Ветерану Другої світової війни Михайлу Кириковичу Галушку із Степанівки Менського району нині 98 років. Незважаючи на поважний вік, втрату 13 років тому дружини, він ще сам себе обслуговує, у його помешканні чисто та затишно.
Чоловік прожив нелегке життя. За небажання батька йти у колгосп його родину вигнали з хати. У голодовку 1933 р. померла мати, батько поїхав на заробітки, та так і згинув невідомо де. Хлопець ледь вижив, працюючи у сусідньому колгоспі за їжу.
Життя степанівського юнака поліпшилося, коли у 1938 році його взяли в армію.
— Не думав, що доведеться служити аж вісім років! — каже М. Галушко. Коли почалася війна, випускник полкової школи старший сержант просився на фронт. Та його як снайпера, який з п'яти пострілів три робив у «десятку», залишили для навчання солдатів снайперській майстерності. Михайло Кирикович гордиться, що під час війни підготував 120 снайперів для фронту. Полку, який дислокувався на Далекому Сході, теж довелося повоювати. Але не з гітлерівцями. Завершальні бої Другої світової війни розпочалися у серпні 1945 року на територіях, що належали Японії або межували з нею. Військова частина, де служив єдиний українець М. Галушко, мала звільнити Південний Сахалін від японських військових.
— Нас переправили у ніч з 9 на 10 серпня через Татарську протоку на острів Сахалін, — повідомив ветеран. — Через те, що операція була секретна, ми висаджувалися не в порту, а за 250 метрів від берега, де ворог на нас не сподівався. Справді, десантуватися було важко у цьому місці від природних перешкод: вири, колючки, гостре каміння. Наш взвод розвідки, який я очолював, відразу отримав легкі поранення: ноги були посічені. Та, незважаючи на це, спішили углиб материка розвідати, чи є тут ворог. На щастя, нас тут не очікували.
Завдяки здобутому плацдарму, десанту вдалося за кілька днів розширити територію та позбавити японців надії на захист від природних перешкод. Згодом старшому сержанту М. Галушку довелося брати участь у боях при взятті низки міст, дійти аж до Отомари.
Ветеран, повернувшись додому, до пенсії працював у колгоспі. Причому відразу в післявоєння взявся у 1947 році встановити стахановський рекорд з вирощування пшениці —і справді отримав її на своїй площі удвічі більше, ніж інші колгоспники. Має ще один життєвий трудовий рекорд. Для земляків округи збудував майже 300 печей, грубок!
Разом з дружиною Марією Гнатівною Михайло Кирикович виховав двох синів та дочку, нині має сімох онуків та трьох правнуків.
— Я хочу ще пожити, — зізнається М. Галушко, — щоб знати, що війна, яку розв'язав босяк Путін, скінчиться... Назвав нас, українців, бандерівцями. Я люблю рідну землю і свій народ, своїх дітей. Так це, виходить, погано? У нас у селі п’ять руських. Я їх вітаю, як і інші люди. Ніхто їх не займає! А Москва кричить: ми руських б'ємо! Брехня! Хай Бог збереже нашу правду і нашу свободу!
Чернігівська область.
До речі
Південно-Сахалінська операція тривала недовго, з 11 по 25 серпня. Зважаючи на міцні ворожі оборонні рубежі, на Сахалін було переправлено вдвічі більше радянських солдатів, багато техніки. Крім того, операцію забезпечувало 186 літаків. На острові Сахалін було взято у полон 18 320 японських солдатів та офіцерів.
На знімку: ветеран М. Галушко.
Фото автора.
