Якщо чесно, то промисловість надпотужної в економічному плані Запорізької області сьогодні ще жевріє хіба що в обласному центрі. Це коли не чіпати енергетичну столицю України — Енергодар, де трудиться одразу дві електростанції — атомна і теплова.
Ми написали жевріє, бо навіть і в Запоріжжі — з його найширшим в Україні діапазоном галузей виробництва — не все добре. Принаймні думка авторитетних експертів зовсім невтішна: за останніх п’ять років падіння виробництва становило тут 20 відсотків.

Метал поки що виручає

Зрозуміло, що в найважчі часи завжди більш-менш на коні експортери сировини, тобто металурги. Та й то, коли не дуже прискіпуватися до їхніх показників. «Запоріжсталь» рятується своєю інтегрованістю у виробничій вертикалі СКМ Ріната Ахметова. «Дніпроспецсталь» до вже чергової кризи підготувалася значно краще, ніж раніше, — і попереднім скороченням працюючих, і відкриттям нових виробництв, і частковою модернізацією старих. Як результат — 1—2 відсотки зростання в кожен з останніх місяців.
Хотілося б те саме написати про Запорізький завод феросплавів, та не виходить. Завершення терміну дії відомого Меморандуму між урядом та підприємствами електрометалургії стосовно тарифів на електроенергію, які б не перевищували аналогічні в країнах, де виробляються, наприклад, феросплави, призвело до серйозного конфлікту інтересів. На відміну від минулих часів, коли ЗЗФ просто зупинявся своїм найбільшим, четвертим, цехом чи й узагалі три місяці повністю стояв, нині підприємство просто не платить за електроенергію.
Запорізький титаномагнієвий комбінат, який, як відомо, вже втратив статус казенного підприємства, сьогодні розвивається за рахунок інвестиційних зобов’язань нових власників (власника) акцій. Принаймні такої думки дотримуються в департаменті промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької ОДА.
Ось, власне, і весь «топ-список» запорізьких годувальників. Бо коли металургія із семи лише гігантів галузі, рятується чотирма підприємствами, то що вже казати про машинобудування та оборонку. Переорієнтація «Запоріжтрансформатора», ще недавно електротехнічної візитівки України, в конкурентах якої ходили провідні японські, німецькі та американські фірми, на російський ринок, як мовиться, до добра не привела. Підприємство, спасибі, на плаву, але про успіхи періоду 1990-х там, напевно, тільки мріють...
Рятується експортом своєї продукції НВП «Іскра» і трохи рятує своєю радіолокаційною продук-цією фронт на сході. Бо, наприклад, головне в минулому підприємство галузі військового зв’язку ДП «Радіоприлад» — з огляду на те, що нікому за його продукцію платити, —  швидше, стоїть, ніж працює.
Виходить із піке, як заявив із цього приводу директор департаменту промисловості та розвитку інфраструктури Євген Семечаєвський, «Мотор Січ». Бо 67 відсотків збуту продукції до Росії на початок минулого року ще треба якось компенсувати. Робота тут іде і перспективи є.

Енергетика — всьому голова. Хоч би вона незабаром не боліла...

Тепер до енергодарського проммайданчика. Там наче все нормально, однак ще трохи і вже енергетика буде потерпати ЧЕРЕЗ НАДТО ДОРОГУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ в Україні. Багато хто розуміє, чому в СРСР буфетниця Нюрка сиділа на дефіцитній вареній ковбасі і ні в чому собі не відмовляла. Сьогодні, як знаємо, проблема не в ковбасі, а в її збуті. Те саме можна сказати про електроенергетику — все, в тому числі й збільшення тарифів, повинно мати якісь межі.
Повернувшись до теми Запорізького заводу феро-сплавів, зауважимо, що майже 25 відсотків споживання електроенергії всієї Запорізької області саме цим підприємством, на нашу думку, є аргументом для серйозних переговорів. Бо без переговорів ми вже мали майже багатомісячний простій і втрачені прибутки не лише бюджетів усіх рівнів, а й електроенергетиків також.
І наостанок ще трохи статистики від прес-служби Запорізької ОДА: «У 2014 році Запорізька область — за даними Держмитниці — експортувала товарів на 3,73 мільярда доларів, імпорт становив 1,57 мільярда. Продаж запорізької продукції за межі України зріс на 1,4 відсотка, ввезення товарів до регіону з-за кордону зменшилося на 11 відсотків.
На 21 відсоток збільшився експорт запорізьких товарів до країн ЄС, на 18 відсотків — до країн Азії. Водночас на 19 відсотків знизилося постачання продукції до РФ. Основними товарами запорізького експорту стали чорні метали (49 відсотків), механічне устаткування (19), електричні машини (6), жири, товари рослинного і тваринного походження (4,4), руди, шлак і зола (3,5), зернові культури (3). Водночас трохи зросло постачання в область із РФ. Воно становило 45 відсотків усього імпорту. Основа імпортної продукції до регіону — нафта і паливо (24 відсотки), механічне устаткування (11), нікель (7), морепродукти (6,7)».
Власне, останні цифри стосовно торгівлі з Росією — не дивина. Усе, без чого може обійтися, Путін з України рішуче обмежив, хоча власний експорт — з цілої низки причин (не в останню чергу і завдяки пропагандистському забезпеченню процесу) — не лише не втратив, а й наростив.
Тут питання до людей, які приймають у нас рішення: економіка — це така, штука, де не якось, а наполегливо, послідовно і точно потрібно рулювати. А не лише стояти біля керма... Бо коли шкутильгає вже навіть і запорізька економіка (яку не втопили у ті-таки 1990-ті), то відчувається, що вже скоро достоїмося...

Запоріжжя.