Напередодні  Всесвітнього дня охорони праці наш кореспондент розмовляв із заступником голови Федерації профспілок України Сергієм УкраЇнцЕМ (на знімку ліворуч).
— Сергію Яковичу, яка ситуація з охороною праці в Україні?
— Бізнес набрався сил і протягом останніх шести—семи років фактично примусив державу самоусунутися. А, точніше, блокувати доступ своїх же інспекторів до об’єктів нагляду й робочих місць. Порівняно з 2004 роком — коли профспілки передавали повноваження державі — падіння вражаюче. Держгірпромнагляд послідовно нейтралізовували до стану рослини.
Коли ми просували до ратифікації 81-шу й 129-ту Конвенції з інспекції праці Міжнародної організації праці (МОП), навіть не здогадувалися, як вона згодом нам знадобиться, коли почалися нинішні обмеження. Ними передбачено два інститути: по-перше, можливість раптової перевірки держінспектора, і, по-друге, автономія інспектора — щоб не запитувати, як сьогодні, у прем’єр-міністра, йти перевіряти чи не йти. Ми без зволікання оскаржили в МОП постанову КМУ №502, а потім закон про засади державного нагляду: було чотири рішення Комітету експертів про те, що Україна порушує Конвенцію МОП, і зобов’язано привести у відповідність своє законодавство.
— Тож скільки реально українців гине на виробництві?
— Торік в Україні смертельно травмовано 548 людей — це ті випадки, які розслідувані й пов’язані з виробництвом. Цю цифру потрібно помножити мінімум на два — і ось вам тисяча. Щороку на робочих місцях відбувається ще одна АТО. Загальний травматизм знизився на 26 відсотків — виходить, і смертельний мав би впасти на стільки само. У фізичному вимірі це становить 130 загиблих. А в нас цифра виросла ще на десять. 140 смертей на совісті тих осіб, які протягували ці обмеження роботи Держгірпромнагляду. Ось яких жертв зазнають люди заради комфорту й прибутків бізнесу. Кожна гривня, вторгована на житті й здоров’ї українців, окроплена їхньою кров’ю.

«Винесли поранених з поля бою»

— Чи розуміють профспілки, що без їх допомоги їх же брати-інспектори Держгірпромнагляду не виживуть?
— Безумовно: їх доведуть до долі СЭС, Держінспекції за цінами та інших, що фактично перестали існувати як повноцінні державні контрольні й наглядові структури. Ми взяли на себе всі ініціативи й «винесли з поля бою поранених товаришів». Сьогодні створено нову держслужбу з охорони праці. Ми провели зустріч із її керівництвом, домовилися про те, що розгортаємо серйозну взаємодію, відновлюємо Угоду про співробітництво. І сьогодні для профорганізацій дуже важливо налаштуватися на тісний контакт із держінспекторами. Потрібно знайти спосіб зайти на кожне підприємство, дійти до кожного робочого місця, отримати доступ до документів і підступити до всіх, від кого залежить усунення порушень. Ціна питання — життя і здоров’я наших громадян.
Сьогодні маємо важливу позитивну тенденцію. 77-м законом нагляд у сфері праці виведено з-під обмежень закону про засади державного нагляду в сфері господарської діяльності. Затверджене нове положення про держслужбу з питань праці — це повністю редакція профспілок. Ми внесли туди з Конвенції положення про те, що держінспектор має право перевіряти на свій розсуд об’єкти в будь-який час. Нам залишилося нейтралізувати постанову №408, яка містить обмеження і заборону на перевірки та подовжена на поточне півріччя.
— Наскільки взагалі дієві положення міжнародних документів у сфері охорони праці, ратифікованих Україною?
— У травні до нас приїжджають інспектори МОП для контролю виконання 81-ї Конвенції. І з їхньою допомогою ми вирішимо питання про те, щоб інспектор працював так, як необхідно, і не було б ніяких законодавчих обмежень. Водночас ми використовували перевагу й іншої Конвенції МОП — під номером 155. За Генеральною угодою вона була ратифікована в 2011 році. Вона зобов’язує затверджувати державну програму з питань охорони праці — якої в нас не було десять років. Завдяки цій Конвенції ми провели питання через Національну тристоронню соціально-економічну раду. І Верховною Радою ухвалено закон, який затверджує дану програму до 2018 року -притому, що сам голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро Фірташ на засіданні тристоронньої ради заявив, що не дозволить Кабінету Міністрів затвердити цю програму. Програмою передбачено 220 мільйонів гривень фінансування на п’ять років. Але, на жаль, прикриваючись бойовими діями, уряд через Верховну Раду добився зняття бюджетного фінансування програми. Нічого страшного: залишилася половина фінансування Фонду соціального страхування — близько 120 мільйонів гривень, залишилися наші колективні договори та угоди. Ми введемо програму в реалізацію.

