«Коли Україна платить таку високу ціну, люди мають право знати, що отримають від євроінтеграції»
— Сьогодні у Верховній Раді відбудуться парламентські слухання «Перспективи запровадження Європейським Союзом безвізового режиму для громадян України». У травні очікуємо на Ризький саміт східного партнерства. Чи може йти мова про безвізовий режим із країнами ЄС, допоки в Україні фактично триває війна і не захищені кордони?
— Україна має з Європейським Союзом План дій щодо лібералізації візового режиму. І щоб отримати безвізовий режим, ми повинні як мінімум виконати всі пункти цього плану. Потім робиться аналіз, експертиза ЄС, наскільки ми виконали відповідні вимоги, і рішення прийматиметься на основі цього аналізу. Політична складова, очевидно, теж присутня у цій дискусії. Немає жодної країни у ЄС, яка б не відчувала занепокоєння через Донбас, де триває конфлікт, інспірований Російською Федерацією. Звичайно, у ЄС бояться можливих нелегальних мігрантів через загострення ситуації на сході. Тому, вочевидь, рішення ЄС щодо безвізового режиму з Україною прийматиметься, враховуючи дві позиції: перша базуватиметься на виконанні Україною Плану лібералізації візового режиму, друга — політична оцінка ситуації в цілому. Однак дуже важливо, щоб Україна дала сама собі чесну відповідь, що ми зробили і що ще маємо зробити у контексті виконання плану дій. Нагадаю, йдеться про чотири блоки плану, в яких ми повинні продемонструвати прогрес. Зокрема, йдеться про безпеку документів і захист персональних даних; про сферу політики притулку; третій блок стосується боротьби з корупцією, організованою злочинністю та тероризмом; четвертий — протидії дискримінації.
Якщо говорити про роботу Верховної Ради, то парламент у контексті виконання зобов’язань по плану дій уже майже все своє домашнє завдання виконав. Залишається внести зміни до Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового статусу», обмежити привілеї суддів, прокурорів і привести до європейських норм питання недоторканності, прийняти Трудовий кодекс, у якому має бути зафіксована неможливість дискримінації при прийнятті на роботу за будь-якою ознакою.
Що вже зроблено? Україна приєдналася до міжнародних конвенцій у сфері захисту персональних даних, протидії торгівлі людьми, взаємної допомоги у кримінальних справах, боротьбі з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом. Ми вже прийняли більшість законодавчих актів, спрямованих на реформи у міграційній сфері, запроваджено біометричні паспорти, створено систему захисту персональних даних, на новий рівень піднесено державну політику у сфері боротьби з дискримінацією, утворено Державну міграційну службу, Національне антикорупційне бюро (хоча поки що тільки на рівні документів, чекаємо на призначення голови агентства і початок роботи).
Що маємо ще зробити? Найбільше прогалин і невиконаних технічних моментів — у Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби. Зокрема, в сфері безпеки документів потрібно врегулювати процедуру використання підробних документів, запровадити внутрішні електронні паспорти. Також в європейської сторони залишаються зауваження щодо організації роботи в боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом і корупцією. Необхідно нарешті затвердити стратегію антикорупційної політики, також створити єдину аналітично-інформаційну систему управління міграційними процесами. І тому мене так само, як і багатьох експертів, дивують переможні реляції деяких урядовців, що, мовляв, усі технічні моменти в контексті Плану дій щодо лібералізації виконано. Це не зовсім так. Тому і проводимо слухання, щоб проаналізувати ситуацію. Зараз закінчила роботу в Україні чергова моніторингова європейська місія, яка вивчала стан виконання технічних передумов для запровадження безвізового режиму, і також очікуємо на звіт цієї місії.
— Чи може бути на травневому саміті Східного партнерства визначено конкретні терміни запровадження безвізового режиму для України — рік, два, три? Чи знову лише загальні декларації?
