ні духом про «райське» життя від Путивля до Карпат, мене сподобили власна совість, зубожіла до злиднів Сумщина та місцеві майданівці у пам’ять про Небесну Сотню. Золотими літерами серед цих героїв вписано ім’я сумчанина Олексія Братушки, який загинув на очах побратимів. Їм — пощастило, Господня Десниця відвела від них смерть, а ось від Олексія та інших не встигла.
Побратими і попросили розповісти владі про теперішнє життя-буття народу.
Нині середньостатистичний українець, а нас таких дві третини, має виживати на денному «раціоні» у 30—50 американських центів. Нещодавно ми співчували «бідним» ефіопам, танзанійцям та іншим народам Африки, які животіють за 1 долар на день. А тепер, порівняно з нами, «бідні» сомалійці, нігерійці — справжні олігархи.
Можливо, влада хоча б соціальними програмами ощасливила? З якого дива? 25 років прожили без них, ще стільки витримають, невеликі цабе. А й то.
Заглянемо в терапевтичне відділення найбільшої на Сумщині — Сумської міської клінічної лікарні №5 на чолі з заслуженим лікарем України, кандидатом медичних наук, академіком В. Ю. Петренком.
Обідньої перерви біля віконця їдальні — черга хворих по обід, і всі чомусь з однією мискою в руках.
— У сумських лікарнях не «забалуєш», — перехоплює мій здивований погляд один із хворих: на сніданок чай, в обід — чайок, увечері — чаїще, двічі на день приправлені лише пісним супом. Це щоб хворі «нагулювали жир» перед смертю. З ліками і медикаментами аналогічна ситуація — все своїм коштом: на тисячі і тисячі гривень. Пред’явлені за них рахунки вбивають сильніше за будь-яку хворобу.

«Оздоровче» інтерв’ю! для урядових «реформістів»

— Що правда, то правда, — зітхає В’ячеслав Юрійович. — На 2015 рік наш медичний заклад профінансований на торішньому рівні. З урахуванням інфляції легко здогадатись, як квітне українська медицина, а з нею і вся державна охорона здоров’я. Цих коштів навіть на зарплату медперсоналу бракує по року 1,6 мільйона гривень. А на медикаменти, харчування хворим, комунальні платежі — де хочеш, там і бери. Тож годувати пацієнтів більше як трьох гривень, рівнозначних 10 американським центам, дозволити собі не можемо. Дякувати Богові, з осені заготовили сяку-таку городину. Нею і годуємо: юшкою і чаєм, на великі свята «балуємо» хворих навіть шматочками м’яса.
— Лікарні б невеличкі корівник і свиноферму, а ще заводик з випуску озброєнь — вам би ціни не було, — намагаюсь хоч трохи розвеселити співрозмовника.
— Справді, сьогодні в державі медик — і швець, і жнець, і на дуді грець.
Однак, виявляється, це лише зав’язка. Казка попереду.
— Справжньою ахіллесовою п’ятою вітчизняної медицини залишається безплатне забезпечення ліками пільгової категорії населення, — продовжує візаві. — За минулорічними цінами на закупівлю медикаментів для цієї категорії пацієнтів закладу потрібно 7,5 мільйона гривень. А знаєте, скільки держава з панського плеча виділила? «Аж» 340 тисяч гривень.
— Таким болючим є і забезпечення ліками ургентних хворих, питома вага яких у лікарні становить майже 70%. Ліків вистачає лише на першу добу, а опісля все лікування лягає на плечі пацієнтів та їхніх родичів. У разі серйозного захворювання нині «видужування» коштує мало не цілого статку. Тож нерідко персонал із співчуття пускає шапку по колу на ліки одиноким і малозабезпеченим.
— Якими методами лікуємо? З нашим 30-річним обладнанням, звісно, дідівськими. Торік, приміром, міська влада придбала для лікарні апарат УЗД, так ми з вдячності не знаємо, де ту владу посадити. До речі, за ремонт ліфтів також завдячуємо їй, адже до цього кілька років хворі змушені були долати сім поверхів лікарні «на піхоту». Уявляєте?!
Я уявив, і мені моторошно стало.
— Не можу оминути ще і підготовки сімейних лікарів, — розпалюється від гніву головний лікар. — Стільки років «переходимо» на сімейну медицину, а віз і нині в «реформаторській» трясині. І ніхто не думає його витягувати. Тому і сьогодні сімейні лікарі — на вагу золота. На підпорядкованій лікарні території, наприклад, сім дільниць «безхозні». Тож на наявних «сімейників» лягає подвійне навантаження. А держава, замість відповідної зарплати, лише «спасибі». І скільки їм горбатитися за себе і того хлопця — невідомо, оскільки навчальні заклади фактично ще не розпочинали підготовки сімейних медиків...
«Голос України» відправив міністру охорони здоров’я лист із запитаннями стосовно реформування системи охорони здоров’я. Там зачіпаються проблеми, порушені у статті В. Жмуркова.
Сповідаємося, найближчим часом пан Квіташвілі дасть вичерпну інформацію по суті справи.

...з нами правда,  з нами слава і воля святая

Про чотири сумські унікальні підприємства: завод імені Фрунзе, приладобудівне — «Електрон», хімічний — ПАТ «Сумихімпром» та чавуноливарний завод «Центролит» — знають далеко за межами України. Свого часу — навіть ще на початку ери незалежності — на них працювало понад 50 тисяч чоловік. Зараз заледве п’ята частина набереться. Причому два з них — приладобудівний і ливарний — банкрути. Ні, їх ще, слава Богу, не встигли вирізати, і їх будь-якої миті можуть реанімувати. Машинобудівний і хімічний флагмани ще працюють, але, як мокре горить, і яким закулісні режисери давно плетуть банкрутні лапті. Занепокоєна економічною ситуацією місцева влада вдарила у дзвони: по кожному підприємству підготували Звернення до адміністрації Президента України, уряду і Верховної Ради з проханням націоналізувати всі чотири підприємства і завантажити державними замовленнями оборонного характеру. За найскромнішими підрахунками розв’язання цієї проблеми забезпечить додатково мінімум 10 тисяч (!) робочих місць. З огляду, що організація кожного з них коштує 40 тисяч доларів, це заощадило б державі 400 мільйонів «зелених» або 10 (!!!) мільярдів гривень. На рівному місці. Сумчани калатають у дзвони, а державні дядьки і донині палець об палець не вдарили. Ось «нові реформатори» на повний зріст... Дай їм волю, всю вину на націю звалять. Їм не звикати.
Що мали б зробити осоромлені «кормчі-камікадзе»? За кодексом «обраних», заради спасіння нації, щонайменше змазати п’ятки скипидаром і податися геть з очей. Та що їм обіцянки, зроблені у «жертовному» пилу, і та демократія. Простіше на роль цапа-відбувайла, а заодно і самурая, призначити народ. Стільки віків терпів — ще потерпить...
Ось таке «привільне» життя влаштували народу нинішні «економічні штурмани» — над Дніпром, Десною, Бугом і Дністром...
І насамкінець. Чи не тому вони, «сердешні», так спішно вносять на розгляд Верховної Ради законопроект про заборону вітчизняній пресі критики на їхню адресу. Адже тоді народ взнає всю правду про їхню «ударну працю» на «реформаторській ниві» і, відповідно, зробить з неї належні висновки?!..

Сумська область.

Мал. Миколи КАПУСТИ.