Розбираються у вибухах, бачили війну зовсім поруч і не бояться людей у формі, бо вони допомагають адаптуватися після бойових дій. Усе це про дітей.
Волонтери та офіцери групи цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України заїхали у Велику Новосілку Донецької області до місцевого центру соціально-психологічної реабілітації дітей, де перебувають маленькі жителі з міст і сіл Донбасу.
Дітвора захисників впізнала відразу. Вони тут уже не вперше. Діти вибігають назустріч, адже вони точно знають, що військові з порожніми руками до них не приїжджають.
У центрі відразу видно, як живеться дітям. Там нічого не приховаєш. І кращий із усіх можливих поліграфів — дитячі обличчя. У цьому притулку діти посміхаються персоналу. Це важливо. Адже коли у дитини на обличчі посмішка, тоді й дорослі посміхаються разом з нею.
Вихователі та лікарі розповідають, що дітей, які бачили війну, можна впізнати одразу. Вони спочатку здригаються від кожного стуку дверей. Але до миру діти звикають швидко.
— Я чула, як «Гради» стріляють, і сирени... Я хочу, щоб скоріше війна закінчилася, і ми могли їздити до Донецька, аби ніхто не загинув, щоб ніхто нічого не зруйнував, — каже маленька вихованка центру.
— Діти, які вдома чули обстріли, тепер стривожені. З ними працюють психологи, ми стежимо, щоб вони зв’язувалися з рідними хоча б телефоном, — розповідає директор Великоновосілківського центру соціально-психологічної реабілітації дітей Лариса Майджи.
— Ми постійно налаштовуємо дітей, щоб вони співчували і допомагали один одному. Коли підлітки йдуть до їдальні, вони несуть малят на руках, старші турбуються про молодших.
Роботи у нас вистачає: мешканців потрібно щодня купати, прати їхні речі, допомагати робити уроки і розбиратися з маленькими та великими образами-таємницями.
Іноді доводиться зустрічатися з фантастичними прикладами занедбаності: деякі діти лише у нас освоюють малювання ручкою або олівцями, знайомляться з солодощами, причому не всі відразу розуміють, що робити з льодяником — їсти його чи ним гратися...
Центр забезпечений усім необхідним завдяки волонтерам і місцевій адміністрації. Місцеві фермери та жителі райцентру привозять м’ясо, рибу, молоко, борошно, фрукти. Допомагають закладу й військові: передали багато м’ясних консервів та згущеного молока, балують дітвору солодощами і фруктами, а ще дуже швидко реагують на найменшу потребу. Гострих потреб у нас немає, — запевняє Лариса Миколаївна.
— Одягом забезпечують спонсори. Тож по наших гарно вбраних дітях ви не скажете, що вони із притулку.
Попри те, що діти у нас заспокоюються, знаходять увагу, більшість із них мріє повернутися додому, — зізнається Лариса Миколаївна.
— Головна радість для дітей — спілкування, — каже офіцер групи цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України майор Євген Красильний. Дітвора дуже тепло нас зустрічає, охоче розповідає вірші та фотографується на згадку. Хлопчики говорять, що майже всі мріють стати в майбутньому захисниками, і з великою цікавістю розглядають зброю, а ще із задоволенням демонструють свою фізичну підготовку.
Працівники центру завжди намагаються нас нагодувати. Смак домашніх булочок, що їх випікає місцевий кухар, забути просто неможливо.
Незважаючи на нелегку долю кожного з вихованців, вони все-таки бачать життя прекрасним. Під час таких зустрічей ти починаєш розуміти фразу «Чужих дітей не буває», — ділиться враженнями від зустрічі з дітьми Євген.
Волонтери і офіцери групи цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України на Великдень привезли м’які іграшки до Великоновосілківського центру соціально-психологічної реабілітації дітей.
Фото надано автором.
