Чи стануть звичними на наших прилавках екологічно чисті продукти?
У тому, що саме такі харчі безпечні і приносять найбільше користі організму, навряд чи варто будь-кого переконувати. Але дуже часто, купуючи фрукти, городину, м’ясні та молочні продукти, ми спокушаємося насамперед на їх привабливий зовнішній вигляд. Потім — на смак, який частенько штучно підсилений. А головне — на ціну, котра нам доступна. Про те, що ж там усередині, думаємо в останню чергу. Хоча й добре знаємо, що більшість такої рослинної і тваринної продукції вирощено, перероблено і збережено з масовим застосуванням різноманітних хімікатів. То чому так вперто обираємо саме їх?
Добре, але мало
Може видатися дивним, але попри розуміння усієї важливості цієї проблеми, у Хмельницькому лише тепер з’явився відділ, у якому представлено саме екологічно чисту продукцію. Звичайно, і до цього купити такий товар можна було в деяких супермаркетах і на ринках. Але ось такий спеціалізований відділ — це перша ластівка на місцевому споживчому ринку. І щоб вона з’явилася, чимало зусиль доклала голова обласного осередку громадської організації «Мама — 86» Ірина Рєзнікова. Саме громадські активісти довго і старанно переконували обласну та міську влади, щоб ті підтримали ідею цієї торговельної точки. Вони ж шукали виробників, чий товар міг би відповідати високим стандартам. Та коли звели докупи ці дві сторони і нарешті з’явився відділ, з’ясувалося, що катастрофічно бракує третьої сторони — покупця.
Треба зауважити, що відділ працює у торговельному центрі, де представлено переважно продукцію сільгоспвиробників та харчовиків краю. Кілька років тому його відкрили для того, щоб підтримати саме їх, а ще — дати можливість покупцеві обирати, як вважалося, дешевий і якісний «домашній» продукт.
Магазин працює. Однак сказати, що тамтешні ціни істотно відрізняються від загальних цінових тенденцій, важко. Та й асортимент програє і базарному, і з великих супермаркетів.
А от продукція нового відділу, попри доволі скромний вибір, привертає чималу увагу. Насамперед цінами. Навіть за нинішньої дорожнечі вони вражають багатьох. Ну от, приміром, кілограм борошна коштує понад двадцять гривень. Тоді як в інших магазинах його ціна вдвічі-втричі(!) менша. Чи десяток яєць за 29 гривень. Якщо розібратися, вони навряд чи відрізняються від сільського домашнього яйця, але ж те на третину дешевше. Та й півлітра кефіру за 28 гривень для багатьох надто висока ціна, якщо врахувати, що півтора літра сільського молока можна взяти за 12—13 гривень.
Щоправда, невеличкі яблука з цятками парші і червоточинами, котрі мають свідчити про натуральність такого продукту, коштують не так уже й дорого — по вісім гривень за кілограм. Але по таку дивовижу навряд чи варто їхати аж у спеціалізований магазин, бо її можна знайти майже у кожного продавця, що торгує яблуками з домашнього саду. Там і вибір більший, і якість може бути кращою.
На всю область — один виробник
Розповідаю про це не для того, щоб образити виробників чи продавців. Вони старалися, як могли. Та ця практика мимоволі свідчить, що розв’язати проблему насичення ринку якісною продукцією навряд чи вдасться найближчим часом.
Чому органічна продукція коштує дорожче, пояснити неважко. Адже те, що виробник не витрачає кошти на мінеральні добрива і різноманітні хімзасоби захисту рослин, котрі нині коштують дорого, не набагато здешевлює собівартість. Насамперед через те, що досягти високої врожайності за «натуральних» технологій дуже непросто. Навіть дачники, котрі прагнуть виростити овочі та фрукти з найменшим застосуванням хімії, добре знають, що в деяких випадках це завдання просто непосильне. Досить згадати, як моментально можуть почорніти всі необроблені від грибкових хвороб помідори. Або облітає весь урожай яблук, вражений гниллю чи шкідниками...
Боротися з неврожайністю, хворобами і шкідниками можна і за допомогою природних компонентів. Скажімо, випустити на поле комах, котрі з’їдять усю тлю на рослинах. Але хто сказав, що живий «протруювач» коштуватиме дешевше?
Агрономи з департаменту агропромислового розвитку розповідають і про одну із «революційних» технологій боротьби з мишами. Бо ж засипати отруту в нірку на екологічно чистому полі просто не можна. Виявляється, потрібно провести посів полосою у шість-вісім метрів, а потім залишити два-три метри цілини. І так — усе поле. Тож, як стверджують розробники цього методу, на тих полосах, що заростуть бур’яном, мають розплодитися змії чи ще якась живність, яка і винищить мишей.
