«Харків — це Україна. Ми жодного сантиметра своєї території не віддамо. Бойовики вже спробували один раз захопити Харків, у них нічого не вийшло. Спробують ще раз — укотре обламають зуби», — так голова Харківської облдержадміністрації Ігор Райнін (на знімку) прокоментував днями одному з телеканалів чергові погрози, що лунають на адресу Харківської області від лідерів так званих «ЛНР» і «ДНР».
Наш кореспондент зустрівся з керівником Харківщини й попросив його відповісти, насамперед, на те запитання, яке сьогодні на вустах у кожного харків’янина: яким буде завтра регіону, що межує із війною? Чи буде мир у містах і селах, чи все робить влада для того, щоб люди могли спокійно жити й працювати, не боячись за своє майбутнє і майбутнє своїх дітей? Розмова почалася про головне, але торкнулася й інших важливих тем життя в Харківській області.
Про захист державних рубежів
— Ігоре Львовичу, зона війни буквально межує із нашим мирним життям. Скажу вам про відчуття пересічного харків’янина — тяжке це сусідство, тривожне. Чи вживають всіх необхідних заходів, щоб на Харківщині не було порушено такий бажаний мир?
— Харківська область межує не тільки з «гарячим» Донбаським регіоном, а й з Російською Федерацією. Це 600 кілометрів лінії напруги, хоча сьогодні, швидше, слід говорити про лінію фронту. Зрозуміло, це не тільки більша відповідальність, яка покладена на команду обласної адміністрації, а й значна робота в особливій прикордонній зоні. Ми буквально днями приступили до реалізації масштабної програми Президента України та уряду зі спорудження лінії оборони на території Луганської і Донецької областей. Харківська область відповідає за будівництво лінії оборони в Луганській області. Нам доручено спорудити 31 взводний опорний пункт. Це важливі в стратегічному сенсі інженерні об’єкти, оскільки, як це бувало вже не раз, після певного перемир’я з того боку знову починаються атаки на порушення всіх домовленостей. Але для того, щоб цього не відбувалося, і ми як мінімум утримували лінію фронту, Президентом України було ухвалене рішення стосовно будівництва таких взводних опорних пунктів по всій фронтовій лінії. 31 об’єкт сучасних фортифікаційних споруд — це дуже серйозне навантаження. І я вдячний харківським будівельникам, які відгукнулися на наше звернення, а відгукнулися абсолютно всі. Фінансування буде, однак воно буде пізніше. Але робота триває на повний хід уже сьогодні. Чи це не доказ, що харків’яни хочуть миру, бізнес Харкова — за мир?
— Але, говорячи про зміцнення обороноздатності регіону, ви, напевно, маєте на увазі не тільки спорудження окремих об’єктів в укріп-районах...
— Безумовно, йдеться про особливе зміцнення лінії державного кордону, проведення широкомасштабних антитерористичних операцій, бо проти нас масовано діють диверсійні групи, а також про приведення в підвищену готовність багатьох інших служб і підрозділів. І в цій проблематиці регіону я знаходжу підтримку керівництва України. І в питанні кількісного складу прикордонних служб, і в реалізації інших проектів оборонного призначення, і в боротьбі з терористичною агентурною мережею противника, і в охороні та обороні найважливіших стратегічних об’єктів інфраструктури регіону. Оборону їх посилено, але буде ще більше підсилюватися. Підготовлено майже 1500 бомбосховищ. Не забуваємо про таку важливу дільницю оборони в прифронтовій зоні, як контрпропаганда... Не ми розв’язали цю війну, але ми змушені жити за її правилами.
Про турботу про біженців
— На територію Харківської області переселилася величезна кількість біженців — близько 300 000. Фактично до нас переселилося ціле місто обласного значення. Часом дивом дивуєшся, як і міська, і обласна влада справляються з такою величезною кількістю проблем, кожна з яких є невідкладною.
