За час проведення антитерористичної операції в Луганській області загинуло 18 дітей
Поспілкуйтеся з будь-якою дитиною із фронтової зони, і вона вас здивує своїми недитячими міркуваннями на тему, як можна вижити на лінії вогню. А розповіді про те, як на їхніх очах від снаряда, що розірвався, загинули мати або батько, — взагалі не можна слухати без сліз. І цю дитячу пам’ять не можна ні зітерти, ні зруйнувати. Діти в будь-якій війні страждають більше від дорослих. Їхня незміцніла психіка одержує найсильніший удар, наслідки якого можуть залишитися на довгі роки, якщо не на все життя. Той факт, що за час бойових сутичок загинуло 18 юних мешканців регіону і 24 дістали поранення різної тяжкості, говорить сам за себе. А крім того, за час проведення АТО на Луганщині 14 дітей осиротіли, втративши батьків. Слава Богу, усіх їх на піклування й під опіку взяли родичі. Однак якщо казати прямо, то слід погодитися з тим, що рідних батька з матір’ю замінити важко.
Коли на Луганщині почалися воєнні дії, з регіону евакуювали 16 дитячих будинків і 33 прийомні сім’ї, у яких на той момент налічувалося 137 дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки. Дітей вивезли і на територію регіону, підконтрольну українській владі, і в інші області України. Частина дитячих будинків сімейного типу заявили про своє бажання пересидіти воєнну ситуацію в Російській Федерації, у родичів. Сьогодні вони готові повернутися додому, але таку можливість, на жаль, мають не всі. Наприклад, два дитячі будинки зі Станиці Луганської усе ще не можуть повернутися до свого будинку, оскільки в їхньому населеному пункті тривають обстріли і мирного життя як і раніше немає. З тими, хто прагне повернутися на українську територію, ведеться робота щодо можливого переселення в інші області України. У цьому випадку служба у справах дітей тісно співпрацює з фондом «Урятуємо Україну».
А як живуть дитячі будинки сімейного типу, які залишилися на окупованій території?
— Важко, — каже начальник служби у справах дітей Луганської обласної державної адміністрації Раїса Родіна. — На території, не підконтрольній Україні, залишилися десять дитячих будинків сімейного типу та 79 прийомних сімей, у яких виховується 188 дітей. Позиція обласної адміністрації така: не залишати без уваги й ті родини, які перебувають на території «ЛНР». Тому тримаємо зв’язок абсолютно з кожною сім’єю, незалежно від того, де вона перебуває. Так, приміром, надавалася гуманітарна допомога прийомним родинам і дитячим будинкам сімейного типу в Луганську, Алчевську. Сьогодні готуємо таку допомогу родині Федорових у Лутугинському районі, де господарюють бойовики. Щоправда, системи в налагодженні такої допомоги добитися важко. Переправити на ту сторону продукти, іграшки, предмети побуту й ліки не так просто. Але ми тримаємо міцний зв’язок із громадськими організаціями, волонтерами. Крім того, на окупованій території продовжують працювати такі міжнародні програми, як, наприклад, «Кіндердорф».
За словами Раїси Родіної, евакуйовані практично всі діти, які перебували в центрах соціально-психологічної реабілітації і притулках області. Станом на липень минулого року там не залишалося жодної дитини. Крім того, чиновниця стверджує, що, попри складну військову обстановку навіть у період перемир’я, що встановилося, бродяжництво серед неповнолітніх масово не поширене й це варто відзначити як позитивний момент. Можна вважати, що діти перебувають під наглядом та опікою і батьків, і влади. Радує й те, що активність українських громадян щодо всиновлення сиріт залишається високою. Під опікою й піклуванням сьогодні в регіоні перебувають 3 тисячі 215 дітлахів.
Луганська область.
ФАКТ
У перші дні початку воєнних дій обласна державна адміністрація евакуювала 465 дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки, які виховувалися в інтернатних установах, будинках дитини.
Мешканці села Піски капелан Андрій Зелінський та Данилко.
Фото Олександра КЛИМЕНКА (з архіву «Голосу України»).
