Як і два роки тому, Херсонщина зустріла нас табличками на узбіччі дороги, що сповіщали про в’їзд до «Екологічно чистої області». Втім, як і тоді, видиме оку довкілля спростовувало ці заманливі, розраховані вочевидь для людей з вадами зору написи. Сніг зійшов, а природа ще не встигла сховати далеких від екології слідів «цивілізованого» ставлення до «чистоти». Принаймні авансом дякувати за незасмічені узбіччя тут не варто. Служби, що мають пильнувати за станом придорожньої території, також не надто поспішають виконувати свою роботу. Напевно, чекають, що всюдисущі волонтери приберуть сміття або воно зникне з очей у зелених кущах та буйній траві. Одне слово, сама весна підрихтує «екологію» до рекламних табличок...
З дорогами гірше. Глибоких вибоїн — не тверде полотно, а суцільна причорноморська западина — не замаскують ні трави, ні кущі. Не одне авто, помітили, позбувається коліс, мандруючи ямковими «автобанами» Херсонщини. Нам ще якось пощастило, хоча редакційний водій сповна оцінив відрядження до благодатного таврійського краю. У самому Херсоні також особливих змін не побачили. Все, як тоді, два роки тому: в глибокому анабіозі чи, точніше, комі комбайнобудівний завод, паралізовані або зовсім знищені відомі колись не лише в Україні стратегічні гіганти, руїни пам’яток архітектури в центрі міста... Найточніший діагноз соціально-економічної ситуації — напівмертва стабільність. Хоча ні, кілька нововведень ми все ж помітили. Залишки старовинної обласної філармонії на вулиці Горького, які так прикро вразили наші погляди минулого разу, обнесли парканом, мабуть, щоб не мозолили очей прискіпливих перехожих. А на місці однієї з фабрик Херсонського бавовняного комбінату добудували «Фабрику» —величезний торговельно-розважальний центр, куди колишні працівниці ХБК можуть заходити хіба на екскурсію...
І ще одна особливість області залишилась незмінною: її очільники — попри переміни в політичному календарі — чомусь уникають зустрічі з журналістами «Голосу України». У цьому сенсі нинішні демократи-керівники ОДА дуже скидаються на попередника — вірного соратника Віктора Федоровича «регіонала» Михайла Костяка...
Такі перші враження від повторного відрядження виїзної бригади «Голосу України» в рамках проекту «Регіон» до єдиної області країни (Крим за правовим статусом є автономною республікою. — Авт.), що межує з двома морями — Чорним та Азовським і мала б, за ідеєю, скористатися з вигод такої неординарної географії. Але, як уже сказано, застигла у нерухомому штилі стабільність поки що домінує над курортними «дивідендами», а імпорт сумнівної якості — переважно витвір кмітливих мешканців Піднебесної — дедалі більше витісняє продукцію вітчизняного товаровиробника. Якщо за часів СРСР тут виробляли майже все, що було потрібно для розвитку регіональної економіки, то нині, хоч як це прикро казати, йдеться про втрату самодостатності краю. І ще прикріше — не видно ефективних зусиль для її повернення...
Унікальність 
світового лідера 
у бюджеті 
не передбачена?
Єдине в Україні підприємство з виготовлення доків — державний суднозавод «Паллада» віднедавна належить до концерну «Укроборонпром». І це обнадіює. Але... в перспективі. Поки що підстави для оптимізму дуже крихкі. І передчасні, щоб не зурочити...
До кризи 2009-го, зазначає директор «Паллади» Дмитро Єрмаков, справи в підприємства складалися доволі успішно. Однак після того як воно втратило свої багатомільйонні контракти з Арабськими Еміратами та Російською Федерацією, стало важко триматися на плаву. Як сказав один з працівників підприємства, «борсаємося з усіх сил. На дно йти не хочемо. І не маємо права навіть з огляду на історію нашого заводу»...
Один з основних напрямів діяльності «Паллади» — будівництво плавспоруд для військово-морських флотів. Спочатку для Радянського Союзу, потім переважно — Росії. А що Україна? Яку зацікавленість вона проявляє до продукції свого унікального підприємства? Ситуація парадоксальна: з’ясувалося, за 23 роки незалежності наша країна не спромоглася на жодне державне замовлення, так, наче не було ні військових, ні цивільних потреб. Ні морів, ні річок — суцільний таврійський степ, Карпати і терикони...
«У 1991 році, — розповідає Дмитро Єрмаков, — йшлося про створення доку вантажопідйомністю 2 тисячі тонн для ВМС України, але ця ідея залишилася на рівні добрих намірів, по суті, не було розроблено навіть технічного проекту...».