— Ми працюємо дуже злагоджено — і уряд України, й обласна, й міська влада. Усі заходи з облаштування життя людей — на жорсткому контролі в глави держави. Звісно, проблеми є. Ну не може бути все ідеально, коли цілий мегаполіс переселився в іншу область. Та й таких завдань нам ніколи не доводилося вирішувати. Усе це робиться вперше. Звичайно, питань виникає чимало, але ми докладаємо всіх зусиль, по-перше, щоб негайно їх розв’язати, а по-друге, щоб не допустити системності проблем, перепрошую за такий вислів. Тільки-но постає якась критична маса схожих питань, одразу шукаємо засоби й методи для їх повної нейтралізації. Робимо все, що тільки можна, щоб люди, котрі опинилися в біді, не почувалися покинутими державою. Та й волонтерам велике спасибі. Дуже сильно допомагають у вирішенні щоденних проблем біженців.
— Важко призвичаїтися до того, що ми вже фактично живемо в зоні війни...
— Ми все робимо для того, щоб Харків не відчував дискомфорту прифронтової зони. Та його практично й немає на вулицях міста. Але психологічно кожен із нас цю ситуацію, справді, тяжко переживає.
Коли ми розслідували теракт 22 лютого й проводили масштабну спецоперацію, то, погодьтеся, пройшла вона не тільки успішно, а й непомітно для мешканців міста. Не створювати паніку й дискомфорт, щоб люди могли успішно працювати й жити, — це один із пріоритетів нашої команди; не нагнітати психоз у суспільстві — одне з головних завдань, які я ставлю перед правоохоронними органами. До речі, завжди звертаюся і до ЗМІ з проханням не провокувати панічні настрої заголовками на кшталт «Танки йдуть на Харків».
Так, нещодавно лунали гучні заяви в ЗМІ, що от-от розпочнуться «голодні бунти». Час минув, а бунтів немає. Справді, жити людям сьогодні непросто. Виклики перед країною стоять небувалі. Україна змушена протистояти дуже серйозному супротивникові, захищаючи свої терени. Але ми зберігаємо мир і спокій у містах і селах на підконтрольних територіях. І, слава Богу, ніхто сьогодні в нашому регіоні не голодує. Навпаки, постійно шукаємо можливість створення нових робочих місць, розширюємо, збільшуємо рівень соціальної допомоги населенню. Сума субсидій на погашення тарифів ЖКГ, наприклад, збільшується вдвічі. Категорію громадян, які мають право на субсидію, збільшено втричі. Завдання влади — зробити все для того, щоб люди могли одержати фінансову допомогу в зручний для себе час без усяких зволікань і черг. І так буде.
Про економіку в прифронтовому регіоні
— Ми — крайня східна мирна область країни, і весь світовий досвід свідчить про те, що перед економікою регіону, який має кордон з війною, завжди стоять складні завдання та особливі виклики.
— Однак на сьогодні Харківська область не є гіршою і навіть середньою за своїми економічними показниками, а посідає значно кращу позицію порівняно з багатьма мирними й віддаленими від війни регіонами. Ціни на продукти харчування високі, але якщо порівняти їх із цінами в інших регіонах України, то вони прийнятніші, ніж у середньому по території країни. Якщо говорити про інвестиційний клімат, то це теж серйозний успіх території. За підсумками 2014 року, ми не мали відтоку інвестицій. Більш того, в цьому показнику в нас «плюс» майже 20 мільйонів доларів, навіть із урахуванням фінансових коливань на ринку. Зрозуміло, що для такого економічно розвиненого регіону це не така й значна сума, але цей показник все одно свідчить про те, що інвестори не пішли, а навпаки, щось навіть додали.
— Не сприйміть це за лестощі, але, за моїми багаторічними журналістськими спостереженнями, ви перший з останньої когорти керівників Харківщини наважилися на вирішення проблем великих машинобудівних підприємств регіону. Колись багатотисячні трудові колективи сьогодні ледве зводять кінці з кінцями. Адже ризиковано братися за розв’язання проблем, які накопичувалися десятиліттями?
