Свобода коштує дорого й багато чого: часу, відмови від звичних благ... і навіть життя. Але залежить тільки від бажання бути або стати людиною. Саме тому більшість росіян усе ще не готові або бояться говорити правду про Україну й продовжують слухати, вірити й повторювати цинічну брехню влади Росії. Країна мовчазних, але агресивних рабів, де вбито свободу слова, справедливий суд, де вбивають сміливих патріотів, таємно продовжує посилати своїх солдатів на гібридну війну в чужу країну. «Щоби вижити, — сказав один омський професор після звільнення, — нормальні росіяни обирають міграцію. Внутрішню — мовчання. Або зовнішню — життя в іншій країні». За останні кілька місяців «процвітаючу й духовну» покинули тисячі росіян. Але серед патріотів багато таких, хто вирішив залишитися і боротися. І зупинити війну з Україною: «Досить! Так не можна! Це наша країна, й ми не мовчатимемо!»
Ольга КУРНОСОВА (російський політик, Санкт-Петербург):
— Я була на Майдані. Я — один із організаторів Комітету солідарності з Майданом, який ми створили в лютому минулого року. Майдан для мене — концентрація волі українського народу. Найголовніше зараз — щоби в Україні відбулися ті зміни, на які чекає народ. Щоби влада відповідала розвитку громадянського суспільства. Я бажаю українським політикам, щоб у них вийшло. Нам потрібно розбити основний пропагандистський мем Кремля, що Майдан — це війна, криза й корупція. Нам потрібно побудувати сучасну, демократичну, європейську Україну!
І Крим — це Україна! Рано або пізно це обов’язково відбудеться. Ті політики, які прийдуть до влади в Росії шляхом демократичної революції, обов’язково повернуть сонячний півострів. Для мене анексія Криму — це природна деградація російської влади. В 2008-му, коли Росія розпочала війну із Грузією, можна було припустити, що вони не зупиняться. Я ще тоді підтримувала Грузію, як і нині Україну, і проти анексії Криму. Ми практично одразу почали проводити в Москві акції протесту.
А присутність російських військ в Україні для мене очевидна. Питання не тільки в присутності військ, а й у постачанні озброєнь та боєприпасів. Якщо припинити їх, то обстрілів не буде через тиждень. Для того, щоб зупинити війну, необхідне створення повноцінної «антипутінської» коаліції. Як перемогу в Другій світовій війні одержала антигітлерівська коаліція, так і зараз. Це завдання, яке повинен вирішувати увесь світ. Тоталітарна диктатура Кремля небезпечна для всього світу! Поставки зброї Україні могли б стати першим кроком на цьому шляху — таким собі сучасним ленд-лізом.
На жаль, припиниться війна тільки після зміни влади в Росії. Поки при владі кремлівська хунта, вони підтримуватимуть сепаратистів. Тож це наше спільне завдання — повернути Росію на шлях нормального демократичного розвитку. А суд треба проводити обов’язково! Це єдина можливість повернутися на шлях нормального європейського розвитку. На щастя, дружні відносини між людьми нікуди не поділися. В Україні я розвиваю дружні відносини між народами. А щоб це стало можливим між країнами, треба змінити владу в Росії. І треба позбутися імперських амбіцій і синдрому «старшого брата».
Україні я бажаю перемоги! І вона обов’язково буде, бо на боці України правда. Слава Україні! Героям слава!
Ярослав ПІЧУГІН (оператор у TowerJazz, Ізраїль):
— Що я думаю, досі не залишає відчуття нереальності того, що відбувається, крім цього, приголомшив виплеск ненависті й злоби від частини, на жаль, очевидно більшої росіян убік України та українців (ізраїльтянам це знайомо). Хочу сказати й висловити свою Повагу воїнам-солдатам України, які в найтяжчих умовах змогли чинити гідний опір агресору й сепаратистам, незважаючи на неймовірні труднощі й негаразди, Ви нині приклад для всього світу, як можна й потрібно захищати свою країну.
Хотів би ще сказати про волонтерів, мені важко судити здалеку, але, думаю, без них усе було б у стократ важче й тоді, й зараз, вони всі заслужили пам’ятник за життя!
Думки й відчуття увесь час змінюються залежно від ситуації, також і переживання, але одне незмінне, я за Вас. І з Вами. Слава Україні!
Андрій ФІЛАТОВ (менеджер, Москва):
— Згадалося, як Іван Ургант певний час тому дозволив собі двозначний жарт на адресу українців. Який галас був тоді, Ургант навіть привселюдно вибачився. Сьогодні українці на росТБ — «звірі, гірші за шакалів». Хоч хтось за це вибачився?
Я думаю, що «настав час спати» — це не про Росію. Їй би для початку прокинутися. Страшно за дітей. Мені вже залишилося небагато, а їм жити в цій фашистсько-рашистській державі. Дай Боже їм сил залишитися людьми.
Валерій НОВОСАДОВ (Мінусинськ, Красноярський край):
— Адольф путін, руки геть від України! Такої мерзоти, як ВВП, не було на всьому білому віті. За всю історію людства! Він організатор і натхненник третьої світової війни. Геббельс від заздрощів у труні перевертається. Чому за рахунок платників податків Росії повинні утримувати Крим? Хто Адольфу путіну на це надав право? Приїхати в Москву на парад перемоги — це означає визнати легітимність Росії-агресора! Убивати слов’ян, а потім марширувати Красною площею — це верх цинізму.
