Обурений лист прийшов на адресу «Голосу України» від жителя Луганська, підполковника запасу, пенсіонера Володимира Білотіна. «Може, у газеті почують українців, які опинилися в так званій зоні проведення АТО. Крім усіх жахіть війни: загибелі людей, руйнувань, мародерства й грабежів, доводиться відчувати й повну байдужність української влади до нас», — пише Володимир Тимофійович. — Блокада, дорожнеча, відсутність медикаментів і засобів до існування змусили багатьох з нас, переважно пенсіонерів, залишити рідні місця. Тим, у кого є родичі в Росії, легше — переміщаються вільно. Нам же довелося проситися до рідні в Україні, щоб одержати тимчасову реєстрацію, а разом з нею виплату пенсій і допомоги. За це — велике спасибі! Люди при владі, далекі від реалій життя, створили такий порядок видачі пропусків у зону АТО, що не побажаєш і ворогу. Більш спритним вдалося здати документи, але не всі отримали відповіді. Слава Богу, у березні цього року був змінений колишній порядок видачі паперових перепусток і почалося їхнє оформлення в електронному вигляді. Проте є одне велике «але», що перекреслює всі добрі наміри».
Але, як з’ясувалося, нова електронна система видачі перепусток далека від досконалості. Не хоче вона працювати. Що там начудили світлі голови й генії від ІT-технологій, нехай залишиться на їхній совісті, але система то безсоромно висне, то працює з перебоями. Запуск її кілька разів анонсувався в засобах масової інформації. Ріки кави, чаю, мінералки було випито, сотні тістечок з’їдено на брифінгах для преси під час презентації нової системи, а віз і нині там: вона продовжує працювати в тестовому режимі й коли, нарешті, запрацює у нормальному — хтозна.
— Ось і весна закінчується, — нарікає Володимир Білотін, — хотілося б зимову куртку змінити на більш легкий одяг — адже думали, що їдемо ненадовго, брали найнеобхідніше — перевірити залишене без нагляду житло, поприбирати на могилах родичів, привезти рідним ліки...
26 березня зібрав Володимир Тимофійович усі необхідні документи й відправив електронною поштою. Чекає тиждень, два. Але відповіді немає. Через деякий час вирішив звернутися до координаційного центру АТО у Луганську. 14 квітня додзвонився нарешті. Співробітниця, яка взяла слухавку, перепитує, уточнює всі дані й... просить відправити документи ще раз, обіцяючи дати відповідь протягом доби. А через добу — відповіді немає. 16 квітня інша співробітниця повідомляє, що всі документи, уже в паперовій формі, слід відправити їм поштою й... відключається. Але ж паперовий варіант відмінили?!
Будучи в Києві, Володимир Білотін зі своєю проблемою звернувся в СБУ. Там його чемно вислухали, поспівчували й відправили... у МВС, мовляв, координаційний центр працює при МВС, туди й звертайтеся. Погано орієнтуючись у місті, за допомогою сторонніх людей добрався підполковник запасу до МВС, але там, крізь щілинку в скляній перегородці, працівниця, яка приймала чолобитні в інших відвідувачів, нашого героя й слухати не захотіла — відправляє назад до СБУ, хоча, як пам’ятаємо, він там уже був.
— В СБУ я все-таки повернувся, — говорить Володимир Тимофійович. — Хотілося, хоча б в очі подивитися тому, хто придумав цю карусель.
Даремно сподівався. Дали, правда, телефон штабу АТО, співробітниця якого пояснила, що «... електронна база даних зависла, треба подавати всі документи в паперовій формі й відправляти рекомендованим листом». Зробив, оплатив, відправив. А скільки чекати — невідомо. Та й чи дочекається?
(bondar@golos.com.ua).
P.S.
Коли матеріал був готовий до друку, вирішили зв’язатися з Володимиром Білотіним і поцікавитися, чим закінчилися його ходіння по муках. — Як і слід було очікувати — нічим, — «заспокоїв» нас співрозмовник. Так і не дочекавшись ні відповіді, ні перепустки, він наважився пробиратися до Луганська, як, втім, і сотні таких як він, — на свій страх і ризик. Добрався до Харківської області. Там, через прикордонний пропускний пункт Гоптівка перетнув кордон, поколесив по Білгородській і Воронезькій областям Росії й, нарешті, через півтори доби, прибув до місця призначення. До всього слід додати, що й ми намагалися зв’язатися із прес-центрами СБУ, МВС, Генерального штабу ЗС України, щоб одержати, нарешті, зрозумілу відповідь щодо електронної системи видачі перепусток. Але, на жаль, то співробітники нам попадалися, «що не володіють питанням», то слухавку ніхто не брав.
Не зрозуміло, невже не можна було повідомити населення про те, що база зависла. Адже не один Володимир Білотін оббивав пороги з подібним питанням. Як простим жителям зони проведення АТО достукатися до високих кабінетів? Коли, нарешті, припинять ганяти людей по зачарованому бюрократичному колу?
І ще одна дрібниця, про яку розказав нам В. Білотін. Вона, на наш погляд, лише підкреслює наплювацьке ставлення до людей. Туалет на пропускному пункті Гоптівка платний. І відкривається в певні години. Задоволення коштує 4 гривні.
