77-річний Микола Климюк із села Підгайці, що у Млинівському районі на Рівненщині, вже сім десятків років не втомлюється плекати свій сад — один з найекзотичніших в окрузі.
Микола Іванович любов до садівництва перейняв від батька. У того було дванадцять гектарів землі, левову частку якої займали насадження. За статки, зароблені повсякденним трудом, Івана Климюка зарахували до куркулів. Від виселення сім’ї до Сибіру, як того зазнало чимало родин із Підгайців, уберегли фронтові заслуги та поранення. І все ж землю довелося віддати, з одного місця перебратися в інше...
— Нині важко усвідомити, що були такі перегини, — каже Микола Іванович, — але від гіркої реальності ніде подітися. Щоправда, душу гріє те, що батькового садка так до кінця й не викоренили. На тому місці залишилося кілька дерев, які за віком мої ровесники. І вони ще й досі яблук бодай жменьку, але родять.
Унікальність нинішнього Климюкового садка в тому, що дерева тут щеплені. Понад те, з одного кореня виростають пагінці кількох сортів.
— Дерева почав щеплювати ще в юності, знову-таки батько навчив, — зізнається підгаєцький садівник. — На власному прикладі переконався, що, скажімо, п’ять сортів яблук на одній яблуні — цілком можливе явище. Головне, щоб пагінці підходили «по крові». Тут треба обов’язково зважати на лінії, розміри, походження. Хоч, звичайно, без «проколів» не буває. Привіз якось із Криму два теплолюбні яблуневі живці — «Салют» та «Джонатан». Один прийнявся, а другому, на який я, щиро кажучи, більше сподівався, клімат наш не підійшов. Загалом же, аби був позитивним результат щеплення, проводжу його (і раджу робити це іншим) ранньої весни, коли тільки-но по стовбуру починає рухатися сік.
З-посеред своїх щепленських секретів Микола Климюк відкриває два. Перший — для експерименту варто використовувати не молоді дерева, а, навпаки, пристаркуваті, ті, які через рік-другий підлягають зрізуванню. Відтак, прищепивши біля одземка, садівник зрізує стовбур, а коріння починає подавати поживу вже для нових пагінців. У садку Миколи Климюка є навіть плодовита яблуня, якій від роду років десять, а її корінню — за п’ятдесят.
Інший секрет — у розрізах деревини. Зазвичай садівники роблять для живця розкол посередині розрізу. Климюк же — скраю і з одного боку. Каже: так рана набагато швидше заживає, при цьому живець отримує додаткову силу та міць, якщо, звичайно, замазаний садовим варом або глиною.
А ще господар прищеплює живці, настояні до цього на солоді, під кору. Місце зрізу замотує білою ізолювальною стрічкою, щоб вона відбивала зайве світло й дерево не перегрівалося. Стверджує, такий спосіб дає майже сто відсотків гарантії, що щепа приживеться.
Крім своєї садівничої практики, Микола Іванович ще й веде щоденник, в якому записує експерименти, врожаї, зміни-переміни сортів. Відповідно навпроти кожного сорту — його життєва біографія. Чи не найбільше записів присвячено «Джонатану», «Славі переможців», «Ранету Баумана».
— Нічого дивного у цьому немає, адже вони — мої рекордсмени, — коментує підгаєцький «мічурінець». — За один сезон кожне дерево по два центнери яблук давало. Загалом колись із саду була добра вигода, а зараз заготівля дещо перевелася, сушину на природному газі не вельми вигідно робити. І все ж не маємо забувати: є фрукти у домі — є здоров’я. А щодо того, щоб сад щедро родив, то не варто лінуватися його доглядати. І, звичайно, щеплювати, не забуваючи, що найбільший приплід — від «однокровних» дерев. Так, я пробував щепити різні сорти груш, сливок, абрикосів, але найефективніше, коли яблуня до яблуні, слива до сливи. Якось дружині Ганні переніс улюблені троянди на шипшину — цвіт був просто неймовірний за красою. А найоригінальніший мій експеримент пов’язаний, вочевидь, із горобиною, яку садівники чомусь оминають. Може, тому, що вона дуже противиться навіть однорідним щепам, а її плоди не знаходять такого широкого застосування, як, скажімо, сливи чи груші. Але чорна горобина — хороший помічник у регулюванні тиску. Тому до червоної горобини прищепив чорну — і вдалося. Потім захотілося задля екзотики й груші на горобині вирощувати. Теж вийшло.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
На знімку: підгаєцький експериментатор Микола Климюк у садівництві спирається на власний досвід і на науку, записану в книжках. А ще в його бібліотеці — садівничі журнали, яким по сто років. Каже: «З них є що почерпнути й нині».
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
