У цьому переконаний народний депутат України Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ (на знімку). Педагог з майже сорокарічним стажем, він достеменно знає, наскільки сильною є залежність рівня добробуту країни (як і рівня демократії в суспільстві) від рівня доступу її громадян до якісної освіти. Адже йому є з чим порівнювати. У різний час професор Співаковський стажувався і працював у Східному університеті Вашингтона (США), в кількох європейських університетах.
Українська вища освіта і наука мають колосальний потенціал, переконаний він, просто сама система, консервативна і багато в чому «совкова», не дає змоги цьому потенціалу розкритися повною мірою. Побудувати в Україні сучасну освітню систему, внаслідок якої мати диплом українського вишу буде не менш престижно, ніж європейського, — з такою програмою перший проректор Херсонського державного університету йшов на вибори в одному з мажоритарних округів. І переміг. Сьогодні Олександр Співаковський — перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти. У його «активі» 19 законопроектів, зареєстрованих у парламенті, два з них уже стали законами.
— Олександре Володимировичу, на ваш погляд, чому з усіх поданих вами такий резонанс отримав саме законопроект №2335 від 5 березня 2015 року, який скасовує дискримінаційну норму, що забороняє використання під час вступу до вузів сертифікатів ЗНО минулих років?
— Напевно, тому, що будь-яка система консервативна, сфера освіти — особливо, тут будь-які зміни, навіть на краще, завжди сприймалися насторожено. Згадайте, як у нас впроваджувалося ЗНО. Тестування є інструментом боротьби з корупцією у вузах і, зрозуміло, індикатором виміру освітнього потенціалу абітурієнта. Але ніколи ЗНО не відводилася роль «серпа», що відсікає від можливості отримати вищу освіту певній категорії громадян. Однак унаслідок міністерської заборони на використання сертифікатів ЗНО минулих років відбулося саме так. Доступу до вищої освіти була позбавлена досить велика кількість наших громадян, у тому числі — люди, які нині повертаються за демобілізацією з АТО.
— Але ваші опоненти аргументують введення таких обмежень у використанні сертифікатів прагненням підвищити якість вищої освіти...
— І я абсолютно поділяю це прагнення. За якість освіти справді потрібно боротися. Але не за допомогою ЗНО. Для цього нині створюється Національне агентство з питань якості освіти. А ЗНО ніяк не може бути знаряддям цієї боротьби.
— Як стверджують противники, в законопроекту №2335 є ще одна мета — зберегти регіональні вузи. Це так?
— Я й не приховую, що є категоричним противником закриття вузів. Так, з ринку освітніх послуг мають піти ті, хто займається просто продажем дипломів. Це однозначно. У нас, на жаль, сталася катастрофічна інфляція знань. Наявність університетського диплома не гарантує володіння його власником високими професійними компетентностями. Україна посідає перше місце в світі за кількістю людей з економічною освітою. Стан нашої економіки ви бачите самі. Тому якість освіти — головний пріоритет. Але це інша тема. Нам важливо зберегти конкурентоспроможні університети з хорошою репутацією. Тому що закриття вузів у регіонах стане початком деградації цілих територій.
ЗНО — це насамперед індикатор для університету. Адже вуз наділений автономією і має право сам вибирати собі студента. Навіть з низькими балами. Тим паче що можу навести скільки завгодно прикладів, коли абітурієнти вступали до вишу не з найвищими балами, а закінчували університет з червоним дипломом. І навпаки.
Кращі діти, зрозуміло, поїдуть навчатися до Києва, а регіональні виші за нинішньої моделі ЗНО можуть залишитися без студентів. Адже до 45 відсотків абітурієнтів можуть бути відсіяні балами, тобто вони не зможуть навіть узяти участь у конкурсі сертифікатів. Але ж світ змінився, і сьогодні потрібно думати не про те, як щось заборонити або відсікти за допомогою «серпа», а навпаки — дати людям більше можливостей.
— Вступна кампанія вже не за горами. Як вам здається, чи встигне парламент розглянути законопроект №2335 на цій сесії?