4,5 мільйона робітників-нелегалів

— Що плановано започаткувати з легалізації зайнятості населення?
— За Генеральною угодою, яка готується до підписання, на цей рік передбачено проведення всіма сторонами комплексу спільних заходів. 4,5 мільйона українців працюють без трудових книжок — вони повністю безправні. Десь договори просто не укладаються, десь вони підмінюються цивільно-правовими угодами, десь працівників оформлюють як суб’єкти підприємницької діяльності — так працюють практично всі касири в супермаркетах, деінде віддаються під аутсорсинг. Тому цього року ми плануємо ратифікувати ще чотири конвенції МОП з безпеки праці в будівництві, транспорті та інших галузях. І головне, про що ми домовилися, — це забезпечення роботодавцями й урядом вільного доступу профспілкових інспекторів і активістів до робочих місць та документації для здійснення громадського контролю.
— На що ще спрямовані зусилля профспілок?
— Фондом соцстрахування передбачено збереження фінансування навчання представників трьох сторін — це майже 13 тисяч осіб щорічно. Зараз справа за профорганізаціями: що більше вони нададуть заявок — то більше буде підготовлених фахівців з охорони праці: представників підприємств, профспілок і органів влади. Наведу приклад. За два роки ми провели навчання представників трьох сторін. І на тих підприємствах, куди вони прийшли, травматизм знизився з 72 до 58 відсотків: урятовано сотні життів.
Впроваджується ціла низка заходів. У тому числі телепроект «Безпека праці й життєдіяльності», за участі трьох сторін готуватиметься й публікуватиметься щорічний національний звіт з охорони праці — відповідно до нього проводитимуться й акти реагування. У нинішньому й майбутньому роках у всіх центральних та місцевих органах влади мають бути відновлені підрозділи або хоча б посади фахівців з охорони праці. Ця робота державою запущена. Нікому й слова сказати керівникам обласних і районних адміністрацій про те, що ж таке охорона праці й наскільки вона важлива. Про те, що втрачає економіка держави від того, що люди травмуються на виробництві.
— Нерідко українці ставлять запитання: а що конкретно зробили профспілки для поліпшення їх життя?
— Фактично з 2006 року країна жила за тарифами, які відстояли профспілки. У травні-червні того року на Майдан Незалежності прийшли десятки тисяч людей — тоді ми добилися, щоби до нас прислухалися. Після 2006 року за електроенергію населення платило від 23 до 30 копійок, а промпідприємства — від 1,23 гривні. Щороку різниця становила до сорока мільярдів гривень — це те, що залишалося в гаманцях громадян. Різниця по газу давала ще 50 мільярдів. По житлово-комунальних послугах — ще 10—15 мільярдів. Загальна сума становила понад ста мільярдів гривень на рік. За рахунок укладених ста тисяч колективних договорів щорічний приріст фонду оплати праці становив у середньому сорок мільярдів гривень. Таким чином, на один відсоток відрахувань на профспілкові внески ми робимо 140 мільярдів гривень на рік. А тепер запитайте свою місцеву й центральну владу: ми платимо п’ятнадцять відсотків прибуткового податку — що ви нам на них дали?

Підвищення тарифів: стежте за руками

— До речі про тарифи: в чому бачите причини їх нинішнього підвищення?
— Я міг би сказати, що це тиск МВФ — але це буде не вся правда. Ми попереджали: хоч би скільки дав МВФ, він не дасть багато, не дасть на розвиток, на стабілізацію бюджету. Обіцяв дати «колись потім, можливо» 17,5 мільярда доларів, а зараз «нате вам п’ять» — рівно стільки, аби ми віддали їм те, що вже заборгували. В економіку України не надійшло жодного цента.
Нам кажуть, що ціни приводяться до економічно обґрунтованого рівня. Таке твердження не витримує ніякої критики. Візьмімо газ: собівартість його видобутку в Україні становить 40—50 копійок за кубометр. А далі — стежте за руками. У нас видобувається 20 мільярдів кубометрів. І нам кажуть, що населення споживає аж 16,5 мільярда. Неправда: за даними податкового обліку населення споживає лише 13,5 мільярди. Тобто, три мільярди вже десь дерибанять. Підприємству «Укргазодобування», яке добуває 15 мільярдів кубометрів, поставили ціну реалізації для НАК «Нафтогаз України» 1,59 гривні — потрійну накрутку. Левова частка прибутку йде державі як засновнику, щоб потім перерозподілитися по бюджету.
— Водночас ціну на газ для населення підняли майже вчетверо...
— Не слухайте тих, хто каже, що вартість газу для населення підняли лише в 3,6 разу. 7,19 гривень — це тільки для тих, хто в опалювальний сезон споживає до двохсот кубометрів, але я таких хат не знаю. Зараз ворог, держава-агресор, продає нам газ по 5,80 гривень. До чого ж треба дійти, щоб своєму народові своя влада продавала дорожче, ніж агресор?! Ціна неймовірно завищена, і жодної економічної підстави для цього немає. Нам запропоновано ще один величезний податок: незаконний і протиправний — газовий.
— Який орієнтовний розмір цього «податку»?
— Подивімося: позаторік загальний виторг від продажу газу населенню становив 13 мільярдів гривень. Торік, коли ціни трохи підвищили, вже близько 20. У нинішньому році з урахуванням нових цін цифра має становити 70 мільярдів гривень. Де на порожньому місці можна знайти 50 мільярдів, які хочуть здерти з населення? Замість того, щоб вивести з тіні ті самі двісті мільярдів гривень зарплати, яка платиться в конвертах, і взяти з них тридцять мільярдів у бюджет і сімдесят — у Пенсійний фонд, робиться такий фінт і додатково обкладається населення.

