У полі без допомоги правоохоронців та «надзвичайників» луганським аграріям не обійтися
На початку проведення весняно-польових робіт у районах розмежування, а саме в Попаснянському, Станично-Луганському та Новоайдарському, було заміновано 10,5 тисячі гектарів землі. Йдеться лише про території, підконтрольні Україні, але якщо підрахувати всі сільськогосподарські угіддя Луганщини, то ця цифра, певно, мінімум удвічі більша.
Готуючись до сезонних робіт, сільгоспвиробники звернулись по допомогу до військових та «надзвичайників», і сьогодні понад вісім тисяч гектарів уже розміновані. Однак ще дві тисячі залишаються небезпечними і чекають свого визволення від смертоносного металу. І все-таки з настанням польових робіт механізатори не змогли виїхати навіть на деякі розміновані ділянки через те, що лани продовжують перебувати під вогнем. Правда, обстріли вже не такі щільні та потужні, як раніше, але тривають й досі, незважаючи на Мінські домовленості. Отже, ризикувати життям людей просто нерозумно. Крім того, немає сенсу закладати врожай там, де він може згоріти. Адже збройне протистояння ще не закінчилося і ніхто не скаже, що буде завтра. Скоріше за все, принаймні дві тисячі гектарів так і залишаться незасіяними, хоча й будуть розміновані.
На жаль, це ще не всі проблеми сільгоспвиробників Донбасу. Деякі з власників вимушені покинути свої господарства і виїхати за межі не лише району, а й області. В Станично-Луганському районі, зокрема, господар 3700 гектарів, які розташовані за річкою Деркул поблизу україно-російського кордону, через великий ризик покинув свої землі. Причому одні з кращих в області. Колись тут працював радгосп, який займався насінництвом городніх культур і забезпечував матеріалом увесь регіон. Закрив свій бізнес у Широкому цього ж Станично-Луганського району і Юрій Андрєєв — керівник місцевого сільгосппідприємства (на знімку). Півроку він провів у підвалах «ЛНР» за те, що не підкорився бойовикам. А коли вирвався звідти, перевів свій бізнес до Житомирської області. До речі, свого часу господарство значилося одним з кращих в області. Юрій Андрєєв не лише удосконалював технологію вирощування зерна, а й створив систему переробки сільгосппродукції: обладнав невеличкі заводи з переробки соняшнику та зерна, збудував критий тік, створив потужний тракторний парк. Щоправда, частина його вже переведена на Житомирщину, але базові потужності у Широкому залишились. Отже, якщо знайдуться інвестори, то починати з нуля вже не доведеться. Але інвесторів для роботи в таких умовах сьогодні немає, і на час воєнних дій вони навряд чи знайдуться. Станично-Луганський район у цьому сенсі найбільше потерпає від відпливу сільгоспвиробників, оскільки знаходиться не лише на лінії розмежування вогню, а ще й біля кордону з РФ. Як відомо, з російського боку накопичується велика кількість військової техніки, яка будь-якої години може почати свій наступ. Не можна сказати, що відплив підприємців у цьому районі став масовим, але він є.
За словами директора департаменту агропромислового розвитку обласної військово-цивільної адміністрації Григорія Кравченка, за останній час до нього звернулось два сільгоспвиробники Антрацитівського району, підконтрольного бойовикам «ЛНР», які хотіли б перевезти свій бізнес на «українську територію». Незважаючи на сприяння і допомогу з боку української влади області, зробити це дуже важко. Сільгосптехніку, яка коштує мільйони гривень, транспортувати неможливо через те, що «ЛНР» не дає цього зробити. Взяти нові землі на підконтрольній Україні території можна, але ж їх не буде чим обробляти, бо техніка залишається вдома. І, врешті-решт, той таки Станично-Луганський район нікого не приваблює. Ніхто не хоче ризикувати людьми і коштами. Тим паче що втрати аграріїв окупованої частини області дуже великі. Один з них, що мешкає у Краснодонському районі, за минулий рік отримав 5 мільйонів гривень збитків. Частково його врожай погорів від обстрілів, частково вирощене не зібрали через воєнні дії. Весною не змогли посіяти, бо восени не обробили землю, а ще — через заміновані поля. Понад те, у аграрія сьогодні є нереалізований ячмінь, пшениця, соняшник, та бойовики забороняють продавати збіжжя, оскільки воно «належить республіці».
Господарство зазнає значних збитків. Спілкуючись по телефону з сільгоспвиробниками, котрі не покинули свої господарства і вимушені працювати в умовах окупації, Григорій Кравченко відзначає: люди бояться говорити про щось конкретне, вважаючи, що це може їм нашкодити. Щодо аграріїв підконтрольної Україні частини області, то вони, за словами очільника департаменту, сьогодні сповнені відповідальності за те, що повинні забезпечити населення зерном нового врожаю у повному обсязі.
Луганська область.
Фото з архіву «Голосу України».
