Офіційна Москва продовжує цинічно брехати, стверджуючи: в Україні немає російських солдатів. Але днями на таємному зборищі в російському міноборони визнали: на території Донбасу за рік загинуло понад 23 тисячі путінських «трактористів» і «шахтарів». Як пише правозахисниця Олена Васильєва, скандал виник через кремлівських чиновників, які прокралися, отримуючи гроші за загиблих російських терористів.
І поки «православний» Гундяєв всєя Русі вручав збожеволілим політикам «русского мира», які голосують за війну в Україні, ордени «честі й слави», Папа Римський прирівняв злочини нацизму, сталінізму й геноцид вірменів. От і опозиційний московський політик Михайло Касьянов планує запропонувати європарламентаріям запровадити персональні санкції проти російських журналістів, «причетних до створення в країні атмосфери ненависті, брехні й нетерпимості».
Сьогодні велика країна біля останньої межі, кричать сміливі активісти. Уже цими вихідними в багатьох містах Росії відбудуться Марші миру й свободи. Патріоти закликають підтримати цю акцію всіх росіян: «19 квітня ми виходимо на Марш, бо хочемо бачити Росію вільною і чесною! 19 квітня ми виходимо на Марш, щоб зупинити агресію проти братньої України! ... ми виходимо на Марш, щоби сказати: «Ми не змирилися, ми не залякані, ми будемо боротися!» 19 квітня ми виходимо на Марш із єдиною вимогою до путінського режиму — «пішли геть, убивці й злодії! Приєднуйтеся, нас має бути багато!» 
Боріться і не бійтеся, росіяни.
Юрій ШУЛІПА (випускник академії прикордонних військ ФБС РФ, працював в адміністрації президента Росії, правознавець, із Москви):
— Юридично, такі дії Росії, як військова анексія АР Крим і окупація частини територій Донбасу, є війною між Росією та Україною, і в цій війні Росія є державою агресором і окупантом, а Україна частково окупованою країною, що потерпіла від російської зовнішньої агресії. Фактично, це війна Путіна, його холуїв (як підлеглих, так і прихильників) проти України, українського народу й усього цивілізованого світу. Тож, щоби зрозуміти суть війни, що відбувається, необхідно спробувати розглянути ситуацію в хронологічному й політичному контексті.
До другого Майдану фактично вся внутрішня і зовнішня політика України формувалася на Старій Площі в Москві, в адміністрації президента Росії. Хоча юридично В. Янукович і вся його вища бюрократична камарилья були офіційним керівництвом України, але, фактично, ці так звані «люди» виконували лише колоніальні функції агентів Кремля і діяли за вказівкою президента Росії В. Путіна.
Звідси важливо зрозуміти, що фактично в Росії та Україні до перемоги Євромайдану був один президент Путін, а самі держави Росія і Україна через путінський диктат перебували в спільному політичному взаємозв’язку. Після перемоги Євромайдану Україна багато в чому звільнилася від путінського диктату. Ось чому анексія Росією АР Крим і військова окупація російськими терористичними військами частини Донбасу, в політичному контексті, є спробою як відновлення Путіним втраченого зовнішнього російського керування над усією територією України, так і його значного посилення.
Для України й Путіна ця війна має різні політичні сенси.
Для Путіна і його холуїв це війна проти всього цивілізованого світу, з метою знищення міжнародної системи безпеки, Євросоюзу, НАТО, США та інших цивілізованих держав першого світу.
Для України це оборонна війна, протистояння путінській злочинній військовій агресії, захист своєї територіальної цілісності, національної безпеки, суверенітету й свого цивілізованого європейського майбутнього. Це національно-визвольна війна проти незаконного путінського зовнішнього керування і впливу. Для України й кожного українця це священна війна життя і смерті, за підсумками якої буде вирішено долю всієї нації і країни. У політичному, інформаційному й економічному сенсах Євромайдан завдав серйозного удару по путінському окупаційному режиму для України й Росії.
Тому одними з мотивів Путіна для початку цієї війни є його віроломна помста українцям за їхній європейський і євроатлантичний цивілізований вибір у союзі з об’єднаною Європою та НАТО, а також штучне створення в Україні військового, економічного й політичного колапсу, для показу картинки відсталим країнам і затурканим народам про те, нібито до чого призводить Майдан.
У 2012 році, під час незаконного «повернення» на третій термін, Путін остаточно узурпував у Росії владу у власних інтересах і став проводити мілітаризовану політику стосовно інших країн. Тому ті істоти, які воюють на боці терористів проти України, одночасно є й окупантами Росії. Путін вестиме війну проти України й інших країн, поки йому це дозволятимуть робити Україна та інші країни.
До осені українська армія, заручившись західною зброєю і підтримкою НАТО, цілком зможе повністю звільнити окупований Донбас, після чого вирішиться питання про визволення анексованого Криму. Це визволення військовим шляхом може відбутися завдяки кадровим проблемам російської армії і тому, що до осені російський ВПК не встигне напрацювати військову міць, необхідну для стримування Росією окупованих територій.