Населення позбавляють ресурсу

— У чому ж реальна мета такого підвищення?
— Це не вимоги МВФ, не поліпшення фінансового становища галузі. Проводиться операція з витиснення масового побутового споживача з газового ринку: віджимання газу в населення. Люди відмовлятимуться від споживання газу — уже сьогодні вони вирушили вирубувати посадки. І тоді побутовий сектор перейде з 13,5 мільярда кубометрів спочатку на десять, а потім і на вісім. І ось тут звільняється величезний ресурс: 10—12 мільярдів кубометрів із собівартістю в 50 копійок, який можна продати по 9—10 гривень. Саме навколо цього ресурсу сьогодні й розгортається найбільша битва бізнесу — за допомогою корумпованої влади, найгідніші представники якої уже успішно за допомогою бізнесу пройшли люстрацію. На жаль, це робиться за наш із вами рахунок.
— І що в цьому випадку слід було б робити?
— Наведу приклад Норвегії — газо-нафтовидобувної країни з населенням у п’ять мільйонів людей. Від самого початку там було створено Фонд національного добробуту, в який відкладають кошти з ренти. Так само, як і в нас, у їхній конституції записано, що надра належать народові. Тільки в нас беруть наші надра, видобувають звідти ресурси і «впарюють» нам же за спекулятивними цінами. Так, у Норвегії ціни ринкові — але з коштів, що надходять, наповнюється Фонд. За їх рахунок формується Пенсійний фонд, соціальні програми для населення. Торік за рахунок видобутку нафти й газу Норвегія «закачала» до Фонду 67 мільярдів доларів — це порівнянне навіть не з бюджетом України, а з нашим річним ВВП. Ось як влада піклується про своїх громадян — там, де видобуваються дармові ресурси.

Вихід — у консолідації політиків

— Як профспілки мають намір добиватися задекларованих цілей?
— У 2006 році профспілки показали, що ситуацію з тарифами вони готові обстоювати всіма доступними методами: протестними акціями, діалогами з урядом і парламентом. Що ж стосується питань зарплати й зайнятості, то для цього існує ширший набір інструментів — у тому числі й страйки. До них профспілки сьогодні також готуються.
— Чого конкретно очікуєте від народних депутатів?
— Головного: дбати про інтереси народу. Й багато хто з них так і робить. Але, на жаль, останні прийняті закони та рішення свідчать про протилежне. Розумію, що це зроблено під політичним тиском. Протиправно й несправедливо, коли урізуються зарплати бюджетників, спочатку обкладається податком, а потім просто відбирається пенсія у працюючих пенсіонерів. Тому держава й народні депутати повинні ухвалити такі закони, які б вивели з тіні сотні мільярдів гривень зарплат. Це було б серйозною підмогою для вирішення соціальних питань. І тоді не довелося б урізати соціальні гарантії. У нашій економіці є необхідні ресурси. А завдання уряду й депутатів — побачити їх і прийняти правильні рішення. Вони можуть це зробити — важливо, щоб політичні сили зорієнтувалися і змогли діяти консолідовано.

Розмовляв Володимир РИБАЛЬЧЕНКО.

Дніпропетровська область.

Фото надане автором.

ДО РЕЧІ

За даними ФПУ, в Україні співвідношення смертельного травматизму до загального становить 1:10. За статистикою МОП, це 1:930. Це означає, що 99 відсотків таких випадків на виробництві в нас не враховується і не розслідується. По соціально-культурній сфері, де зараз спостерігається катастрофічне зростання смертельного травматизму, співвідношення становить уже 1:2. Ми бачимо менше одного відсотка всього, що відбувається.

ДУМКА

У ФПУ стверджують: для того, щоб виправдати ціну в 7,19 гривні, в неї вже пробують завести не тільки видобуток і транспортування, а й... відновлення та будівництво нових свердловин, значна частина яких уже перебуває в приватних руках. І все одно не можуть догнати до 7,19. Пробують закласти туди навіть перспективну геологорозвідку (на 10—15 років) — це те, що повинна робити держава. На плечі громадян перекладають утримання цілої галузі.