Не сперечатимуся з науковцями, але цікаво, чи багато селян, фермерів чи орендарів погодилися б на такий експеримент?
Однак залишимо теоретичні дискусії для науковців. Практики ж нагадують: чи не найголовнішою складовою успіху залишаються органічні добрива. Хто не знає, що на бабусиному городі, куди щороку вивозиться гній із хліва, родить усе. Та ще й як. Але ось біда: перегній нині — на вагу золота.
За даними обласного департаменту агропромислового розвитку, 1990 року на один гектар ріллі вносилося 11,2 тонни органічних добрив. Через десять років ця цифра становила лише 3,5 тонни. А ще через десять і нині вона зупинилася на показникові у 0,7 тонни.
Про умовність цієї цифри навіть говорити не хочеться. І через те, що перевірити її просто неможливо. І ще через те, що це дуже «середній» показник. Наразі в Хмельницькій області є два райони, де на фермах не утримують жодної худобини. Тож тамтешні поля органіки не бачили роками. І навряд чи побачать найближчим часом.
Маючи такий бідний потенціал, вести органічне землеробство неможливо. Не дивно, що на Хмельниччині за цю справу взялося лише одне господарство у Старокостянтинівському районі. Причому тамтешньому орендареві довелося витратити чимало зусиль і часу, щоб довести, що така справа в принципі можлива. Адже кілька років, поки орендовані поля стояли необробленими і на них ріс бур’ян, це всерйоз насторожувало власників паїв. Бо ж кожен хотів бачити, як на них зріє урожай. І довго доводилося розтлумачувати, що процедура отримання сертифіката на органічне виробництво доволі складна і потребує дотримання низки умов. Серед них — не тільки відмова від використання хімікатів, а й «очищення» землі, коли з неї мають піти рештки усіх штучних сполук, котрі вносилися раніше. А на це потрібен не один рік.
Тепер саме це господарство стало одним із основних постачальників продукції до нового магазину. І звинувачувати його у тому, що дає малий асортимент і ставить високі ціни, не варто. Треба зрозуміти, що воно зробило перший крок на цьому шляху, дало приклад для інших і можливість вибору для покупців. Але чи з’являться послідовники, наразі сказати важко.
Хоч якісне, та не сертифіковане
Ніхто не скаже, що органічне землеробство неможливе на наших чорноземах. Але всі в один голос стверджують: це як надто красива, але коштовна річ, котру не можна собі дозволити купувати у часи війни. Можливо, колись, можливо, десь...
Насправді ж не варто уявляти такі технології чимось справді недосяжним. Якщо проаналізувати, нехай не у чистому вигляді, але максимально наближеними до стандартів вони існують у десятках тисяч домашніх господарств. Важко знайти чистішого, безпечнішого і поживнішого молока, ніж те, яке господиня видоїть від корови, що пасеться десь під лісом чи на лузі. Та й яйця від своєї курочки навряд чи істотно відрізнятимуться від найвищих вимог екологів. І домашні порося, качку, гуску переважна більшість господарів намагаються вигодувати на природних кормах.
Усі це добре знають, а тому й поспішають на базар до «дядьківських» прилавків. Навіть попри те, що там торгують із порушенням численних правил санітарії, а нерідко і просто з землі. Однак усе це компенсує визначення «домашні харчі», тобто такі, які максимально наближені до екологічно чистих.
Останніми роками значну частку тваринницької продукції виробляють саме у селянських господарствах. Так, за даними обласного управління статистики, за минулий рік переробні підприємства краю закупили 267 тисяч тонн молока. При цьому частка приватних подвір’їв становить майже половину. Те саме і з м’ясом. Із 9,8 тисячі тонн закупленої живої ваги худоби від господарств населення надійшло 2,7 тисячі тонн.
Здавалося б, ось воно — невичерпне джерело високоякісної екологічно безпечної продукції. І не потрібно нічого вигадувати, варто лише повернутися до наших одвічних землеробських традицій і підтримати тих, хто ними живе. Але тут виникає цілий ланцюг нерозв’язних проблем. Так, державні програми підтримки домашніх господарств постійно зриваються через дефіцит фінансування. Водночас нові європейські вимоги до вирощування та переробки сільгосппродукції, які держава намагатиметься впроваджувати в життя, виявляються непосильними для виконання сільською родиною. За таких умов шлях, на який стаємо, відводитиме нас далі від якісних натуральних харчів.
Утім, реалії сьогодення такі, що багатьом доводиться думати вже не про високу якість, а про можливість вижити. У багатьох родинах їдять не найсмачніше і найкраще, а найдешевше. Тож, схоже, боротьба за здорову їжу відкладається на невизначений час.
Хмельницька область.
