У Росії, де в законі чітко прописана кримінальна відповідальність за тероризм і найманство, продовжують відкрито вербувати в центрах міст «увічливих трактористів і шахтарів» на війну в Україні. При цьому «предателей русскага мира» заштовхують в автозаки із плакатами «за мир» і проводять профілактичні бесіди «Путін — наше все». Як нагороду за сміливість і правду справжні патріоти одержують у країні бездуховних скріп роки в’язниці або кулі в спину. Але не мовчать. Не бояться. Бо істина вічна, і вона переможе. Уже на 1 травня російська опозиція в Москві знову готує антивоєнні марші. Активісти пройдуть під прапорами України, Росії, Євросоюзу. «ТАК — європейському вибору! НІ — політиці війни!» — знову скажуть вони.

 

 

Дмитро СТЕПАНОВ (Москва, активіст):
— Російське керівництво має негайно припинити підтримку сепаратизму на південному сході України, дати змогу українським прикордонникам узяти під повний контроль кордон України з Росією, почати переговори з урегулювання статусу Криму.
Леонід ДАНКО (Москва, блогер):
— Росія воює не з Україною, Росія воює з усією Європою, з усім цивілізованим світом. І тому ця країна історично приречена... Диктатор Путін і його банда ведуть Росію й російський народ в історичну могилу. Хто б міг подумати, що ми доживемо до російсько-української (колорадо-укропської) війни? Радянські люди вбивають одне одного. «Совок» — це вічна перманентна громадянська війна. Чи зможе Росія вести війну на два фронти: проти України й проти Кавказу? Досить сумнівно. Не кажучи вже про третій фронт: проти Китаю. Росія — ізгой, що оголосив війну всьому людству й усій цивілізації. Спасибі диктатору Путіну за це. Називати бандитів і терористів, незаконні збройні формування в Україні «ополченцями» — ображати пам’ять про народне ополчення Москви 1941 року.
Повалили юрбою фільми про Путіна, вірші про Путіна, пісні про Путіна й інша дурня про Путіна.
Дехто з росіян поспішає оголосити себе українцями, суто символічно, на знак солідарності, звичайно, з українським народом. А я — росіянин. І оголошую себе повністю солідарним, як росіянин, з боротьбою українського народу за свою свободу, за свій європейський вибір і проти кремлівської путінської банди — ворогів Росії, російського й українського народів. Від імені російського народу я, Данко, солідарний з українським народом — з моїми кревними братами. У нас спільна ненависть до ворогів свободи й до ворогів російського та українського народу. Диктатор Путін буде повалений точно так само, як і диктатор Янукович. Смерть диктатурі!
Нинішні офіціозні журналісти — поплічники злочинного терористичного режиму, що забезпечують йому духовно-ідеологічний терор проти російського народу за винагороду.
Раніше в них були «вороги народу»: контрреволюціонери, ворожі класи, шкідники, диверсанти, шпигуни, троцькісти всілякі, фашисти, «антисовєтчики» та ін. А тепер — агенти іноземного впливу, русофоби, екстремісти та ін. Сутність злочинного режиму, який вишукує ворогів народу серед народу, не змінилася ні на йоту. Та сама злочинна ленінсько-сталінська банда править Росією без усякого права на владу, продовжуючи свій злочинний терор проти російського народу й російської інтелігенції.
Росіяни — єдина нація у світі, яка ставить пам’ятники своїм катам і поклоняється їм, як святиням. А соціологія в Росії — продажна дівка путінізму. Знаряддя пропаганди злочинного режиму.
Надія Савченко — це українська Зоя Космодем’янська, що потрапила в полон до фашистів. Ось така історична аналогія.
Чому я не їду з Росії? Тому, що тут минуло моє життя, тому, що тут мій російський народ, тому, що тут моя мова, тому, що тут моя культура, тому, що тут моя історія. Тут усе моє. Крім далекої й поганої влади кремлівської банди, яку ні я, ні мій народ ніколи в житті не обирали у владу. От нехай ця влада і забирається з моєї країни й від мого російського народу на всі чотири сторони. Мій російський народ повинен бути й буде вільний.
Віктор ЛАВРЕНТЬЄВ (Томськ, підполковник міліції у відставці):
— Проаналізував поведінку всіх, кого знав особисто, до «кримнашу».
Ні в кого з них дах не з’їхав. Вони завжди були ідіотами , але через розуміння невеликої глибини свого інтелекту ретельно маскувалися. А ми воліли пускати бісики, не бажаючи визнавати в давніх приятелях і родичах звичайних ідіотів-обивателів.
