Дефіцит і зростання вартості енергоносіїв спонукають світ шукати заміну традиційному паливу. Особливо в Україні, де ситуація така, що уряд змушений був ухвалювати рішення про надзвичайний стан в енергетиці. Здається, що в цьому питанні вже двох думок і бути не може: альтернативні види палива — гарна підмога на «безриб’ї».
Але з’ясовується, що й у цьому випадку ми діємо інакше, ніж країни, в яких самі ж і закликаємо вчитися. Пропонуємо читачам матеріали на цю тему.
У Верховній Раді планується розгляд законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії». Він розроблений групою депутатів під координацією першого заступника парламентського Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки Олександра Домбровського.
Законопроект пропонує запровадження єдиної для всіх видів альтернативних джерел енергії формули розрахунків «зеленого» тарифу. А також скасування пільг щодо приєднання об’єктів електроенергетики, що здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Натомість пропонується запровадити спеціальні надбавки до «зеленого» тарифу, якщо під час будівництва таких об’єктів буде використано обладнання українського виробництва.
Місяць тому Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері енергетики й комунальних послуг (НКРЕКП), знизила тарифи на відпущення в мережу електроенергії, яка виробляється на сонячних електростанціях, на 55%. А для інших видів «зеленої» генерації їх знижено на 50%.
НКРЕКП прийняла це рішення, аргументувавши його запровадженим Кабміном надзвичайним станом в енергетиці і листом-рекомендацією Міненерговугілля України. Натомість експерти зазначають, що ні сам лист, ні економічні розрахунки зниження тарифів саме удвічі надані не були.
Тим часом фахівці галузі вважають: дискримінаційне ставлення до виробників сонячної енергії пов’язане з тим, що частина станцій — це начебто бізнес екс-регіоналів. Тому питання зниження «зеленого» тарифу дуже заполітизоване. Хоча відомо, що основним інвестором і гравцем ринку сонячної енергетики є китайська державна компанія СНБМ Інтернешнл.
За словами її голови правління Джейсона Джанга, це підприємство володіє в Україні проектами на 1000 МВт. «Єдиний великий інвестор з Китаю — це ми», — каже він. Чому інші не приходять? Тому що заходження на український ринок пов’язане з дуже великими ризиками і високою вартістю кредитів. 

Надія ФЕДЧЕНКО.

Без права на існування

Представник Американської торгової палати, яка інвестує в розробку альтернативних джерел енергії, Станіслав Кругляков на прес-конференції розповів, як він спробував дізнатися в Мінвуглепромі України про перспективи цієї галузі. 
Ось що він розповів: «Я записався на прийом до міністра енергетики і вугільної промисловості Володимира Демчишина, щоб з’ясувати, чого очікувати в питанні розвитку альтернативної енергетики. Мені було сказано, що ця галузь не має права... на існування. Тому, що вона, нібито, була просунута корупційними силами за часів Януковича.
Я, звісно, здивувався, мовляв, який стосунок зарубіжні інвестори, яких представляю, мають до корупційних схем? До того ж я є членом комітету з енергетики США, мене підтримує аташе з питань енергетики Посольства США. На що почув у відповідь, що в Сполучених Штатах теж дають хабара»...
Бізнесмен, після відвідування декількох відповідальних осіб, дійшов висновку, що в галузі альтернативної енергетики в Україні — «украй нездорова ситуація», оскільки рішенням НКРЕКП про зниження тарифу на електроенергію, отриману з відновлюваних джерел, порушено закони, пов’язані з альтернативною енергетикою, а також права інвесторів. «Просто взяли й урізали на 50%, без будь-якого пояснення, посилаючись на постанову Кабміну про надзвичайну ситуацію в енергетиці. Так, є така постанова, але в цій постанові ніде не йдеться, що треба на 50% урізати тариф», — наголосив представник американського бізнесу.
Тим часом з’явилося повідомлення, що призупинила свою діяльність в Україні американська компанія Cheyron, яка займається розробкою альтернативних джерел енергії. Також про припинення робіт зі спільного проекту з ПАТ «Укргазвидобуток» заявила британо-нідерландська Shell — у зв’язку з економічною недоцільністю. Усе біжать, біжать, біжать інвестори з України...

На знімку: «вічні» вітрові електростанції на півдні країни.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА (з архіву «Голосу України»).

Думка фахівця

Якби тарифи закладалися без політичної кон’юнктури

Міністр палива й енергетики у 1999-му і 2005—2006 рр. Іван ПЛАЧКОВ:
— Чому так відбувається — неважко пояснити. В Україні досі не визначено енергетичний баланс: скільки енергоносіїв є в наявності та яка кількість споживається. Тому ключові завдання для української енергетики — формування енергетичного балансу і наведення порядку у сфері тарифів. А для паливно-енергетичного комплексу — забезпечення енергоресурсами економіки країни та її громадян. Природно, що споживачі — економіка й громадяни — використовують енергопродуктів скільки забажають і коли забажають, а енергетики повинні спрогнозувати необхідний для цього обсяг.
Тому потрібно визначити, скільки газу, мазуту, вугілля є в нашому розпорядженні — через призму кожного підприємства й населеного пункту. Є досвід 1999 року, коли було створено міжвідомчу комісію, куди увійшли представники ключових міністерств і відомств, заступники голів ОДА. Галузь оперативно управлялася й координувалася. Дані щодо запасів енергоресурсів, їх дефіциту, прогнози дефіциту потужності давали реальну картину стану справ у галузі. З огляду на це, якщо ми негайно не почнемо готуватися до опалювального сезону 2015/2016, то ризикуємо почати його навіть у гіршій ситуації, аніж була цього року.
Ще одне термінове завдання — упорядкування тарифної політики природних монополій. На жаль, в Україні енергетичні тарифи — не економічна величина, а елемент політичної кон’юнктури. Громадяни не уявляють, наскільки вартість енергії в Україні не відповідає реальній. У нас основне навантаження покладено на промислових споживачів. Тариф, за яким вони платять за електроенергію, на 56% вищий, ніж для населення. Це — найвищий показник у Європі.
Для населення в Україні діють диференційовані тарифи. Тобто що більше абонент використовує енергії, то вище тариф, за яким він платить. У результаті 62% споживачів вносять за електроенергію в середньому майже 25 грн. на місяць. Дорого? Але це — дві пачки сигарет або половина вартості картки для поповнення рахунку мобільного телефону. Ще 37% абонентів платять 100 грн. на місяць, що можна порівняти з ціною двох кг цукерок або 6 л бензину. За найвищим тарифом розраховуються лише 1% споживачів. Їхній рахунок за електрику в середньому становить 850 грн. — вартість флакона парфумів...
Я вважаю, що в найближчі роки в Україні необхідно змінити структуру власності, у результаті чого компанії, які виробляють енергію, стануть публічними. Що дасть змогу установити більш справедливі відносини підприємств і споживачів.