— Документ пройшов експертизу Головного науково-експертного управління Верховної Ради. У Комітеті з питань науки і освіти його підтримали більшістю голосів (четверо «за», двоє — «проти»). На підтримку законопроекту висловилися ради ректорів вузів дуже багатьох регіонів. Що стосується моїх опонентів, то ми постійно дискутуємо з Ігорем Леонідовичем (Лікарчуком, директором УЦОЯО. — Ред.), хоча консенсусу поки що не досягли. Зрозуміло, законопроект не розв’язує всіх проблем і його ще можна доопрацьовувати. Нині він готується до розгляду в першому читанні. Спробую знайти аргументи, щоб переконати колег по депутатському корпусу підтримати його. Але якщо не вдасться і законопроект не пройде, трибуну, зрозуміло, не блокуватиму (посміхається).
— Які ще законопроекти ви вже подали до парламенту? Вони теж стосуються сфери освіти?
— Зрозуміло, більшість із них стосується сфери освіти. Деякі ще в стадії розробки, якісь уже зареєстровано у Верховній Раді. Один із таких, наприклад, пропонує проведення експерименту в галузі створення кластерної моделі співпраці вузів і бізнесу. Щоб зробити вищу освіту ефективнішою, нам необхідно змінити модель взаємовідносин між вузами і реальним сектором економіки. Потрібно надати право університетам і компаніям створювати на базі вишів спільні майданчики, де студенти мали б право брати участь у проектах. Так би мовити, «варитися» в предметному середовищі. Адже компанії надають не тільки технологічне обладнання та ноу-хау, а й людей, які є носіями цих технологій. Це одразу робить студентів, що працюють під їх опікою, конкурентними на ринку праці.
Є також законопроект, який покликаний збалансувати владу в університетах. Ректори вузів сьогодні наділені безконтрольною владою, що створює сприятливий ґрунт для зловживань. Ми пропонуємо розділити горизонтальну і вертикальну системи управління. Це зробить університети більш відкритими, зрозумілими і суспільству, і ринку праці. І тоді сюди можуть прийти інвестиції.
У стадії підготовки ще декілька законопроектів. Один із них, гадаю, змусить задуматися багатьох, він — про плагіат. Зокрема, пропонується перевірити всі кандидатські і докторські дисертації на предмет того, чи не були вони переписані з наукових робіт інших авторів. Іншими словами, чи справді ці дисертації відповідають критеріям самостійної наукової роботи. Ми вже готуємо його до реєстрації.
— Скажіть, а є у вас, наприклад, закон-мрія?
— Якби можна було одним законом зробити так, щоб українська освіта в один момент стала не менш престижною, ніж Оксфорд, Гарвард... Але так не буває, тому йтимемо до цього поступово, крок за кроком. Рівень освіченості нації — це запорука процвітання країни. І ключовим суб’єктом інноваційної економіки є людина. А де формується людина? В університеті. А в нас вузи і науку уряд досі розглядає як соціальну сферу. Це, на мій погляд, найглибша помилка. Тому що соціальна політика — це школи та дитячі садки, субсидії, допомоги з безробіття. Тобто ті сфери, де потрібна допомога держави. Вищій освіті допомагати не треба.
— Зовсім?
— Держава має розглядати вкладення коштів в університети як інвестицію. Тому що закінчують університети вже люди з новою вартістю, які створюватимуть нову економіку, сплачуватимуть податки. А ці податки держава потім знову інвестує у вищу освіту. І так — до нескінченності. Інвестиції в людський капітал сьогодні визначають економічний прогрес. А тому освіту і науку слід розглядати як частину економічної політики держави. От коли прийде розуміння цього, думаю, у нас багато що зміниться на краще. Або ми будемо розумними і заможними, або — неосвіченими і бідними. Варіантів, як бачите, небагато.
— Дякую за інтерв’ю. Успіхів вам.

Розмовляла Ірина ГРИГОР’ЄВА.
Фото надано прес-службою народного депутата України.