Коли майстра електричних мереж Миколу К. з Голованівська мобілізували для участі в АТО, він узяв з собою улюблену книгу, яку завжди тримав поряд, — «Кобзар» Тараса Шевченка. Микола чудово знається на цій поезії, може цитувати вірші, влучно прив’язуючи рядки, написані сотні років тому, до подій сьогодення. Позивний взяв собі в армії теж — «Кобзар». Таке ж ім’я присвоїв і бойовому побратиму — ЗіЛу із зенітною гарматою в кузові. Служив водієм. В бою під Дебальцевим зенітну установку знищив ворожий танк. Зникла безвісти й книга «Кобзар», а «Кобзару»-водієві пощастило якимось дивом вижити...
Двадцять років тому Микола вже відслужив в армії. Один рік — строково, потім — три роки контрактником. Приписка — РВСП: ракетні війська стратегічного призначення, окремий батальйон бойового забезпечення, рота охорони і розвідки. Звільнився в 1999-му. Під час мобілізації наприкінці серпня 2014 року в військкоматі вирішили зарахувати Миколу К. до зенітного підрозділу. Так вчорашній майстер електричних мереж став водієм зенітно-артилерійського взводу 2-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади з Новограда-Волинського.
«Минулої осені стояли на тимчасовому кордоні між Херсонською областю та Кримом, — розповідає Микола-«Кобзар». — Зенітні розрахунки несли бойове чергування, здебільшого полювали на безпілотники (БПЛА). Ті з’являлись у небі над позиціями наших військ десь раз на тиждень, тоді ми по них стріляли. Якось прапорщик збив такого, уламки впали просто на прикордонників. Ті навіть подумали — осколки снарядів, заховались у бліндажі...
На кордоні з Кримом стояли місяців із чотири протягом минулих осені-зими. Майже щодня — в режимі повної бойової готовності. Вважали, в будь-який час може бути атака з Криму. Там же в окупантів і авіація була. До наших позицій не долітали, але лякали: пролітали недалеко від тимчасового кордону. Досить часто окупанти влаштовували провокації: вночі включають світло і йдуть на нас колоною техніки. А метрів за 100 до тимчасового кордону повертають назад. Може, розраховували, що ми почнемо стріляти першими...»
Дебальцевське пекло
«У січні нас перекинули під Дебальцеве. Чотири зенітні відділення базувались в Артемівську, а на бойові завдання виїжджали під навколишні населені пункти, які ворог намагався взяти, щоб перерізати трасу до Дебальцевого. Логвинове та Луганське боронили чотири дні. Завжди пам’ятатиму бій 12 лютого. Ми відстріляли три чи чотири пари коробів по піхоті. Машина з заведеним двигуном, двері відкриті, я слухаю команду дублера: їхати вперед чи назад. Стріляємо з пагорба. Відстріляли боєкомплект — спускаємось вниз на перезарядку. Зарядили — вивожу машину нагору, знову б’ємо по позиціях ворога... Коли в мій ЗіЛ влучили, я навіть не зрозумів, що трапилось. Машина стояла в низині, командир дав команду екіпажу розосередитись та спостерігати, чи не оточує ворожа піхота. Один боєць повідомляє: піхоти немає, а з «зеленки» на нас танки пішли. Тут поряд вибухнули дві міни: одна біля БТР, друга — ближче до моєї машини. Це міномет показав танку, де ми перебуваємо, і танк влупив по моєму «Кобзарю» прямою наводкою. Якби двері були зачинені, мене б розмазало по кабіні, а так тільки викинуло вибуховою хвилею на землю. Прийшов до тями, хотів повернутися до машини, а боєць з мого відділення затягнув мене за БТР і каже: машина без кузова і без коліс уже нікуди не поїде. Дуже пощастило, що нікого з наших на той момент не було в кузові за гарматою. У тому бою, дякувати Богу, ніхто з нашого взводу не загинув, але дві зенітки ми втратили: «Кобзаря» та «Марго».
Поранення
«Навіть не здогадувався, що отримав контузію, адже раніше нічого такого зі мною не траплялось. Коли вийшли на базу в Артемівськ, почав відчувати сильні головні болі, очі боліли, слух майже пропав. В артемівській лікарні виписали направлення на Харків, звідти — на Чернігів, потім — у Кіровоград. Майже місяць по госпіталях. Лікарі кажуть — закрита черепно-мозкова травма, стрес, але в перспективі — все буде добре. Уже розмовляю майже як до контузії. Скоро випишуть з госпіталю, пройду реабілітацію, потім — військово-лікарську комісію, медики подивляться, комісувати чи ні. Кажуть, тих, хто відслужив сім місяців, демобілізують. Мабуть, і я попаду...»
Записав Олександр ВИНОГРАДОВ.
Кіровоград.
«Кобзар» із «Кобзарем» на передовій.
Фото з сімейного архіву.
