У червні 2014 року бійці із 24-ї механізованої бригади імені Данила Галицького ОК «Північ» отримали наказ здійснити марш і надати підкріплення Національній гвардії України під Ямполем, на Донеччині. Дорогою наші військові потрапили під обстріл терористів.
Вісімнадцятирічний солдат Дмитро Махов під час бою отримав вогнепальне поранення в обличчя, однак не покинув своїх товаришів. Страждаючи від болю та кровотечі, військовослужбовець не залишив свій кулемет і прикрив побратимів, бійці змогли зайняти кругову оборону. Рішучі й сміливі дії Дмитра допомогли евакуювати загиблих та поранених і дати відсіч проросійським терористам.
За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, солдат Дмитро Махов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. До слова, він — наймолодший військовослужбовець, який брав участь у проведенні антитерористичної операції.
На зустріч хлопець приходить по-військовому: вчасно до хвилини і у формі. На молодому обличчі героя щира усмішка і ледь помітний шрам від поранення.
— Скільки пам’ятаю себе, хотів бути військовим, — розповідає солдат. — У родині не було військових, батько навіть не служив. Тільки дідусь проходив строкову службу, ще в радянські часи.
На фронт я потрапив майже рік тому. Спочатку було нестрашно, бойові дії не надто активні. Але коли почалися «зачистки» і справжні атаки... Я йшов у бій і молився. Цього, думаю, мирні люди не можуть зрозуміти. Нам говорили тримати оборону, і — все. Коли немає наказу, а ворог атакує, то це дуже складна ситуація. Проте кожен хоче жити, тому боротиметься за Україну і своє життя, життя побратимів...
— Чи були випадки, коли військова техніка підводила?
— Я — реаліст, не люблю наговорювати на когось абощо. Усвідомлюю, яка в нас була ситуація із армією раніше, і як тепер ми намагаємося її відбудовувати. Тільки не можу зрозуміти, чому на фронті так багато несправної техніки. Інколи вона підводить, заклинює, а ти на неї розраховуєш... Воєнні дії бувають непередбачувані. Наприклад, у бою терористи знищили нашу БМП. Так сталося, і все тут. А СБУ починає детальне й прискіпливе розслідування, чому та машина згоріла, як все відбувалося, чому не забрали башту. Ну, не забереш її на плечі, аби віднести. 14 тонн, це ж нереально. А наказу «назад» немає. Екіпаж потім дає численні пояснення у письмовому вигляді. Складно пояснювати щось людям, які не були на передовій, не сиділи в тому БМП під час бою. На жаль, інколи немає злагоджених дій різних структур і підрозділів.
— Ваша база була розташована під Лисичанськом. Чи знаєте ви, із кого складалися терористичні загони на цій території?
— Звичайно. Це регулярна армія Російської Федерації. Вони були розташовані від нас ліворуч — російські десантники, там був їхній прапор, також прапор Росії. Вони не приховували, ким є. Посередині були місцеві, а праворуч — «козачки». Коли ми вбили двох, то забрали їхні документи як докази. Вони довго воювали, бо мали псевдонагороди «За защиту Славянска». У терористів зовсім незлагоджене командування. Бойовики вживають знеболювальне, наркотики, вони стають нечутливими до болю і надзвичайно агресивними. У нас такого, звісно, немає. Ми покладаємося на Божу волю і здобутий досвід. До речі, ставлення у терористів до «своїх» вбитих дивне — їх не забирають, а поранених часто просто дострілюють.
— Як відбувалося ваше нагородження орденом «За мужність»?
— Президент підписав указ, я був дуже вражений. Нагороду вручав командир бригади полковник Олександр Олексійович Павлюк. Наш командир — приємний чоловік, добра і чуйна людина, справжній наставник. Ми його називали Батя. Завжди нас виручав, добивався ротації. Так само про нас піклувався інший командир підполковник Ігор Вікторович Ляшенко, він загинув у червні в Краснолиманському районі Донецької області. Розвідрота тоді потрапила у засідку терористів. Саме ці наставники й мої побратими вплинули на мене... Я став інший, сміливіший. Нагорода, звичайно, — позитивна новина, але мотивація усе ж у самій АТО, в тому, щоб вона закінчилася і настав мир.
— Як ви ставитеся до перемир’я, яке оголошено Мінською угодою?
— Насправді на передовій його майже немає. Просто свого часу менше стали стріляти із артилерії і танків. Терористи це «перемир’я» постійно порушують, ми лише відстрілюємося...
Львівська область.
Дмитро Махов (праворуч) із бойовими побратимами.
Фото надане автором.
