Володимир Шеремет ніколи не думав, що стане учасником бойових дій, ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та ще й переселенцем. Його батько працював електриком у колгоспі, мати — санітаркою в лікарні. У Володимира було звичайне безтурботне дитинство, школа, профтехучилище, армія.
Служив у розвідувальному взводі у Німеччині. «Живе ж Європа!» — не раз був у захваті від побаченого. А чим ми гірші? Після армії повернувся додому, працював на заводі «Гайсинмаш», потім  знову повернувся на армійську службу. У квітні 1986-го Коростень також накрило страшною чорнобильською хмарою. Проте Шеремет продовжував тут жити й служити.
...Перебуваючи на посаді командира взводу, Володимир Шеремет не раз зі своїми бійцями брав участь у розмінуванні німецьких мін та снарядів часів Великої Вітчизняної війни. Небезпечні знахідки вивозили й знешкоджували. Саме за це отримав офіційний статус учасника бойових дій. Влітку і восени 1987 року понад 10 разів літали вертольотами у сумнозвісну зону відчуження для евакуації місцевого населення. Але ніде такі небезпечні відрядження не фіксувалися документально й не реєструвалися. Виконували військовий обов’язок...
Коли 1993-го перебрався із сім’єю як переселенець до Гайсина, тут їх просто не чекали: ні житла, ні роботи. Показував чиновникам документи, посвідчення учасника бойових дій. Самому довелося воювати за свої права та пільги... Таки переміг.  Коли з часом все налагодилося, Шеремет не раз гірко жартував: «Чорнобиль добряче шарпонув наше життя разом зі здоров’ям та нервами...».  26 квітня — особливий день для В. Шеремета. Одного просить у долі: щоб таке більше ніколи не повторилося на українській землі. А ще страшнішою за Чорнобиль видається йому війна на сході. Сподівається, що скоро закінчиться перемогою правди над злом. Вірить, що так воно й буде.
Гайсин 
Вінницької області.