Минулий тиждень не остудив запал дебатів у США навколо досягнутих у Лозанні угод щодо іранської ядерної програми. Це одна із найгарячіших тем як у пресі, так і на політичній арені — від Капітолійського пагорба до стартових колодок на біговій доріжці передвиборних перегонів 2016 року.
Хор критики звучить потужно. Тон тут задають члени Республіканської партії і консервативні коментатори, котрі обвинувачують адміністрацію президента Обами у відсутності належної твердості на перемовинах і згоді на невиправдані поступки. З точки зору таких критиків, які часто цитують прем’єра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, іранська угода — це чистий програш американської зовнішньої політики.
Водночас в угоди є і багато прихильників. Вони вважають, що дипломатам удалося добитися великих поступок від Ірану, і хоча угода неідеальна, вона може запобігти новим кризам на Близькому Сході. Показово, що, згідно з оприлюдненим у середу опитуванням, 31 відсоток республіканців у Конгресі готові підтримати угоду. У журналі New Yorker Джон Кассіді пише, що успіх у Швейцарії засвідчує: Америка почала використовувати більш виграшну модель у зовнішньополітичній грі.
Цікавий у цьому контексті погляд експерта з техаського центру геополітичних досліджень «Стретфор» Рева Балло. «Чому Росія опинилася в програші в угоді Іран—США» — під таким заголовком його стаття була опублікована на головній сторінці авторитетного бізнес-сайту Marketwatch.com. Балло виходить із того, що підтримка стану ворожості між Вашингтоном і Тегераном було вигідна Кремлю: така напруженість заважала США приділяти пильнішу увагу пострадянському простору, включаючи Україну. Хоча Росія і вдає, що підтримує угоди, пише автор, особливого ентузіазму Кремль не відчуває, адже завдяки потеплінню в США виявиться однієї проблемою менше на Близькому Сході й одночасно більше можливості «зосередитися на російській периферії».
Іранська угода, вважає Балло, вдарить і по економічних інтересах Москви, і не тільки тому, що зняття санкцій може стримати зростання цін на нафту. Автор стверджує, що Росії буде складніше використовувати поставки природного газу як важеля тиску на Європу. Коли Путін погодився дати Україні газ за зниженими цінами, пише Балло, «він, імовірно, пішов на цей крок, розуміючи, що занадто жорстка позиція Росії тільки стимулюватиме подальші інвестиції в будівництво трубопроводів у південно-східній Європі, і тим самим прискорить падіння впливу Росії у сфері енергоносіїв».
Схожих висновків дійшов і американський експерт з геополітичних питань Хідетоші Азума з організації «Проект Безпека Америки» (Вашингтон). У статті, опублікованій у виданні Eurasіa Revіew, він пише, що розрядка з Тегераном дозволить США перерозподілити ресурси для вирішення української кризи. На думку автора, зближення між США й Іраном може сприяти подальшому зростанню військової участі Вашингтона у розв’язанні українського конфлікту, в тому числі й у питанні постачання озброєнь для України.
Нью-Йорк.