— Українська влада і дипломатія нині докладають усіх зусиль до того, щоб у Ризі на політичному рівні могли отримати відповідь від ЄС Україні щодо часових термінів, коли можемо отримати безвізовий режим. І, звичайно, сподіваємося, що конкретні часові терміни і логіка надання безвізового режиму мають бути озвучені вже на ризькому саміті. Очевидно, що війна, розв’язана Російською Федерацією на сході України, порушення Мінських домовленостей тривожать ЄС. Але позиція української сторони є однозначною: візами від війни не захиститися. Справді, в Україні за рік з’явилося понад мільйон переселенців, у нас відгризли шмат території і окупували Крим, знищили інфраструктуру Донбасу, загинули тисячі людей. Але ця війна — проблема не лише України. Росія погрожує ядерною зброєю усьому світу, проводить військові маневри поблизу країн Балтії, Скандинавії. Тож захищати європейські кордони потрібно не візами з Україною, а абсолютно іншим: тиском на РФ, посиленням санкцій і вимогою до Росії дотримуватися Мінських домовленостей, вивести свою зброю і найманців з нашої території, відновити український контроль на україно-російському кордоні. Якщо цього не відбудеться, то жодні візи не врятують Європу від війни.
— Яка роль парламенту в процесі євроінтеграції та лібералізації візового режиму?
— Надзвичайно важлива. По-перше, саме Верховна Рада прийняла і ще має проголосувати всі закони, необхідні для виконання Плану дій щодо лібералізації. По-друге, сьогодні ми активізували міжпарламентський діалог з ключовими країнами ЄС, щоб закликати парламенти цих країн, політиків, депутатів підтримати Україну.
Загалом адаптація українського законодавства до європейських стандартів — це важлива складова імплементації Угоди про асоціацію.
Ще одна важлива складова діяльності комітету — міжпарламентська співпраця, активізація діалогу з європейськими парламентами. Під час усіх зустрічей і заходів, які проводимо, наголошуємо на тому, що потребуємо серйозної технічної допомоги у питаннях адаптації законодавства, євроінтеграції, у питаннях безвізового режиму і політичної підтримки парламентів усього світу в оцінці дій Російської Федерації, яка по суті є агресором і своїми діями перекреслює всі цінності Євросоюзу, такі як демократія, повага до суверенітету, незалежності інших країн.
Факт
70% усіх законів, які перебувають на розгляді у Верховній Раді, проходять моніторинги Комітету з питань євроінтеграції.
— Зараз пролунало дуже багато складних для пересічної людини слів — адаптація, лібералізація, імплементація... Як пояснити простій жіночці з села чи дядькові з райцентру, що їм дасть євроінтеграція? Тоді як уряд, приймаючи дуже непопулярні рішення, зокрема, про зростання податків, цін, тарифів на комунальні послуги, медицина і ліки стають недоступними, каже, що це — наближення до європейських стандартів.
— Європейські стандарти — це насправді високі стандарти і рівня життя, і рівня безпеки, і доступу до медицини, освіти. Але для цього потрібно пройти через реформи. Україна платить дуже високу ціну за те, що ми самі визначаємо свій зовнішній вектор, за незалежність. Ми проголосували за європейський вибір як вибір більш високих стандартів, а Росія намагається це всіляко зупинити. Очевидно, коли Україна платить таку високу ціну, то люди мають право знати, що отримають від євроінтеграції. Я критично ставлюся до того, що уряд, який відповідає за реалізацію Угоди про асоціацію, не веде інформаційної пропагандистської кампанії, не розповідає, які сфери підпадають під реформування, що це дасть простій людині. Минулого тижня комітет з євроінтеграції провів виїзне засідання у зоні АТО у Сєверодонецьку, де зустрічалися з місцевим бізнесом. Малий і середній бізнес хоче отримати більше інформації і абсолютно справедливо каже, що з ним не спілкуються, не розповідають про кроки, які робитиме виконавча влада у контексті євроінтеграції. Інформаційно-пропагандистька політика має бути значно активнішою, і до цього має бути залучений і парламент.