Торік керівництво заводу зустрічалося в Одесі з головкомом Військово-Морських сил: їм потрібні плавучі залізобетонні причали. Але... потреби є, однак бюджетом це не передбачено. Аналогічна ситуація в Очакові: там великі судна завдовжки понад сто метрів, а ставити немає куди. На жаль, усе знову наштовхується на відсутність фінансування...
Підприємство останнім часом виживало за рахунок експортних замовлень — географія обширна: Катар, Кіпр, Хорватія, нині тривають перемовини з Анголою. Радує і перемога в тендері на виконання важливого замовлення китайської компанії. На жаль, фактично зупинено, до вирішення подальшого фінансування, спорудження великогабаритного композитного доку для Казахстану. «Річ у тім, — пояснює Дмитро Єрмаков, — що банки, які мали кредитувати замовника, бояться ризикувати фінансами через воєнні дії в Україні плюс транспортування доку через територію Росії».
На внутрішньому ринку трохи виручали приватні контракти на виготовлення плавучих готелів, ресторанів та інших центрів відпочинку і розваг. Нині надійшли вагони з металопрокатом для порізки деталей до несамоходних суден компанії «НІБУЛОН». Та попри всі ці «борсання» проблеми залишаються. Завод працює не на повну потужність. Якщо в кращі часи на ньому трудилося 700—750 людей, то сьогодні їх залишилося менше чотирьох сотень. Є заборгованість із заробітної плати. За обсягом, уточнює пан Єрмаков, відстають з виплатою заборгованості десь на три місяці. А якщо врахувати, що погашають її частинами, то й більше.
Торік на заводі побував (ще у ранзі народного депутата) Андрій Путілов. Гість, як писали тоді у місцевій пресі, перейнявся проблемами підприємства й пообіцяв усіляко сприяти його відродженню і навіть заприсягнувся «бути лобістом інтересів колективу в Києві». Зокрема, мав допомогти розірвати замкнуте коло, яке стало своєрідним зашморгом для суднобудівників (і не тільки для них). Що мається на увазі? Підписуючи контракт, керівництво заводу вимагає від замовника авансових платежів. Власне, за рахунок цих коштів і має відбуватися робота з реалізації контракту. Однак і замовник нині висуває зустрічні вимоги — ситуація типова: «зранку — крісла, увечері — гроші». Далі ця «ланцюгова реакція» обростає новими деталями. Зокрема, немає застави, немає банківської гарантії. А якщо вона «вакантна», не одержиш аванс у замовника, а без нього за які гроші будувати? Адже оборотних коштів у заводу практично немає...
Нині докладати «лобістських зусиль» минулорічному візитерові стало зручніше і ближче — пан Путілов очолює Херсонську облдержадміністрацію. Однак, як ми переконалися, кар’єрний зигзаг пана Путілова мало вплинув на ситуацію. Основна проблема — відсутність оборотних коштів, на превеликий жаль, так і залишилася тим тягарем, що тягне «Палладу» на дно і не дає їй змоги з «борсання» перейти на ефективний «брас». Якщо в кращі часи, про які в колективі згадують з «ностальгією», можна було відкривати кредитні лінії під конкретні замовлення, то в останні роки ця «розкіш» наштовхується на залізобетонну загату. А для суднобудування з огляду на тривалий цикл виробництва — це, по суті, виштовхування на небезпечну мілину...
Дихання на ладан — це ще не панахида: майже як в анекдоті про кума, котрий у комі, але не в крапці... Якщо від керівників обласного рівня мало що залежить, хоча не всі з цим висновком солідарні, то зрештою на проблеми стратегічного — в масштабах країни, а не окремо взятого регіону — мали б звернути увагу і в Києві. Насамперед у концерні, до структури якого належить завод.
Можливо, увімкнений цілодобово для земляків телефон керівника «оборонки» (пан Романов — херсонець. — Авт.) і є тією підставою для обережно-оптимістичних сподівань працівників заводу на одержання дуже потрібних для України у час лихоліття держзамовлень на унікальну продукцію «Паллади». Принаймні Дмитро Єрмаков підтверджує, що підприємство нині працює відразу над кількома проектами, передбаченими для потреб вітчизняних Військово-Морських сил. Це — 40-метрові залізобетонні понтони, котрі можуть використовуватись як мобільні причали для швартування суден на будь-якій ділянці побережжя за достатньої глибини, а також плавуча казарма для морської піхоти. Головне, побажали ми, щоб до цих проектів «пришвартувалося» фінансування. І розуміння, що задоволення потреб ВМС — це все-таки турбота держави, а не опіка волонтерів.
Утім, є ще один варіант розв’язання проблем. Паллада без лапок як богиня діяльної сили, винахідниця мистецтва суднобудування і покровителька «однойменного» заводу також нарешті з’явиться в зоні досяжності та пролобіює інтереси своїх «підшефних» з далеких небесних сфер. Красивий варіант, без претензій на рядок у бюджеті. На жаль, лише міфічний...