Слава Україні! Слава українському народу! За вашу й нашу свободу!
Павло КУЗНЄЦОВ (активіст, член партії «РПР-ПАРНАС» і руху «Солідарність», авіаінженер, Москва):
— Багато моїх знайомих часто ставлять запитання: «Який сенс у протесті, якщо ним все одно зараз нічого не зміниш?» А який сенс в опорі ґвалтівникові, якщо він все одно сильніший за вас? Сенс — зберегти самоповагу й гідність. «Але дуля в кишені й відхід у внутрішню еміграцію цілком дозволяють не сильно впасти у своїх очах, не приносячи марних жертв у грі з нульовими шансами на перемогу!» — парирують опоненти. Дорогенькі, ми живемо в той час, коли, якщо не буде громадянського протесту нехай поки що й меншої, але найсвідомішої частини суспільства, скоро у вас не залишиться шансів на жодну повноцінну внутрішню еміграцію! До речі, й на зовнішню також.
Сергій ПОБЄДІН (перекладач, Іркутськ):
— Путін і компанія не соромляться і не бояться, — топчуть громадянські права, убивають, саджають, крадуть, розв’язують війни, шантажують увесь світ атомним апокаліпсисом — роблять усе, що заманеться. І все їм сходить з рук за мовчазного схвалення і навіть радісного тюкання росіян... Влада захоплена «чк-нквд-кгб-гб-фсб-фсо» тощо. А президент — лише один із них, і владу вони
НІКОЛИ не віддадуть. Нещодавно я повернувся до Росії і вражений, на що перетворена наша країна. Не очікував, що можна так задурити людей... Здається, уже пізно намагатися щось змінювати — залишається тільки чекати, коли життя стане нестерпним. Можливо (а, може, й ні!) тільки тоді почуття самозбереження спонукає громадян на правильні дії. Дуже вірно сказала Надія Савченко в інтерв’ю Володимиру Шрейдлеру: «Ви живете, як за часів НКВС, сталінських репресій, коли заборонено говорити. Я, напевно, тут найвільніша людина, незважаючи на те, що сиджу в клітці, — я маю право говорити... А вам затикають рота...»
Така сумна реальність.
Так, звісно, потрібно говорити правду, говорити її в обличчя негідникам. Хоча режим і здається сильнішим, підлішим і хитрішим, бо зумів забезпечити підтримку зомбованим населенням, оравою поліцейських і залякати інших...
Олексій КАЩЕЄВ (лікар-нейрохірург, кандидат медичних наук, поет, Москва):
— У дитинстві я завжди мріяв стати свідком глобальної катастрофи: виверження вулкана, цунамі на Москві-ріці, лісової пожежі на пів-Євразії. Не обмежувала мене мама в перегляді фільмів-катастроф.
Мрія моя здійснилася: я, як і всі, є свідком катастрофи — щоправда, на рівні однієї держави. Йдеться про міфологізацію Другої світової війни. Усі ми бачимо, як, у міру віддалення історичної реальності, у міру природньої смерті ветеранів і забуття, війна з Німеччиною наближається до Троянської. Це відбувається, повторюю, просто при нас, на наших очах. Георгіївська стрічка, символ героїзму й доблесті, перетворюється на колорадську, символ нетерпимості й громадянської війни; під маскою перемоги над фашизмом виправдовується сталінізм (від фашизму відрізняється, як відомо, лише формально); нацистів реанімовано, а їхні маски надягнуто на громадян ще вчора братньої держави. Ну й так далі, той, хто чує, хай почує. Збулася моя мрія, і я на все це дивлюся. Дуже мене цікавили в дитинстві книги про чуму — і ось я спостерігаю зачумлених просто в своєму місті. От вони щось строчать у соціальних мережах, пишуть Обамі знущальні поздоровлення із 9 травня, клеять на своїх німецьких машинах «На Берлін!». Усі мрії збуваються.
Образ війни завжди був сильний у моїй родині — мій прадід, Олексій Панов, командував артилерійською обслугою на даху готелю «Москва» й захищав місто від нальотів. Потім він дійшов до Берліна й вижив. У нього так багато орденів і медалей, що ними можна набити гантель і качати собі біцепси. Отож, коли я бачу в мережі чергову георгіївську стрічку, що здіймається над чимсь огидним, на кшталт Новоросії або знищення народного пам’ятника Нємцову, мені здається, начебто тіло мого прадіда дістали з могили на Машкінському цвинтарі, облили сироваткою життя, реанімували, потім забили на смерть саперною лопаткою — і поховали ще раз, начепивши при цьому на труну теги про Донбас, корогви православних активістів і портрет президента з оголеним торсом.
Я не знаю, за що воювали ці люди, за що вони віддавали свої очі, кінцівки, життя — але не за те, щоб їхні нащадки виросли ідіотами.
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Цими вихідними в Москві відбулися пікети «За мир і свободу».
Фото з архіву активістів.