Європейські стандарти — це також боротьба з корупцією, децентралізація. Ми в комітеті вважаємо, що в уряді має бути посада віце-прем’єра з питань євроінтеграції, який повинен координувати роботу всіх міністерств і відомств у цій сфері. Європейській стороні також потрібен конкретний відповідальний в українському уряді за євроінтеграцію.
«Я рідко зустрічала в зоні АТО депутатів-чоловіків»
— Ваша друга посада — Уповноважений Президента України з мирного врегулювання конфлікту на сході України. Як вдається їх суміщувати? У чому полягає ваша роль як Уповноваженого?
— Коли мене делегувала фракція на посаду голови Комітету з питань євроінтеграції, дуже багато колег запитували: «Ірино, ну що, тепер скажеш Донбасу «до побачення»? Чомусь усі думали, що Донбас залишиться на другому плані. Це абсолютно не так. Бо без європейського Донбасу неможлива європейська Україна.
Робота Уповноваженого виконується на громадських засадах, у мої обов’язки входить донесення позиції Президента щодо мирного плану, аналіз гуманітарної ситуації на Донбасі, привернення уваги до проблематики конфлікту на сході, в тому числі застосовуючи парламентські важелі і механізми. Також я веду низку гуманітарних проектів на сході, зокрема в сфері медицини і діалогу з місцевими громадами. Моє завдання — доносити до журналістів, до суспільства і наших іноземних партнерів правдиву інформацію, акумулювати, аналізувати її, вивчати проблематику, координувати зусилля з урядовими структурами і місцевими органами влади задля вирішення гуманітарних проблем. Я є співавтором закону про переселенців, у моєму законотворчому «кошику» — низка законопроектів та законів, які вже прийнято, постанови Верховної Ради, які допомогли військово-цивільним адміністраціям на сході України прийняти рішення, щоб люди змогли отримувати зарплати і пенсії. Разом із колежанками по парламенту ми постійно перебуваємо на контакті з ПАРЄ, ОБСЄ, структурами ООН, міжнародними гуманітарними фондами, щоб донести правдиву інформацію про Донбас, а значить, допомогти вирішити конкретні проблеми регіону і збільшити програми допомоги. Президент України вважає, що миротворча роль жінок у врегулюванні конфлікту є надзвичайною, і її треба посилювати. І жінки — народні депутати бувають на сході значно частіше, ніж чоловіки. Я рідко зустрічала в зоні АТО депутатів-чоловіків. Дехто навіть боїться туди їздити.
— А як добираєтеся у зону АТО? Хто вам там допомагає, супроводжує, охороняє?
— Ми буваємо на Донбасі десь двічі на місяць, відвідуємо усі сектори, нас там добре знають. Логістика складна — добираємося потягом до Харкова або Слов’янська, а вже звідти машинами пересуваємося далі за нашим маршрутом. Якщо їдемо до Маріуполя — то через Запоріжжя чи Дніпропетровськ. Там намагаємося відвідати і місця для переселенців, і військові госпіталі.
Звісно, маємо тісний контакт із главами адміністрацій — Олександром Кіхтенком і Геннадієм Москалем. Буваємо у місцевих лікарнях, куди вже завезено багато медичного обладнання. Скажімо, нещодавно допомогли закупити і отримати від благодійних фондів обладнання Лисичанській дитячій клінічній лікарні, адже спеціалізовані медзаклади залишилися на окупованій території. Придбали для них разом із благодійниками єдиний на Луганську область апарат штучного дихання для дітей, допомогли дитячій лікарні у Краматорську, коли місто постраждало від обстрілів російських «Градів», іншим лікарням і військовим госпіталям у зоні АТО. Ще один наш гуманітарний проект — фотовиставка про Донбас, яку вже презентували в кількох країнах, зокрема, в Данії, Британії, а також у Європейському парламенті, у квітні презентуємо її у конгресі США, щоб світ знав правду про Донбас. Маємо бути більш активними і на інформаційному фронті. Ця війна інспірована Росією, там воюють регулярні частини російської армії, а страждає при цьому переважно російськомовне цивільне населення, найбільше жінки і діти.
