Нещодавно на Національній раді реформ Президент України Петро Порошенко запропонував винести на обговорення громадськості питання продажу земель сільськогосподарського призначення. Мовляв, це дасть «шалений» ресурс для перезапуску та розвитку економіки — залучення інвестицій, створення робочих місць, стабілізацію банківської системи тощо.
Зняття мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення не можна допустити! Аргументи проти продажу сільськогосподарської землі є не тільки економічними, соціальними, а й геостратегічними.
В умовах стрімкого економічного спаду, фактично рецесії, на фоні шокової девальвації національної валюти та зниження доходів громадян у разі зняття мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення хто її зможе купити — малі чи середні підприємці? Чи, може, великий український бізнес? Навряд. Відбудеться швидка скупка сільськогосподарських земель фінансовими спекулянтами. Сьогодні навіть великий український бізнес, вже не кажучи про середній чи малий, не має відповідних коштів. Відповідно, скуповування землі буде здійснено світовими фінансовими спекулянтами на користь іноземних власників.
«Відкриття» ринку сільськогосподарських земель призвело б до концентрації цього активу в руках великих, переважно іноземних, латифундистів. Адже селяни, не маючи власних ресурсів чи доступних кредитів, щоб обробляти землю, самі від безвиході будуть вимушені віддати її за безцінь. Один раз і назавжди! Пожертвувати майбутнім власних дітей заради виживання в нав’язаних економічною безвихіддю умовах. Нібито добровільно і під гаслом захисту їх законних прав розпоряджатись їх земельними паями.
Це матиме наслідком поступову депопуляцію (знелюднювання) більшості сільських територій, втратою жителями України можливості організовувати сільськогосподарські виробництва. Додаткові ризики, які виникали б у разі концентрації проданої землі в руках фінансових спекулянтів, не виключали б можливості заселення наших територій громадянами інших країн, наприклад Китаю, що могло б бути умовою «стратегічних земельних інвестицій».
Що стосується залучення коштів під земельні активи, про що постійно каже український уряд, то одноразовий продаж сільськогосподарської землі, до того ж під час економічної кризи, — це не те джерело наповнення економіки, якого ми справді потребуємо. Міністр економіки вважає, що «відкриття» ринку сільськогосподарської землі дасть змогу залучити десятки мільярдів доларів інвестицій та реально запустити економіку. На мою ж думку, така позиція — верх неповаги до українського народу. Маючи величезні корупційні дірки в бюджеті, поглиблюючи боргову залежність від МВФ, замість потужного розвитку власної промисловості, не розірвавши енергетичний зашморг Росії, використовувати останній актив, який належить народові, щоб розпродати його за безцінь під час економічної депресії та військової агресії — абсолютно неприпустимо!
Якщо й залучати кошти під заставу землі, то це можливо було б зробити шляхом концентрації в земельному банку 10 мільйонів гектарів, що перебувають у державній власності, з наступним випуском облігацій. Це справді могло б дати можливість залучити не менш як 10 мільярдів доларів під адекватні відсотки. І коли в країні вже майже 2 мільйони безробітних (!), кошти повинні спрямовуватися на державну програму стимулювання зайнятості та відродження промисловості, а не на латання дір «Нафтогазу» та інших непрозорих структур. При запуску промисловості Україна здатна залучити значно більші інвестиції, ніж за рахунок розпродажу сільськогосподарських земель — цього відвертого грабунку українського народу в найскладніші часи.
Лунають заяви: якщо не «відкриємо» ринок сільськогосподарської землі зараз, вимушені будемо зробити це восени, але на значно гірших умовах. Звісно, якщо проводити економічну політику потурання імпорту, нарощування закордонних кредитів та байдуже спостерігати за втратою власного виробництва і робочих місць, то ми скоро не тільки землю, а й повітря будемо вимушені продавати!
Викликає природні сумніви ефективність проведення економічних реформ. Іноді складається враження, що ситуація в економіці свідомо погіршується, щоб довести її до того стану, коли єдиним виходом для того, щоб якось покращити фінансову ситуацію країни, буде названий продаж останніх ліквідних активів держави, як вічних — земля, так і створених руками людини — наприклад, залізниці.
Позиція Радикальної партії в цьому питанні є принциповою та незмінною — ми проти продажу сільськогосподарської землі, але за гарантований обіг прав оренди, в тому числі довгостроковий. Мінімальний строк оренди — 7 років та виключно грошова форма орендних платежів дадуть змогу захистити інтереси як інвестора, так і селянина.
Потрібно припинити грабування малих та середніх підприємств, що відбувається через монополії великих компаній в експорті та постачанні міндобрив і палива. Навіть за можливості нетривалого зберігання зерна малі виробники, що об’єдналися в кооперативи, можуть продавати продукцію на 40 відсотків дорожче від тієї ціни, яку вони отримують у разі продажу одразу з поля, що вони змушені робити через відсутність спеціалізованих сховищ та капіталу.
Треба бути повним економічним невігласом, щоб не розуміти, що значно краща альтернатива розпродажу сільськогосподарської землі з точки зору залучення інвестицій та розвитку економіки є створення потужних інвестиційних стимулів для виробничих підприємств, розвиток харчової промисловості, машинобудування, деревообробки, легкої промисловості та інших складових реального сектору економіки.
Навіть фігуранти аграрного ринку, що заробляють на сільському господарстві, кажуть, що вони радіють від того, що попит на аграрну продукцію в світі зростає, проте вони мріють, щоб Україна була не аграрною, а потужною індустріальною державою. Адже всі ми хочемо жити в заможній і сильній країні!
Олег ЛЯШКО, лідер Радикальної партії.