Влада самопроголошеної «ДНР» вирішила відзначити річницю «референдуму про незалежність».
Рік тому, 11 травня 2014-го, сепаратисти провели імітацію всенародного опитування, відкривши виборчі дільниці у школах та будинках культури, де роздавали розтиражовані на ксероксі бюлетені. До бюлетенів було внесено два питання: про підтримку акта про державну самостійність «Донецької народної республіки» та про використання російської мови. І хоча на дільниці, за оцінками експертів, прийшло не більше 30% донеччан, «центральна виборча комісія» затвердила результати «волевиявлення». Думку тих, хто відмовився брати участь у «референдумі», враховано не було. «Голос України» поцікавився у донеччан, як змінилося їхнє життя протягом року.
Марина, вчителька української мови і літератури:
«Дедалі сильніший тиск, знову змусили проводити опитування серед батьків, якою мовою вони хочуть, щоб навчалася дитина. На початку навчального року понад половина батьків висловилися за збереження української мови навчання. Але зараз відсоток тих, хто обрав російську, більший. Адміністрація проводила бесіди з дітьми: мовляв, Донецьк переходить на російську, навіщо вам українська мова. Я би вже звільнилася, але не можу залишити мій клас, хочу довести учнів до випуску цього року».
Вікторія, медсестра:
«Родичі працюють на металургійному заводі. Прийшли додому сумні: оголосили про скорочення. Доменна піч стоїть. Намагалися запустити, але не вдалося. Якщо завод стане, його поріжуть на металобрухт. Ціни в магазинах і на ринках удвічі вищі за ті, що на українській території. Пляшка «Миргородської» коштує 18 гривень. Багато з’явилося російських продуктів, але ціни... Літр молока — майже 40 гривень. Молочні продукти придбати дуже важко. О другій-третій годині дня вже можеш і не купити — розібрали.
Комунальні служби в місті працюють бездоганно: дороги латають, квіти саджають, сміття вивозять. Сумно дивитися, скільки з’явилося жебраків. Біля нашої лікарні стоять «ополченці», своїх поранених охороняють. Ті, хто з автоматом, зараз можуть усе. Для них — усе найкраще».
Юрій, шахтар-інвалід:
«З червня минулого року наші інваліди в Єнакієвому і Макіївці не отримують регреси і пенсії. Деякі переоформилися на вільній території як переселенці й повернулися додому. Щоб отримати гроші, потрібно виїжджати туди, де банкомати працюють.
Виїхати складно. На блокпості можуть тримати і три, і п’ять, і навіть вісім годин. Черга. Перед Травневими святами не встиг проїхати блокпост до початку комендантської години. Довелося ночувати в автобусі, а вранці вже їхати.
Найважче особисто для мене те, що з продажу зникли потрібні ліки і памперси для дорослих. Місто напівпорожнє. Людей немає, роботи немає».
Записав Андрій СЕРЕДА.
Донецька область.