Тема «кримнашу» просто стала каталізатором процесу й лакмусовим папірцем для прояву суті великої кількості людей у Росії, коли соромитися своєї вбогості вже не потрібно, а компенсувати споконвічне відчуття неповноцінності можна, та й завжди хотілося.
От і настав час для них. Як настає час і випадає стати такими каталізаторами несподіваному багатству чи зльоту кар’єрними сходами, що дає вчорашньому ніщо владу над певною кількістю людей.
Але багатство і влада не приходять у масовому порядку, на відміну від патріотичної гарячки. А ця трапляється саме й тільки так...
Ми завжди відповідальні за свій вибір.
Навіть передоручивши свій вибір іншим людям — ми його вже зробили й несемо за нього відповідальність.
І не треба намагатися розділити відповідальність із іншими.
Зізнайтеся чесно у своїй дурості, не намагайтеся виплисти за рахунок інших. Бо собі збрехати не вдасться. Або доведеться брехати, вивертатися щодня. Знову й знову. Руйнуючи власний мозок і душу.
Це я до чого. Не голосував я за Путіна. Не підтримував анексії Криму й усіх мерзот держдурки. Не треба мені більше казати, що я несу відповідальність нарівні з моїми співвітчизниками за те, що діється в країні. Разом з ними я ділю лише тягар зруйнованої економіки. Окремо від інших — відчуваю сором за свою країну. Але не намагайтеся ділитися зі мною своєю провиною. Набридло.
Владислав ЮСУПОВ (Москва, правозахисник):
— «Миру — мир!», «Це не має повторитися!». Пам’ятаєте ці гасла?
А ще були слова «Війна повернеться, коли ми забудемо, якою ціною дісталася нам перемога!»
І коли я чую, що ведучий державної телекомпанії віщає про «радіоактивний попіл», а народ мріє вбивати й гвалтувати, то розумію — війна повернулася. І той балаган, що сьогодні нам видають за День Перемоги, жодного стосунку до справжніх переможців не має.
У дні мого дитинства покладання квітів до пам’ятників у Травневі свята справді мало сенс. Вічний вогонь у парку був справжнім символом. 9 Травня був днем пам’яті, і мені нагадував день, коли ми відвідували могилу мого прадіда. І жодна сука навіть не заїкалася про війну, про «танки в Польщі». Настільки зіпсувати саму ідею Дня Перемоги могли лише нікчемні істоти з бляшаними значками на всі груди. Такі само фальшиві, як ті «ордени» і «медалі».
Вадим КОСТРОМИТІНОВ (Санкт-Петербург, системний адміністратор):
— Найцінніше для російської людини — це її нашийник. Вона за цей нашийник ладна й сама померти, і вбити кого завгодно. Якщо треба, то й увесь світ. Перефразовуючи одного літературного персонажа, можна сказати, що в російської людини без нашийника шия мерзне.
Ісус Христос як досконала людина був позбавлений почуття ненависті, але він не був у Росії. Я читав текст «антикомуністичного» закону України, і настрій змінювався, як у дитинстві, коли ллєш сльози, а через пару секунд регочеш.
Перша думка: «Чому так пізно?» Якби 25 років тому... Зараз були б ЄС, НАТО, євро, Шенген і не було б «кримнашу», дир-нирів, російської бази в Криму й війни.
З другого боку — ось він, цей закон, я дожив до нього, я бачу, як імперію остаточно почали закатувати в асфальт — і це не 1991-й, не буде вже ніякого повернення. Так, важко цей закон буде виконати, йому почнуть опиратися, полізуть із усіх щілин виродки з червоними ганчірками й колорадськими стрічками, обстоюватимуть ідолів на площах міст, вулиці з іменами садистів і катів, «наше славне минуле».
Їх, цих охочих крокувати стрункими лавами під будь-чиїм керівництвом, дуже багато. Таких не переробити, їх не позбутися. Залишається сподіватися, що поступово їх замінять нові покоління, у яких уже відсутній ген «совка». Це відбуватиметься довго, болісно, із кров’ю, але відбудеться обов’язково. Має ж минути ця радянська непритомність.
Україні не здобути перемоги доти, доки кожен українець не вважатиме цю війну особисто своєю, не буде впевнений у тому, що ворог воює особисто з ним, з його родиною, з його країною. І ті, хто почне так вважати, — сформують у майбутньому українську націю й побудують країну. Українцями будуть ті, хто боротиметься, і Україною стане те, за що вони боротимуться.


Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.


Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.