Головна стратегічна мета президента Росії В. Путіна і його хунти — це якнайбільше красти, якнайдовше втримувати владу й воювати з усім цивілізованим світом так, щоб їм нічого за це не було. Путін зробить усе можливе, щоб утримати в Росії владу. Путіну потрібна кров, він прагне крові. Щогодини Путін просто жадає крові й смертей тисяч людей, він невиліковно хворий на синдромом девіантного багатосерійного вбивці.
Юридично ця війна закінчиться, і між Росією та Україною настане мир, тільки після набуття законної сили обвинувального вироку Гаазького кримінального трибуналу стосовно Путіна і його хунти. Нехай навіть посмертно. Злочини проти людяності не мають строків давнини. Росію очікує свій Нюренберзький процес, на якому путінський режим юридично буде визнано фашистським, нарівні з гітлерівським режимом. Як юридично, так матеріально й морально Росії доведеться відшкодувати Україні всі збитки, заподіяні анексією Криму й окупацією Донбасу в повному обсязі. Тільки після виконання вищевказаних умов між Росією та Україною можливий мир.
Альфред РВІПКІН (блогер, Пенза):
— Рік тому «гарант» Конституції Путін у колі підлабузників-лизунів улаштував чергову показуху нібито добровільного приєднання Криму до Росії, який він за допомогою зброї відібрав в України. Повернув Крим у лоно Росії так, що знеславив усю країну, внісши розкол серед слов’ян, а головне — принизив і образив громадян держави, якою він нібито керує, де насправді неможливо провести ніякого референдуму навіть із питань внутрішнього життя країни. Країну засьорбнула тотальна брехлива пропаганда, якій позаздрили б радянські пропагандисти. Навколо з’явилися вороги нацисти, фашисти й антисеміти в образі українського народу. При цьому в Кремлі навіть і не намагалися розповісти про те, що українці вийшли на Майдана не заради фашизму, а заради незгоди із політикою, яку проводив Янукович, що набагато була лояльніша до громадян країни, ніж та, яку веде Путін проти росіян.
Звісно, після втечі Януковича Путін «наклав» у штани, наказав Шойгу окупувати Крим і влаштувати гру в референдум, яка й закінчилася самомилуванням шибздика в Кремлі, де він прочитав папірець, написаний за сценарієм КДБ і КПРС у часи холодної війни.
У країні тотальна корупція, економічна ситуація на межі розвалу, країна на 70% живе за рахунок ввезених іноземних продуктів і товарів. Колись велика держава сьогодні практично нічого не виробляє. Золотовалютні заощадження держави перебувають в іноземних банках як застава, а це означає, що їх Росія уже не побачить.
Але при цьому Путін обвинувачує США і ЄС, що саме вони винуваті в тому, що відбувається в Росії, стверджуючи, що саме ЄС і США дозволили «нацистам-фашистам» прийти до влади в Україні.
Ну, хіба це не шизофренія, хіба це не ворог великих народів Русі й слов’ян, хіба це не помічник США і ЄС, хіба це не брехун і шахрай, який не здатний відреагувати на повне доказове розслідування громадськості про корупційну діяльність певних «володарів» із оточення Путіна. От і виходить, що всі проблеми походять від Путіна і його оточення, де пара сотень людей знущаються з громадян Великої Русі.
Так невже Ми й далі можемо дозволити бути приниженими та ображеними невеликою групою виродків, які сидять у кріслах владних. Давно настав час братися за Путіна і його сім’ю! Путіну не вдалося перемкнути невдоволення росіян його політикою на тему фашизму в Україні, тому він наказав Кадирову розпочати війну релігій. ВВП влаштовує беззаконня, якому треба покласти край! Він ворог і державний злочинець, місце якого тільки на лаві підсудних або в психіатричній лікарні. Його діям немає виправдань!
Гліб ШИРЯЄВ (автослюсар, Волгоград)
— Війна (будь-яка, а вже між двома близькими й спорідненими народами — тим паче) — це найостанніше діло. І коли війна — кепські справи. Це цілковита банальність, начебто «свобода краще, ніж несвобода». Та тільки для тих, хто втратив близьких і рідних, дім, віру в людей, у майбутнє — це не порожні слова. Це всі їхні думки, що дзвоном б’ють у голові. Я не буду більше розводитися на теми, які знаю лише з чуток та по книжках. Як «книжкові діти» Висоцького. Але я поділяю позиції Андрія Макаревича, Юрія Шевчука й інших розсудливих людей, які не піддалися телепропаганді, не втопили свій розум у нетверезому чаді агресії. Більше того, я дуже поважаю цих людей. Вони не просто встали на шлях Миру й Добра, а ще й пішли проти нашої «патріотичної» течії. Ризикуючи всім: кар’єрою, гастролями, громадською думкою... Моє ставлення до нашого президента зараз — радше, здивоване. Раніше все було зрозуміло. Сильний «чекіст» поставлений олігархами, щоби дотримувати їхні інтереси. Але останній рік від цієї теорії каменю на камені не залишається. ТАК знищити думку про свою країну практично в усьому цивілізованому світі — це треба постаратися!

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.

Антивоєнний пікет у Москві.

Фото з  архіву російських активістів.