Ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС стала стимулом загального удосконалення правового регулювання альтернативних (позасудових) процедур вирішення спорів та прискорення реалізації Верховною Радою України пов’язаних із цим законодавчих ініціатив, спрямованих на наближення законодавства України до норм ЄС. Відповідні завдання в галузі реформування українського законодавства неодноразово відзначалися на вітчизняних та міжнародних форумах з альтернативного вирішення спорів.
На розгляд Верховної Ради України минулого скликання подавався законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вжиття заходів забезпечення позову в підтримку міжнародного арбітражу)» від 07.10.2013 р., прийняття якого дозволило би вирішити проблему ефективного виконання арбітражних рішень.
До парламенту України також надійшли законопроекти «Про медіацію» — щодо альтернативних методів вирішення спорів, спрямовані на запровадження на законодавчому рівні інституту медіації та створення правових умов для застосування в Україні необхідних для цього процедур, але жоден із згаданих вище законопроектів не було винесено на голосування.
За відсутності національного законодавства в галузі медіації українська сторона, ратифікувавши Угоду про асоціацію, вперше на державному рівні визначила механізм посередництва як засіб врегулювання спорів у такій важливій сфері як відносини з Євросоюзом.
У даному випадку позиція України не лише відповідає європейському та світовому трендам, а й виглядає як конкретний і дуже важливий орієнтир при подальшому реформуванні вітчизняної правової системи у напрямі лібералізації як правових, так і економічних відносин. Водночас продемонстрований в Угоді про асоціацію цивілізований підхід до вирішення спорів відіграє роль важливого сигналу для діючих та потенційних господарюючих суб’єктів українського ринку щодо привабливості останнього, а, отже, їх подальшої присутності або приходу на цей ринок.
Наявність в Угоді про асоціацію низки положень щодо альтернативного вирішення спорів також свідчить про визнання Євросоюзом певних досягнень України в даній сфері та в розвитку ринкової економіки і демократичних інститутів в цілому.
Хоча процес ратифікації Угоди про асоціацію всіма її учасниками триває, у документі визначено механізми її тимчасового застосування (до набрання чинності). У зв’язку з цим видається важливим готуватися до застосування закріпленої в Угоді про асоціацію системи вирішення спорів, у тому числі альтернативних.
У рамках розділу 4 «Торгівля та заходи, пов’язані з торгівлею» Угоди про асоціацію міститься два механізми врегулювання спорів: у главі 14 «Вирішення спорів» та у главі 15 «Механізм посередництва». Обидва ці механізми мають одну мету — вирішення конфліктних ситуацій між сторонами, пов’язаних із застосуванням положень Угоди про асоціацію. Водночас глава 14 враховує взаємні зобов’язання сторін у зв’язку із членством у Світовій організації торгівлі та стосується вирішення спорів із залученням третейських груп, тобто, дій, подібних до типового арбітражу, а глава 15 містить детально визначений механізм врегулювання через посередництво. Таким чином, передбачено демократичну модель із двох альтернативних процедур вирішення спорів — арбітражної та на основі медіації, які представляють собою невід’ємну складову ефективного функціонування ринкової економіки в країнах Євросоюзу.
Слід зазначити, що порівняно із наведеним у главі 14 арбітражним механізмом глава 15 містить комплекс заходів, які дозволяють вирішувати спори із меншими витратами часу та коштів. Більше того, процедура медіації створює умови для компромісного вирішення спірних питань за збереження балансу інтересів сторін. Отже, Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом містить реальні механізми вирішення публічно-правових спорів, які потенційно можуть виникнути між сторонами. Причому ці механізми подібні до механізмів вирішення приватноправових спорів.
Розділ 4 Угоди про асоціацію включає додатки, які безпосередньо стосуються питань вирішення спорів, що можуть виникнути при застосуванні положень цього розділу. Зокрема, йдеться про додаток XІV до глави 14 «Процесуальні норми врегулювання суперечок» та додаток XV до глави 15 «Кодекс поведінки членів арбітражної комісії та медіаторів». З огляду на те, що всі додатки вважаються невід’ємною частиною документа, можна зробити висновок, що Угода про асоціацію містить перелік вимог до арбітрів та медіаторів і систему процесуальних норм.
