Такою філософією начебто можна виправдати все — і зрадництво, і помсту, і підлість, і братовбивство. Особливо вона зручна нині, коли на Донбасі тривають бойові дії, коли населення розділилося на два протиборчі табори. Є безліч прикладів, коли ті, хто сьогодні прийшов до влади в самопроголошеній «ЛНР», в ім’я «своєї правди» розправляються з інакомислячими. Не таємниця, що їм сприяють колишні співробітники правоохоронних органів, які порушили присягу й почали служити невизнаному уряду невизнаної республіки.
Після того, як владу в Антрациті захопили проросійськи налаштовані сепаратисти, у приміщення міського суду ввірвалися четверо озброєних людей. Вони були в масках, з автоматами, поводилися нахабно, упевнено й не визнавали жодних перешкод. Роззброївши інспектора патрульної служби Антрацитівського міськвідділу міліції, який охороняв будинок суду, четверо невідомих увірвалися в кабінети голови суду і його заступника. Погрожуючи зброєю, вони викрали кримінальну справу з обвинуваченням чотирьох членів родини фермерів Перехрестенків і швидко покинули приміщення. Очевидно, що метою бойовиків було викрадення однієї кримінальної справи. Це наводить на певні думки.
Два роки тому наша газета розповіла про фермерів-рабовласниках, які тримали в неволі одинадцятьох працівників. Полковник міліції Олег Григор’єв тоді свідчив, що умови утримання цих людей практично нічим не відрізнялися від тих, у яких Перехрестенки тримали свою худобу. Тих, хто висловлював незгоду з такими нелюдськими умовами життя або погано працював, фермери жорстоко били або позбавляли мізерного пайка. Утекти від жорстоких хазяїв було неможливо. Будь-які спроби зробити це каралися так, що потім уже ніхто не намагався пручатися. Але один з невільників усе-таки виявив характер.
Так сталося, що Сергій Іващенко, який непосильною працею остаточно підірвав своє здоров’я, потрапив у лікарню. Там він поскаржився сусідові по палаті на нестерпне життя. І того дуже схвилювала історія рабства. «Таких виродків не можна залишати без покарання», — переконував той Сергія, умовляючи його звернутися в міліцію й дати свідчення в суді. Сергій наважився й зробив це. Фермера і його синів затримали, відкрили кримінальне провадження. За знущання над людьми, яких батько й сини Перехрестенки зробили своїми рабами, усім їм «світило» від трьох до восьми років тюрми. На час слідства суддя Філіпенко відпустила злочинців під підписку про невиїзд. Цим вона припустилася великої професійної помилки, яка коштувала життя Сергію Іващенку. За кілька днів до закінчення судового слідства цей головний свідок був знайдений повішеним. Незабаром стало відомо, що антрацитівські фермери ведуть активний пошук інших своїх рабів, які вирішили давати свідчення проти них. До захисту свідків підключилися луганські правозахисники. Деяких колишніх рабів удалося сховати, про місцезнаходження інших досі нічого не відомо. Що ж стосується самих злочинців, то у своєму Антрацитівському районі вони сьогодні очолюють одне з незаконних військових формувань. Кажуть, що вирізняються особливою жорстокістю. Їхня помста, їхня «правда» сьогодні тягнеться до горла юристів правозахисної організації, які представляли в суді інтереси потерпілих. Погрози діставали їх навіть за кордоном. Будинок Марини й Сергія К. уже зруйновано. Самі вони змушені переховуватися з двома малолітніми дітьми.
І тут виникає запитання: а хто допоможе людям, які, незалежно від ситуації, продовжують свою професійну діяльність, наражаючи на небезпеку не тільки себе, а й свої родини, родичів? Як розповідають правозахисники й правоохоронці, що працюють на території, підконтрольній Україні, їхні покинуті будинки й квартири на окупованій території області розграбовані, зруйновані бойовиками. У того, хто колись був під слідством, від помсти чешуться руки. За його логікою, саме він сьогодні є господарем становища, бо володіє головним аргументом — зброєю. Це і є його поняття про «правду».
Луганська область.