— Буваючи на сході, чи відчуваєте, що світогляд людей змінився? Адже не секрет, що більшість із них підтримували Росію. Які настрої на Донбасі?
— Це запитання завжди ставлять усі представники посольств, міжнародних організацій. До речі, і це ще одна з наших місій, — ми намагаємося привезти на Донбас наших європейських колег. Найкращий спосіб отримати лобіста України, людину, яка розумітиме, що відбувається на сході, — привезти туди депутата іншого парламенту, щоб усе побачив на власні очі. За останній місяць Донбас відвідали лорд Джон Квентін Девіс, член британського парламенту, чеська депутат, доповідач ПАРЄ, Крістіна Зеленкова, зараз чекаємо кількох депутатів Європарламенту, німецького Бундестагу.
Настрої у людей — непрості. Чим, можливо, відрізняється цей регіон від інших, і це ключова проблема, — люди в своїх бідах і негараздах в основному апелюють до Києва, шукаючи винних. Але ніколи не запитують себе — а де мої прорахунки? Не говоритиму про політичні прорахунки, але навіть побутові проблеми: чистота біля парадного, облаштоване місто. І тому потрібно багато працювати, потрібно змінювати свідомість цього регіону на більш європейську.
— Але про яку чистоту під’їздів можна говорити, коли розбомблені будинки?
— Знаєте, в тому регіоні, куди за попередньої влади на інфраструктуру начебто закладали в бюджеті мільярди, насправді дороги розбиті — розбомблені і без війни, в такому вони жахливому стані. Інфраструктура, лікарні, школи часто дуже бідні. Просто жах, скільки попередня влада викачала — вкрала з Донбасу... А щодо зруйнованих будинків, справді, проблемою залишається те, що поки що уряд не прийняв механізму компенсацій для людей, в яких бойовики і російські «Гради» знищили житло. І це потрібно зробити, залучаючи донорські кошти міжнародних організацій.
Хочу провести одну паралель. Коли російська армія орудувала в Чечні, упокорюючи цю республіку, вона майже зрівняла міста і села з землею. Перед українською армією керівництвом поставлено інше ключове завдання — працювати над нейтралізацією терористів так, щоб не страждало цивільне населення. У Слов’янську, Лисичанську чи Сєверодонецьку, де орудували бандити, постраждали тільки окремі будинки чи вулиці. Але переважно життєдіяльність міст уже відновлено. Українська влада зробила все для того, щоб на території, яка перебуває під нашим контролем, із 1 вересня відкрилися школи, дитсадки, їх відновили, відбудували. Але залишаються невирішеними питання компенсації людям за житло, яке було знищене.
Загалом настрої на сході не відрізняються від настроїв у інших регіонах України — людям зараз жити непросто, хочеться стабільності. Але, на відміну від інших регіонів України, справді, на Донбасі є люди, що зберігають прорадянські настрої, ностальгують за Радянським Союзом, коли за тебе все вирішує держава, влада. Коли дали 20 рублів — і ти щасливий. Багато мешканців Донбасу не виїжджали не те що за межі України, а навіть за межі регіону. Однак надзвичайно проукраїнські й проєвропейські настрої — в студентської аудиторії та бізнесу.
Можу навести дуже багато прикладів, як люди живуть у міфах. Скажімо, коли дітей із Луганської області хотіли відправити на зимові канікули до Західної України, багато батьків категорично не погоджувалися відпускати школярів. Кричали, що дітей розберуть на органи, зроблять бандерівцями, завезуть на вишкіл у табори «Правого сектору». І ось діти повернулися з канікул, виходять з автобусів, кричать: «Слава Україні!» Ви не уявляєте очі батьків, які подумали, що їхніх дітей уже зазомбували і завербували. Але щасливі діти розповідали, як вони зустрічали Різдво в абсолютно іншому культурному середовищі, — вони вже стали провідниками української традиції в своїх родинах. З цим регіоном потрібно працювати, з людьми — спілкуватися. Марія Матіос повезла на Донбас свою виставу «Нація». Зараз ми веземо Черкаський ляльковий театр. Маю ще багато цікавих пропозицій про візити провідних українських акторів. Моя миротворча місія забирає дуже багато сил і часу, але вона є надзвичайно важливою, бо допомагає армії. Що менше на Донбасі буде прорадянських настроїв і що більше — проукраїнських, то менше буде у бандитів-сепаратюг шансів зайти туди і претендувати на якусь присутність.