— Ми підтримуватимемо кожне промислове підприємство регіону — не працювати замість когось, а знаходити той імпульс, який запустить заводські цехи. На ХТЗ, приміром, впровадили проект, у результаті якого сільськогосподарське підприємство зможе придбати потужний трактор приблизно за 600 тисяч гривень. Так, це не нові трактори, а вживані, та завод їх капітально ремонтує, модернізує і гарантує їх надійну роботу протягом тривалого часу. Але важливо те, що сільгоспвиробник може купити цілком працездатний трактор за ціною вдвічі-втричі нижчою, ніж новий. Та він практично й не поступається новому трактору. Це приклад не тільки того, як можна вигідно завантажити вітчизняні підприємства, а і як дбайливо слід ставитися до ресурсів у фінансово складний час.
Ще один приклад. ВАТ «Турбоатом» сьогодні працює успішно, бо там від самого початку було розумно вибудувано менеджмент, який ніколи не орієнтувався на вузьке поле діяльності, а завжди розширював коло партнерських відносин, замовників. Тому й часткова втрата російського ринку для підприємства хоч і проблема, але не значуща, не доленосна. Водночас на спорідненому підприємстві ДП «Електроважмаш» — значне зниження обсягів промислового виробництва. Я сподіваюся, керівництво підприємства серйозно замислиться над таким станом справ і вживе ґрунтовних заходів. А якщо ні — діятиму я. Саме обсяги промислового виробництва показують, які підприємства мають ефективний менеджмент, а які — ні.
На території області — понад 600 промислових підприємств. Можна, звісно, тішити себе ілюзіями й розповідати про великі плани, а можна й необхідно займатися реальним, щохвилинним, якщо завгодно, формуванням замовлень для великих промислових підприємств. Я не хочу сказати, що в тому, що ми сьогодні серйозно завантажуємо індустріальний Харків значними замовленнями, виняткова заслуга Харківської обласної адміністрації. І Президент України, і уряд, і профільні міністерства — усі сьогодні напружено працюють у цьому напрямі. Це наша економічна основа, майбутнє успішної і незалежної держави.
У нас уже в портфелі серйозне замовлення по ДП «Завод імені Малишева» для Таїланду на суму 70 мільйонів доларів на виробництво танків. На 27 мільйонів гривень — на виготовлення двигунів для вітчизняної бронетехніки. Інші замовлення по лінії Міністерства оборони: на ремонт техніки — на 76 мільйонів гривень; на виробництво нової техніки — на 50 мільйонів гривень. Замовлення на суму в 130 мільйонів гривень — на виготовлення і ремонт бронетехніки — розміщене на ДП «Харківське конструкторське бюро машинобудування імені Морозова». А ще на 400 мільйонів гривень — договори на стадії підписання по лінії «Укрспецекспорту». І навіть на колись забутому державою ДП «Ізюмський приладобудівний завод» є велике замовлення на виготовлення профільної продукції. Список можна продовжувати. Але ж очевидно, що, не зрушивши харківський промисловий комплекс із точки животіння, Харківщина не здобуде своєї колишньої потужності.
Про прорив на європейський ринок
— Чи є в нас приклади виходу харківських підприємств на європейські ринки?
— Рівень експорту в країни Євросоюзу торік було збільшено на 10—15 відсотків, залежно від виду продукції. Звісно, російський ринок був вигідніший Харківському регіону. І через географічне положення, і через більш низькі вимоги до якості продукції, що виготовляється. Це було традиційно, простіше, дешевше.
Малий, середній бізнес мобільніший, він швидко переорієнтувався, і його відносини із країнами Євросоюзу постійно розширюються та кількісно зростають. Великому бізнесу складніше. Він не настільки мобільний, та і якість продукції, що виготовляється, одним порухом не змінити, а стандарти ЄС нам усім відомі. Та й світова економіка, як відомо, регулюється не так, як нам хочеться, а за своїми усталеними правилами. Але торік у зовнішній торгівлі ми мали позитивне сальдо. І в основному цього результату було досягнуто у взаємовідносинах з Європейським Союзом. У той час як ринок Росії знизився на 20 відсотків.
— Зросли ціни на ПММ, мінеральні добрива, засоби захисту рослин... Усе дорожчає. Чи зуміємо ми восени продати свою сільгосппродукцію... Чи витримає вона ціну світового ринку?