Сергій ДЕМСЬКИЙ, Людмила КОХАНЕЦЬ, Сергій ЯНОВСЬКИЙ.

Довідково

Суднозавод «Паллада» понад сім десятиліть утримував лідерство з виготовлення плавучих залізобетонних і композитних доків великої підйомної сили, більшість з яких по-справжньому унікальні й не мають аналогів у практиці світового докобудування. Конструкція композитних доків характерна тим, що понтонна частина, котра перебуває в агресивній морській воді, виготовлена з сульфатостійкого залізобетону, а башти доків — з металу. Освоєна на підприємстві технологія безкессонного повздовжнього і поперечного зрощування понтонів на плаву з окремих частин, забезпечує будівництво плавучих споруд практично будь-яких габаритів, а запас міцності дає можливість здійснювати океанське буксування в найвіддаленіші порти світу. В Радянському Союзі було два такі заводи: один у Херсоні (тут будували доки вантажопідйомністю від 5 тисяч до 30 тисяч тонн, вони експлуатуються в понад 20 країнах) і в російському місті на Волзі Городці (вантажопідйомність — до 5 тисяч тонн. Переважно виготовлені тут доки використовувалися на внутрішньому ринку — в Каспійському морі).

Окрема думка

Дементій Білий, голова Херсонської обласної організації Комітету виборців, член соціологічної асоціації України:
«У нас усе рухається за інерцією. Влада є, і до неї начебто прислухаються. Але від цього ситуація не змінюється. Що є голова облдержадміністрації, що немає — результат один. Чому? А від нього, по суті, нічого не залежить. У керівництва ОДА дуже незначні повноваження. Що воно може зробити? Когось приструнити, комусь щось наказати, а якщо немає попиту на продукцію, немає контрактів — кого карати? Якщо більшість наших підприємств були зав’язані на ту саму Росію, і нині звідти не надходять замовлення, як на це може вплинути очільник області? Знайти інвестора за нинішньої ситуації в країні важко. Воно й раніше було нелегко: розмови про те, що ми залучаємо інвестиції, тривають у нашому політичному полі вже років двадцять. Хто сюди, в депресивний регіон, згодиться прийти? Всі великі заводи зруйновано, серйозні проблеми в суднобудівній галузі. «Паллада» на ладан дихає, а це ж стратегічне підприємство, тим паче в умовах війни...». 

Пряма мова

Роман Романов, генеральний директор концерну «Укроборонпром»: 
«Продукція «Паллади» нас, звичайно, цікавить. Дирекції підприємства я визначив термін, щоб підготували пропозиції про співробітництво. Можлива і допомога з просуванням продукції херсонських корабелів на світовий ринок. Мій телефон для керівництва підприємства увімкнено 24 години на добу, хоча досі в «Укроборонпромі» цього не було заведено». 

Херсонський суднобудівний завод «Паллада» . 

Директор «Паллади» Дмитро Єрмаков.

У цехах «Паллади» завжди готові до мистецтва суднобудування.

Херсонська взуттєва фабрика — привид комунізму.

Зруйнований Херсонський бавовняний комбінат.

Бавовняний комбінат не витримав конкуренції з «Фабрикою».

Недобудована автомобільна розв’язка так і стоїть уже не один рік.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Далі буде.