Усім сьогодні хотілося б бачити цей заголовок без останнього слова, замінивши його на «розмежування», проте російські коректори хочуть бачити саме такий зміст, тримаючи у напруженні Мар’їнку, Україну та весь цивілізований світ. А ми хочемо, щоб місто розвивалося, відроджувалося, щоб тут розквітало життя та народжувалися діти.

Усе це можливо, але для початку треба припинити вогонь, і, як то кажуть, життя налагодиться. Безумовно, сюди надходитиме допомога, а роботящий місцевий люд зробить усе для того, щоб пишатися своїм містом.
Мар’їнка розташована за кілька кілометрів від західного Донецька і знаходиться практично на лінії розмежування сторін. Тут проходили запеклі бої, наслідки яких одразу видно як на околицях, так і всередині міста. До того ж обстріли ніколи не припиняються. Позиції українських військових і (не без цього) помешкання мирних жителів щодня обстрілюють із стрілецької зброї, мінометів та іншого озброєння.

 


— Оце, синку, ми так живемо, — слізно промовляє місцева бабуся (на знімку). — Он моя хата, город, а далі «всьо замініровано», ну ви напевно знаєте. Сама я тут, тяжко, стріляють, не вгомоняться. Хлопці! — звернулася старенька до українських бійців, — Ви міцно стоїте, я вас прошу, стійте, не йдіть нікуди від нас!..

Мар’їнка — красиве містечко, лиш дуже порожнє. За останніми даними, тут проживало майже 10 тисяч мешканців. Центр міста, як то кажуть, без вікон, без дверей. Зачинені чи не всі державні та промислові заклади. Де-не-де працює магазин. Ціни, як розумієте, захмарні. Якщо прицінитися до «народної валюти» — то півлітра тут коштує не менше 60 гривень, решта товарів — відповідно.

 


Днями невелику допомогу у вигляді будматеріалів (12 кубометрів обрізної дошки (на знімку) сюди із Краматорська, разом із представниками ОДА, доставили офіцери групи координації цивільно-військового співробітництва штабу антитерористичної операції. Вантаж було передано місцевим органам влади для відновлення покрівель та інших будівельних потреб Мар’їнки.
— Живемо «добре», на лінії вогню, — каже перший заступник голови райдержадміністрації Тетяна Збицька. — За півтора кілометра від нас — так звана ДНР. 
Проблем багато, люди в свої хати потрапити не можуть, всюди блокпости. Народ дуже стомився, але уже звикає. І це прикро. 
Місто газифіковане, відповідно у багатьох й обладнання в будинках газове: духовки, плити, опалення. А самого газу давно немає. Станція високого тиску — на лінії вогню. Її розбомбили. Ми хотіли людям зробити приємне до Різдва — відремонтували труби, станції, а з тієї сторони знову усе знищили снарядами.
Також Тетяна Миколаївна розповіла і про чиновницькі прорахунки. Хоч у Мар’їнці й важко, але влада тут є, вона працює. А от розпорядження Кабміну під номером «128-р» включило Мар’їнку у перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, що, певним чином, блокує діяльність місцевої влади стосовно забезпечення потреб населеного пункту. Це проблемне питання мар’їнські чиновники передали наверх і нині чекають позитивного рішення.
— Україна тут є і буде, — каже Тетяна Збицька, — владі треба йти назустріч людям, а деяким українським силовикам, яких тут багато, вести себе стриманіше і культурніше стосовно місцевого населення. Тут не «сєпари», а громадяни України, які хочуть миру на своїй землі, — підкреслила вона, натякаючи, що не треба брати приклад у своїх візаві з високими духовними скріпами «русского мира».
Саме посил культури та духовності намагалися донести до мар’їнців офіцери групи координації цивільно-військового співробітництва одразу ж після доставки гуманітарного вантажу з будматеріалами. До речі, до військових долучився і військовий капелан з Франківщини — Михайло Квич.
Річ у тім, що для військових, які дислокуються у штабі АТО, надійшло багатенько пасок на великодні свята. Хоч пасочки смачні, та могли зберігатися ще тиждень-два, військові прийняли рішення передати освячений великодній хліб мешканцям «прикордонних» районів, де очевидна проблема із продовольством. Словом, мешканці Мар’їнки були раді. А коли побачили, що офіцери ЦВС роздають ще й свіжу українську пресу, зраділи не менше...
Інформаційний голод — велика проблема цих людей. Про те, що Кисельов бреше,  тут знають, але з великої України натомість майже нічого не отримують, хіба що, разом з гуманітарною від офіцерів ЦВС сектору. Телебачення та радіо глушать росіяни, газет ніхто не привозить — отака ситуація.
— Я не вперше у Мар’їнці, — розповідає офіцер групи координації цивільно-військового співробітництва штабу АТО полковник Дмитро Макаревський. — Гарне місто, гарні люди, нас тут радо приймають, ми спілкуємося із місцевими, ділимося враженнями. Розповідаємо, як там у нас, які новини. Тож хотілося б звернутися до медійних структур, особливо українських друкованих видань, які мають відповідний ресурс, для направлення своєї продукції у населені пункти на лінії розмежування. Свіжа преса для цих людей, як ковток свіжого повітря, — наголосив полковник Макаревський.


Юрій Ігнат.


Із зони АТО.


Фото автора.