Водночас згадані вимоги та механізми вирішення спорів можуть застосовуватися виключно в рамках спорів, які виникають унаслідок застосування положень розділу 4. Отже, механізми вирішення таких спорів детально регламентовано в самому розділі та додатках до нього. Водночас Угода включає низку положень, які прямо чи опосередковано стосуються вирішення спорів у судовому та позасудовому порядках поза сферою застосування розділу 4. Зокрема, стаття 14 «Верховенство права та повага до прав людини і основоположних свобод» розділу 3 «Юстиція, свобода та безпека» містить положення, що стосуються верховенства права, ефективності судочинства, координації дій правоохоронних та судових органів. Хоча ця стаття і не включає конкретних напрямів реформування судової системи, формулювання, що в ній використовуються, дають підстави вважати, що Угода визначає основні орієнтири для здійснення реформ. Положення згаданої статті 14 деталізовано в статті 24 «Правове співробітництво», де містяться основні принципи правового співробітництва сторін у цивільних та кримінальних справах.
Привертає увагу, що загальний механізм вирішення спорів наведено в статті 477 Угоди про асоціацію. Водночас у ній зазначається, що цей механізм не може використовуватися стосовно спорів, які виникають у зв’язку із застосуванням положень розділу 4 «Торгівля і питання, пов’язані із торгівлею». Враховуючи, що розділ 4 фактично становить основу економічної частини Угоди і більшість його положень мають діяти лише з 1 січня 2016 року, механізм вирішення спорів, наведений у статті 477 «Вирішення спорів», набуває особливого значення, оскільки ця стаття вже діє у режимі тимчасового застосування з 1 листопада 2014 року.
В умовах, що склалися, механізми вирішення спорів між сторонами набувають особливої актуальності для України та інших учасників Угоди про асоціацію, а вивчення європейського досвіду вирішення приватноправових спорів альтернативними (позасудовими) методами допоможе запобігти виникненню спорів при застосуванні положень згаданої Угоди.
У даному контексті привертає увагу, що у сфері права споживачів Євросоюз вимагає у держав-членів створити можливість комплексного позасудового врегулювання договірних спорів між споживачами і підприємствами до липня 2015 року.
Просування концепції і конкретних «технологій» альтернативного вирішення спорів в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС спрямоване на запровадження нової культури вирішення спорів в ході реформування української судової системи. Воно безпосередньо торкається болючих для пострадянських країн питань боротьби з корупцією та бюрократією за рахунок позасудового вирішення конфліктів.
Не лише компанії, а й країни, які широко використовують альтернативне вирішення спорів, видаються привабливими економічними партнерами з огляду на їх досвід у цій сфері. Отже, подальше розширення застосування такого підходу в Україні є для неї завданням не лише національного, а й міжнародного значення.
Зміст Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і її поступове введення у дію створило систему конкретних орієнтирів для українських учасників законотворчого процесу і відіграє роль спільного з європейською стороною та ешелонованого в часі плану демократичних перетворень і ринкових реформ.
Уже сам факт розробки та обопільного схвалення цього своєрідного плану став свідченням певних гарантій для зовнішньоекономічних партнерів України в Євросоюзі й за його межами. Причому зближення України та ЄС на основі спільної реалізації конкретних положень Угоди про асоціацію, на наш погляд, вже працює на підвищення конкуренто-спроможності не лише України, а і Євросоюзу, який отримав широкі можливості доступу та цивілізованої присутності на фактично малоосвоєному, великому й розташованому безпосередньо на кордоні Європейського Союзу українському ринку.

Євген БЕРШЕДА, заступник директора Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент НАН України.

 

Євген БЕРШЕДА.