Сосюра послання писав крізь
роки
Читали усі ті крилаті рядки,
Та справді збагнути їх мало
хто міг,
Аж поки козак в полі знов
не поліг.
Котилися сльози, стискались
серця,
Тремтіла худенька у мати
рука.
Самітня тепер вже вона
на землі,
Бо син — її кров, ось лежить
у труні.
Вкраїна зростила мільйон
парубків,
Та втрата й одного
оглушливий грім.
Гроза навісна над степами
стоїть,
І дощ безупинно квітки
багрянить.
Та сонце зійшло, загорівсь
виднокіл.
Воскресла країна в душах
юнаків.
Знов співом залилися
рідні гаї,
На стріхах дахів знов живуть
журавлі.
Хай лише в думках..
Ще на сході війна.
Та скоро, я знаю,
загине вона.
Повернеться син знов у рідну
хатину,
А матір пригорне до серця
дитину.
Знов стане козак сам собі
в краї пан,
Заграє, мов вишитий квіткою
лан,
Засоче рукав чоловік молодий
І вік розпочне для дітей
золотий.
Знов шириться сміх рясно
в горах Карпат.
Знов посмішка грає у хвилях
Дніпра.
І в Чорному морі знов плескіт
дітей,
А в селах Донбасу звук рідних
пісень.
Настане пора і для нас чарівна,
Пройде ця година похмура,
страшна.
Бо вірить, дитино,
уся сторона,
Що прийде в Вкраїну
ця справжня весна.
Сергій ЛУК’ЯНЕНКО, учень 11-го класу Зорянської ЗОШ.
П’ятихатський район
Дніпропетровської області.
