Величезне спасибі Є. Цимбалюку за матеріал «Бійця судять за те, що живим повернувся з пекла» («Голос України» № 2 за 9 січня 2015). Щось схоже траплялося й у роки Великої Вітчизняної. Особливо в першій її половині, коли екіпаж танка в екстремальних умовах наступального бою залишав машину із перебитою гусеницею й опинявся за це на лаві підсудних.
Наведу один приклад. Під час атаки снаряд улучив у напрямне колесо ходової частини: гусениця перебита. Танк здригнувся й, «роззувшись», завмер. У цій ситуації неважко розгубитися й подумати про порятунок особового складу, мимоволі забувши про свої обов’язки рятувати насамперед машину, як вимагає інструкція. А в ній сказано, що в таких випадках екіпаж танка повинен, викинувши димові шашки, під прикриттям димової завіси взятися до ремонту, а після цього продовжити бій.
Ця процедура гладко виглядає на папері, а не на ділі, коли навколо гуркоче бій, рвуться снаряди, а вітер відносить дим убік. Винними в таких випадках майже завжди були танкісти. І військовий трибунал направляв уцілілий екіпаж у штрафні підрозділи. А фронтові гумористи навіть створили пародію на слова відомої пісні про батька Махна, у якій описувалася схожа ситуація...
Ігор Лавренюк не танкіст, але його історія нагадує долі тих хлопців, які більш як сім десятиліть тому виправдовувалися перед «особістами» за злочини, яких не коїли. Слава Богу, що він не потрапить на Колиму й не носитиме тавро, як його діди, що пережили полон у фашистському концтаборі.
Дорогий Ігорю, тримайся! Ти живеш так, як треба. Тому тобі важко. Ще раз спасибі Є. Цимбалюку й «Голосу України» за вашу позицію!
Микола Журбин, танкіст, учасник Великої Вітчизняної війни.
Орджонікідзе
Дніпропетровської області.