— Так, безумовно. Але знаєте, яка найбільша біда в секторі АПК? Корупція, що зашкалює. Ось де непахана нива для зниження собівартості продукції! Звичайно, всі ті фактори, які ви назвали, і багато інших не впливають позитивно на рентабельність виробництва. Але ми останнім часом збільшили посівну площу для зернових культур на
25 відсотків. А за рахунок чого, спитаєте? А за рахунок того, що перевели в офіційний обіг ті землі, які раніше використовувалися, але ніде не значилися...
Ми змінюємо й структуру посівних площ. У тому році четверта частина ріллі була засіяна соняшником, цього року такого недбайливого ставлення до землі вже не буде. Ми грамотно змінюємо структуру посівних площ і піклуємося не тільки про майбутній урожай (а я сподіваюся, що цього року він буде гарний), а й про майбутнє землеробства Харківщини. Продукція, поза всяким сумнівом, буде конкурентоспроможною. Думаю, що й держава вживе низку заходів, щоб допомогти сільгоспвиробникам знизити ціни на продовольство.
Але знаєте, що мене ще хвилює в агропромисловому комплексі країни? Низька ефективність роботи Міністерства аграрної політики й продовольства України, у тому числі, і його держпідприємств. На території Харківської області їх понад 20. І більшість — збиткові. На половину керівників я вже підписав подання на звільнення із займаних посад. Бо мені як економісту достатньо нашвидку подивитися на економічну діяльність того або іншого підприємства, щоби зрозуміти, що це бутафорія. Інші підприємства мають тисяч десять гектарів якісної ріллі, а прибуток одержують 100 тисяч на рік.
І про себе
— Ігоре Львовичу, ви — доволі молода людина — обіймали солідну посаду в адміністрації Президента, але звалили на себе такий тягар проблем...
— Знаєте, я не на посаді доброго дяді. Я повинен діяти в інтересах регіону й держави. І до всіх керівників, управлінців Харківщини підходитиму з однаковою міркою — або ти менеджер ефективний, або ти менеджер неефективний і нечесний. Для себе встановив строгий орієнтир. Харківська область хоч і прифронтова, але рівень життя тут нічим не має відрізнятися від інших, спокійніших регіонів. Більше того, ми будемо і створювати регіональні проекти, і проводити регіональні реформи, незважаючи на те, що бойові дії зовсім поруч.
Ну, а відповідаючи по суті запитання, скажу чесно. Коли тобі довіряють одну з найпроблемніших областей України не в кращі дні для країни й держави — це дорогого коштує. Докладу всіх зусиль, щоб жителям Харківської області було мирно й комфортно, наскільки це можливо сьогодні.
Харків.
Із досьє «Голосу України»
Ігор Райнін народився в 1973 році в Харкові. Має дві вищі освіти: в 1997 р. закінчив Харківський авіаційний інститут ім. Жуковського, в 2000-му — Академію державного управління при Президентові України. Кандидат наук державного управління, заслужений економіст України. В його активі — близько 50 наукових праць і 7 монографій. Депутат Харківської обласної ради, член постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку регіону, інвестицій, міжнародного й міжрегіонального співробітництва. До 2001 року обіймав різні керівні посади на підприємствах реального сектору економіки Харківської області. З 03.2001 до 04.2002 — начальник управління координації програми «Харківська ініціатива» та інших проектів міжнародної технічної допомоги Головного управління економіки облдержадміністрації; з 04.2002 до 12.2005 — заступник начальника Головного управління економіки облдержадміністрації; з 12.2005 до 04.2010 — перший заступник начальника Головного управління економіки облдержадміністрації; з 04.2010 до 06.2010 — генеральний директор Національного наукового центру «Інститут метрології»; з 06.2010 до 03.2014 — заступник директора ТОВ «Синтофлекс»; з 04.2014 по 11.2014 — перший заступник голови Харківської облдержадміністрації; з 11.2014 по 03.02.2015 — заступник глави адміністрації Президента України; з 03.02.2015 — голова Харківської обласної державної адміністрації.
