Експерти попереджають, що така ситуація негативно позначиться на проведенні виборів до місцевих рад

Чи потрібно Донбасу волевиявлення в умовах проведення АТО? Поки експерти і соціологи сьогодні шукають відповіді на це запитання, населення регіону намагається визначитися у своїх вимогах до депутатів місцевих рад і керівників територіальних органів влади, а також спантеличено проблемою, з кого їх обирати?

У ситуації, що створилася, це завдання уявляється доволі складним. З одного боку, люди розгубилися у виборі політичних партій: регіонали, що користуються своєю популярністю в донбаському краї, себе дискредитували, діяльність Компартії перебуває під «мікроскопом» правоохоронних органів, а нинішні провладні партії тут як і раніше не популярні. З другого боку, населення Донбасу глибоко сумнівається не тільки в реальності проведення таких виборів на своїй території, а й у їхній доцільності. А ще воно всього боїться. Це поганий симптом, оскільки врешті-решт він породжує більшу пасивність електорату. Наприклад, понад половина жителів Сєверодонецька не збираються брати участь у місцевих виборах, запланованих на осінь 2015 року. А в Старобільську кількість тих, хто збирається брати участь у волевиявленні, і тих, хто хоче їх проігнорувати, сьогодні практично рівноцінна — 31 і 33 відсотки. Заступник голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Ольга Лишик звертає увагу на ще одну важливу особливість майбутньої кампанії: у виборах до місцевих рад візьмуть участь вимушені переселенці, яких на українській території Луганщини офіційно зареєстровано 170 707 осіб. Вважаючи себе тимчасовими жителями вподобаного населеного пункту, во-
ни можуть просто знехтувати кампанією.
Спроби місцевої влади налагодити діалог з населенням поки що дають слабкий результат. Стає очевидним, що з більшою довірою люди ставляться до різних громадських формувань. Принаймні вони намагаються розібратися в проблемах і на своєму рівні вплинути на їхнє рішення. Щодо цього показова робота створеного в Сєверодонецьку громадського формування «Кризовий центр». Він об’єднує небайдужих людей, які прагнуть насамперед створити систему допомоги населенню — правову, соціальну, інформаційну. І, головне, тут намагаються налагодити діалог з жителями міста, побороти їхню пасивність. Чого, до речі, не робить місцева влада. Зрештою громадський сектор у тому-таки Сєверодонецьку розбудовується досить активно. Активістка Ганна Руденко, яка, будучи переселенкою, займається проблемами таких, як вона сама, вважає, що місцева влада «сидить у своєму будиночку» і ніякої здорової ініціативи не виявляє. Громада живе своїм життям, роблячи ставку на самоорганізацію й самодопомогу, а влада — окремо. «То до кого ж підуть люди, в кого передусім проситимуть допомоги, кому будуть більше довіряти?» — запитує Ганна.
Активність громадськості спричинена пасивністю влади й частковою її розгубленістю перед проблемами, що постають. Скажімо, ще місяць тому було відомо про майбутню перереєстрацію переселенців, але на місцях нічого не зроблено для організації цього процесу. Знову повторилася торішня історія, коли в закладах соціального захисту днями простоюють до сотні осіб, щоб отримати заповітний папірець. У підсумку понад 170 тисяч переселенців накопичують своє невдоволення, а часом і агресію на адресу влади.
Чи змінять ситуацію місцеві вибори? Більша частина жителів Сєверодонецька вважають, що ця кампанія радикальних змін Донбасу не принесе. Тих, хто очікує незначних поліпшень у зв’язку з виборами, — 39 відсотків, а от тих, хто покладає на вибори надії на істотні зміни в ситуації в регіоні, — лише один відсоток.


Луганська область.