Однак нинішню посівну аграрії називають суцільним екстримом
Весняна сівба на Полтавщині видається такою ж «довгограючою», як і попередня, осіння. Тоді посуха не дозволяла кидати насіння озимих у позбавлену вологи землю майже до кінця вересня. «Наздоганяти» втрачені темпи їм довелося вже в жовтні. Такі вимушені поправки до абетки агротехнології майбутньому наповненню комор збіжжям, звісно, не сприяють. На щастя, зимові місяці минули без убивчих для тендітних рослин погодних «сюрпризів», тож 95 відсотків озимини перебувають у доброму і задовільному стані. Та це не убезпечило аграріїв краю від нових, ще серйозніших випробовувань на вибоїстому шляху до врожаю-2015.
Стартували рано, а фінішу не видно
Зима була тепла та малосніжна, тож техніка вийшла на поля вже у перші дні березня. Причому не тільки для закриття вологи, підживлення озимих культур і підготовки ґрунту. Сонце та вітри, що знову «крали» дорогоцінну вологу, виводили у загінки і сівачів ярини. Однак ранній старт хороший, якщо видно близький фініш... А за умов, коли більшу частину березня на Полтавщині температура навіть протягом доби коливалася від мінусових позначок до 10—15 градусів із плюсом, господарникам доводилося сіяти вибірково, епізодично.
Та й то переважно у південних районах, де вологи у ґрунті не вистачає вже нині. Ситуація, коли суто формально, за календарем, весняна посівна кампанія у регіоні триває майже місяць, а фактично у половині районів її лише починають, для непосвячених у витівки небесної канцелярії видається парадоксальною. Очевидним для всіх залишається тільки той факт, що такі відхилення від оптимальних строків посіву і восени, і навесні провокують істотний недобір урожаю...
Зрештою, навіть за таких умов найбільш загрозливими для цьогорічного комплексу весняних робіт у полі стали не природні — рукотворні «стихії». Передовсім та, що пов’язана зі стрибками курсу долара та «прив’язаних» до нього цін на пально-мастильні матеріали, мінеральні добрива, засоби захисту рослин. За підрахунками фахівців департаменту агропромислового розвитку ОДА, загалом на весняно-польові роботи аграріям Полтавщини необхідно щонайменше 5,5 мільярда гривень (минулоріч, нагадаємо, намагалися вкластися у 3,7 мільярда).
Фермерську дрібноту банкіри не помічають
При цьому теперішній дефіцит власних коштів у товаровиробників краю становить 997 мільйонів гривень. Затулити цю «дірку» планували за рахунок кредитів банків (580 млн.) і комерційних структур (417 млн.). Однак це поки що тільки своєрідна декларація намірів. Реальні здобутки на ниві сторонніх фінансових «вливань» у майбутній урожай набагато скромніші.
За даними профільного департаменту, напередодні масової весняної сівби сільгоспвиробники області уклали з банкірами та комерсантами кредитні угоди на суму 290 млн. грн. Вона перевищує минулорічні фінансові резерви в період такого старту на 63,1 млн. грн., але різниця між потребами та реальним наповненням кредитних «портфелів» за цей час усе одно збільшилася. Потенційні позичальники розглядають також «кредитні» заявки аграріїв на загальну суму 53,6 млн. гривень.
Неважко здогадатися, що шанси отримати потрібні кошти мають тільки більш-менш потужні виробники. Останні заздалегідь придбали левову частку необхідного для посівної, а тепер лише «доукомплектовуються». Водночас за нинішньої фінансової скрути банкіри воліють узагалі не помічати фермерську «дрібноту». Причому сьогодні до неї зараховують абсолютну більшість таких господарів землі.
— Раніше представники нашого об’єднання співпрацювали з банком, який ми називали фермерським, — розповів «Голосу України» перший заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників «Відродження Полтавщини» Василь Бурлака. — Він практично єдиний на Полтавщині надавав позички господарям, які обробляють по 50 гектарів землі й навіть менше. Тепер таке «дрібне» кредитування зупинено, планку мінімальної площі обробітку банкіри підняли до 400 гектарів.
І це при тому, що з майже двох тисяч фермерів області 1600 мають у користуванні до 100 гектарів землі. Тож навіть гіпотетично коло «щасливчиків» виходить надто обмеженим... Не кажучи вже про те, що техніка і майно розпорядників невеликих наділів із кожним роком старішають, втрачають свою ліквідно-заставну привабливість. А отже, у багатьох випадках ідеться вже не тільки про пошук грошей на нинішню посівну, а, власне, про виживання фермерських господарств. Тим паче, що охочих «проковтнути» їх разом із масними полтавськими чорноземами вистачає.