«Перед нами літали снаряди»
— Чи потрапляли в зоні АТО у небезпечні ситуації?
— Декілька разів ми бачили обстріли, зокрема, коли їздили з головою Луганської ОДА Геннадієм Москалем роздавати гуманітарну допомогу в район Попасної, що розташована фактично на лінії фронту. Перед нами літали снаряди з «Градів». І другий досить небезпечний момент — на початку вересня, коли був пік наступу на Україну, ми з Марією Іоновою та Іриною Луценко побували в двох польових госпіталях на лінії зіткнення. У госпіталі в селі Побєда біля міста Щастя сиділи декілька годин у підвалі під час повітряної тривоги. Але добре, що ми там побували, бо врешті-решт сприяли тому, що госпіталь вчасно евакуювали. Через день там узагалі все стерли з лиця землі. Ми були й в іншому польовому госпіталі — серед поля поблизу Маріуполя, коли туди привезли хлопців із-під Іловайська. Це було жахливе видовище, надзвичайно тяжкі поранення, лікарі плакали. І старенькі вертольоти, яким уже по 30 років, перевозили тяжких поранених далі — до Дніпропетровська, Харкова, теж обстрілювалися. Але, до речі, нам вдалося посприяти, щоб польові госпіталі перевели у стаціонарні приміщення і технічно краще обладнали.
— Ви вірите у мирне врегулювання конфлікту на Донбасі? Це може бути політичний шлях, дипломатичний чи військовий? Чи, може, Європа нам допоможе?
— Не існує військового вирішення цього конфлікту, бо проти нас воює одна з найсильніших армій світу, з найсучаснішою зброєю. Росія не шкодує грошей для найманців. Тому потрібно говорити про політичне і дипломатичне вирішення цього питання. Є три важливі складові для того, щоб Україна перемогла: що сильніша наша армія — то більше розчарувань чекає на Кремль. Друге — єдність країни. Як будемо єдині — Кремль не зможе нас розколоти. І третє — дипломатичний та інформаційний фронт, посилення єдності усього світу в спільній позиції: Росія — агресор, проти неї мають бути застосовані жорсткі санкції, щоб зупинити її агресію не тільки проти України, а й проти всієї Європи.
Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.
Дос’є
Ірина ГЕРАЩЕНКО, 43 роки, народилася на Черкащині. Народний депутат України VІ—VІІІ скликань, голова Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції, перший заступник Голови Української частини Парламентського комітету асоціації, член Постійної делегації у ПАРЄ, Уповноважений Президента України з мирного врегулювання конфлікту на сході України. У 1993-му закінчила факультет журналістики КДУ, 2011-го — Дипломатичну академію при МЗС України, у 2012 році — юридичний факультет КНУ ім. Т. Шевченка. Політичну кар’єру розпочала з посади прес-секретаря лідера блоку «Наша Україна», а згодом Президента України Віктора Ющенка. За списками блоку «Нашої України» пройшла до парламенту VІ скликання, у VІІ скликанні — депутат від партії «УДАР», нині — член депутатської фракції Блоку Петра Порошенка. Одружена, має трьох дітей.
Лютий 2015-го. Луганська область. Народні депутати України Марія Іонова, Ірина Луценко, голова Луганської ОДА Геннадій Москаль, народний депутат України Ірина Геращенко під час передачі гуманітарної допомоги.
Фото прес-служби Ірини Геращенко.
