Хочу розповісти про свого земляка — жителя Верхньодніпровського району Дніпропетровщини Віталія Крисаня. Робочий хлопець із простої родини. Просто солдат і просто герой. Дійсно, таких, як він, сьогодні серед нас чимало. Тому й упевнений в успішному майбутньому нашої незалежної України.

Народився Віталій у місті Верховцеве в родині водія й працівниці залізничної лікарні — як і три сестри й брат. Після восьмого класу вступив до ПТУ навчатися на механізатора: хотілося працювати на землі. Тому не дивно, що строкову службу проходив у танкових військах — на території Луганської області. Після повернення працював монтером колій на залізниці. Потім більш ніж десять років був свердлувальником на дніпропетровському заводі «Дніпротяжмаш».
— Понад десять років знаю Віталія. Він увесь якийсь позитивний і дуже надійний. Даючи йому доручення, завжди упевнена, що воно буде виконане, — розповідає начальник дільниці заводу Ніна Вадимівна. — Людина чуйна, весела й товариська, душа колективу.


У кожного своя совість


Своїм життям 36-річній Віталій був цілком задоволений, з упевненістю дивився в майбутнє. Ніколи особливо не цікавився політикою — як і більшість знайомих підтримував існуючу в країні владу. І не з великим ентузіазмом сприйняв революційні зміни в Україні. Так і жив звичайний хлопець із маленького містечка — поки 1 квітня минулого року не був мобілізований до ЗСУ.
Ухилятися від призову не захотів. Мене б не зрозуміли близькі й друзі. Пішов захищати свою Батьківщину, але не служити новим правителям. І обов’язок свій виконав чесно. Тих, хто цього не робить, не звинувачую: у кожного своя совість, — говорить Віталій.
За сухими рядками наказу — «із червня сержант Крисань у складі зведеного підрозділу виконує бойові завдання безпосередньо в районі ведення АТО на території Донецької й Луганської областей» — стоять численні бої: звільнення Ясинуватої, оборона Донецького аеропорту й інші. «Обороняючи аеропорт, Віталій виявив особисту мужність і героїзм під час відбиття атак терористів. Умілим маневруванням бойової машини й влучним вогнем танкової гармати й кулемета стримував ворога на підступах до позицій українських військовослужбовців», — відзначають у Мінобороні.


Урятувати «кіборгів»


— 28 вересня ми заводили в аеропорт 79-ту бригаду десантників. Супротивник із самого ранку капітально давив аеропорт, вивів із ладу всі танки, що перебували там, — згадує Віталій. — Я був командиром танка, а навідником у мене... командир батальйону Миколайович: так трапилося, що в той момент він залишився без екіпажу, а я без навідника. От він і сів — і знищив у той день два танки.
Тільки-но екіпаж Крисаня заїхав у ворота, прямо в упор до термінала виїхали два Т-72 супротивника. До цього так нахабно ворог себе не поводив: діяли у відкриту. У терміналах знаходились два наших підбитих БТР, за якими стояв танк Віталія — його незвані гості не помітили. Ворожі Т-72 уже направлялися добивати українських бійців, які залишилися, — і отут їх очікував сюрприз. Екіпаж Віталія «загасив» обидві машини супротивника.
— Усього й не розповіси. Але найбільше вразив перший день в аеропорту, — згадує молодий ветеран. — Купка наших хлопців-захисників із різних підрозділів тривалий час жили там на «Мівіні» й тушонці. Навіть хліба в них не було — ніхто не заїжджав. Передати їхню радість, коли ми туди прибули, напевно, неможливо. Як вони оборонялися: у фільмах такого не побачиш. У хлопців були лише дві зенітні установки — так з їхньою допомогою вони творили справжні чудеса: жодному спецназу таке не під силу.
Після цього бою танкісти залишилися на нічне чергування, під час якого керівник оборони аеропорту «Редут» попросив «попрацювати» по супротивникові, що захопив згорілий ангар. Під час атаки в танка відмовив кулемет. Віталій виліз із машини, щоб його відремонтувати. І в цей момент поруч вибухнула міна, осколками якої танкіста було поранено.


Нагороди діда й онука — поруч


Більше місяця сержант провів у госпіталі, потім — після місячної відпустки для реабілітації вдома — знову опинився в строю. Якимось особливим, героєм, себе не вважає. Говорить: тих, хто заслужив нагороди, жертвуючи здоров’ям і життям, дуже багато — та  тільки нагороджують не всіх гідних.
А ще Віталій тепер розуміє, чого насправді варті звичні з дитинства слова «повага до ветеранів». І дуже шкодує про те, що не встиг свого часу поставити дідові-мінометникові запитання, що виникли після того, як сам побував на війні. Про це й говорить зі своїм сином — який, як і багато хлопчаків після тієї Перемоги, з гордістю показує товаришам нагороди батька.
Дніпропетровська область.

ОФІЦІЙНО

Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами України» від 21.10.2014 № 817/2014 за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, Крисань Віталій Валентинович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

 

В. Крисань (у нижньому ряду в центрі) з бойовими товаришами перед боєм за звільнення Ясинуватої: літо минулого року.


Фото надане В. Крисанем.