— Прикро, та частина колег-фермерів уже шукають спонсорів, які допоможуть обсіятися й обробляти землю надалі, — продовжує Василь Бурлака. — Хтось намагатиметься передати ділянки в суборенду. Інші, як то кажуть, тягнутимуться з останніх сил, позичатимуть гроші у родичів, односельців. Землю все одно засіємо, «гуляти» вона не буде! Та саме ця «екстремальна» посівна змушує вкотре замислитися над тим, чи потрібні на кожні 20—50 «фермерських» гектарів трактор, плуг і сівалка? Чи не краще, вигідніше, дешевше об’єднатися десятьом господарям і купити один продуктивніший агрегат, який обслуговуватиме всіх? Тільки-но повернувся з Польщі, де бачив на власні очі вражаючі приклади такої фермерської кооперації. Мабуть, і нам треба рухатися до Євросоюзу не тільки на словах.
До речі, у тій самій Польщі держава виділяє фермеру на гектар ріллі по 300—400 євро дотації. «Якби нам надавали таку підтримку, то можна було б узагалі нічого не сіяти», — жартують аграрії Полтавщини. І згадують про те, що саме цього року наші урядовці під акомпанемент балачок про скорочення кількості податків насправді поклали на плечі сільгоспвиробників набагато важчий податковий тягар. Причому це не єдина державна новація задля «вимивання» їхніх оборотних коштів.
Годують лише обіцянками
Чого варте, скажімо, прийняте минулого року (із запровадженням із початку нинішнього) рішення, що «прив’язує» відшкодування податку на додану вартість до рахунків у Держказначействі. Раніше задля цього агропідприємства і фермери, котрі продають власне збіжжя, мали спецрахунки у банках. Тож могли одразу використати відшкодовані їм суми ПДВ (ідеться, нагадаємо, про 20-відсоткові податкові нарахування на обсяги реалізованого, що за певних умов повертаються виробникові через бюджет) на придбання техніки, пального, міндобрив тощо. Тепер, знаючи про «оперативність» проходження будь-яких коштів через казначейство, аграрії краю запитують один одного, чи дійдуть до них гроші, які планували витратити на посівну, хоча б до жнив...
Натомість селян «годують» переважно обіцянками залучити на підтримку малих і середніх господарств кошти міжнародних донорських організацій. Однак останні поки що лише «вивчають» ситуацію на місцях, а «відкласти» посівну на завтра чи взагалі на якесь світле фінансове майбутнє, на жаль, не можна... Водночас ті самі міндобрива, ціна яких за рік зросла утричі (!), дистриб’ютори відпускають лише за попередньою оплатою, і тільки великими партіями.
Відверто пробуксовує і впровадження за участю іноземних партнерів такого екзотичного для нас виду позик під майбутній урожай, як аграрні розписки. Попри те, що для їхнього «просування» в Україну саме Полтавщину обрали пілотною областю, остання на сьогодні може похвалитись аж... трьома такими розписками.
Краєвиди поліпшаться, та «хліби направо й наліво» не ростимуть
На фоні загострення фінансових проблем аграріїв трохи оптимізму додає тенденція до поліпшення структури посівних площ. Нинішнього року порівняно з минулим в області на кілька десятків тисяч гектарів зменшуються площі найбільш виснажливих для землі культур — соняшнику та кукурудзи, а також не менш традиційної для останнього часу сої. Натомість, за інформацією профільного департаменту ОДА, розширюються посіви пшениці (переважно за рахунок озимини), кормових культур, картоплі та овочів.
А от істотне скорочення ділянок, зайнятих цукровими буряками, нікого не втішає. Не лише тому, що цього року на Полтавщині зупиняє діяльність ще один цукровий завод — Кобеляцький. Власники підприємства чекають вигіднішої ціни на свою продукцію. Та чи буде вона завтра, через рік-два по кишені більшості пересічних споживачів? Невпинно зменшуються в області й посівні площі ячменю, гороху, вівса та проса. По них «б’ють» як низькі закупівельні ціни, так і невисока продуктивність, підвищені ризики втрат значної частини врожаю за спекотної погоди.
Потрапляння цих та деяких інших культур до розряду «екзотів», зрозуміло, не може не позначитися на їхній вартості вже в найближчому майбутньому. Зерновий клин області цьогоріч сягне 985,6 тисячі гектарів, що на 30,5 тисячі гектарів більше від показника 2014 року. При цьому в його структурі кукурудза на зерно займатиме 57 відсотків. А отже, сподівання багатьох «оживити» краєвиди відомої пісні про «хліби наліво й направо» не справдяться. Обабіч доріг на полях області, як раніше, бачитимемо переважно «живі» зелено-жовті картини, «намальовані» плантаціями кукурудзи, соняшнику та сої. Питома вага цих «нехлібних», але прибуткових культур у загальному посівному клині краю залишається найбільшою.
Зрештою, за будь-яких обставин аграрії Полтавщини цієї весни засіють 1,4 мільйона гектарів. Зі сподіваннями на те, що з того засіву вагомим буде не лише «натуральний», а й фінансовий урожай.
Полтавська область.
Мал. Костянтина КАЗАНЧЕВА.
