Геополітичний простір сучасної України почав формуватися тисячоліття тому, ще в дописемні часи. Свідчення про це знаходимо в піснях, усній народній творчості. Пізніше — у візантійських і арабських хроніках. Деякі з них зберегли відомості про те, що Києво-Руська держава, яка виникла у Подніпров’ї у VІІ ст., доходила до кордонів волзьких булгар, Дону та Північного Кавказу. З посиланням на арабського автора аль-Масуді стверджує це і письменник, лауреат Шевченківської премії, професор Раїса Іванченко, з-під пера якої нещодавно вийшла нова книга «Україна і Крим». Про історію півострова, про те, хто його населяв з найдавніших часів, і поговоримо з відомою дослідницею.

— Археологія і хроністи залишили нам чимало фактів про народи Криму ще з епохи палеоліту. Цього достатньо, щоби зрозуміти, чия земля та насправді. Скажімо, за 1200 років до н. е. тут жили кімери, або ж ківери. Відомий український індолог Степан Наливайко прийшов до висновку, що населення Північного Причорномор’я, Криму та Лівобережної України в давніх античних авторів дістало назву сувіри, або ж сівери-сіверяни. Вони заселяли басейн річки Сіверський Донець, що тече Донеччиною, на яку нині, як і на Крим, претендують як на «ісконно русскую землю», Подесення та інші території, у тому числі й півострів. Назва сівери грецькою звучить кімери.

— Отже, кімери-сівери або кімерійці були господарями усього Причорноморського басейну?

— Саме так. Тож не дивно, що в епоху творення Подніпровської держави слов’янами і русинами, тобто нашими пращурами, Таманський півострів — південно-східного Чорноморського побережжя Криму належав сіверським києво-руським князям. Ще наприкінці І ст. до н. е. грецькі автори згадують у Криму етнос — роксоланів-русів, з якими воював Мітрідат Євпатор. Відомий готський історик Йордан (VІ ст.) називає їх ще антами. Цікаво, що цей народ в Криму розмовляв слов’янською мовою, тобто це були ті руси, які народилися і тривалий час жили в подніпровсько-слов’янському середовищі.

— Як переконати скептиків, що це було саме так?

— Тепер уже відомий факт, що у 860 році знаменитий просвітитель Кирило Філософ, перебуваючи у славному кримському граді Корсунь (так руси називали давньогрецький Херсонес, який після анексії Криму Росією з якогось дива став для неї сакральним), бачив там Євангеліє і Псалтир, що були «руськими письменами писано, и человека обрет, глаголюща тою бесідою, и беседова с ним, и силу речи приим, свои беседова прикладая различные письмена гласные и съгласна и к Богу молитву творя». Дослідник П. Лавров у книзі «Кирило та Мефодій в давнослов’янському письменстві», що вийшла ще 1928 року, пише, що просвітителю показував книги русин. Їх зустріч, судячи з усього, відбулася до створення Кирилом слов’янської абетки, тож Філософ випробовував різні звуки «гласные и съгласна», певно, шукаючи способів їх написання слов’янськими літерами. І той співбесідник учив Кирила своєї русько-слов’янської мови, уточнюючи голосні й приголосні звуки у словах священних книг.

— З усього випливає, що руси мали на той час писемність, — продовжує розмову професорка, перу якої належить низка книг-досліджень, а також історичні романи «Гнів Перуна» (1982), «Золоті стремена» (1984), «Зрада, або Як стати володарем» (1988), «Отрута для княгині» (1995), «Орли клекотали про волю» (2004) та інші. — У Подніпров’ї й Причорномор’ї ще в епоху трипільської культури вже існувала абетка, яка збереглася до пізніших часів. Не виключено, що «руські письмена» священних книг саме й базувалися на писемності трипільської доби. Як стверджує наш історик М. Брайчевський, це було «так зване русько-хозарське письмо, існування якого засвідчено східними авторами», це був «рунічний алфавіт», що поширився у першій половині І тисячоліття від Причорномор’я до скандинавських країн, так званий «протоглаголичний» алфавіт.

Та згодом популярнішою стала абетка, створена Кирилом Філософом, яка й утвердилася у більшості слов’янських народів. У давніх хроніках, зокрема XІ ст. — в «Сказанні про граматику руську», стверджується, що «...грамота руська явилася Богом дана в Корсунь Русину, от нея же научился філософ Константин».

— Тож бачимо, що на території Кримського півострова жили руси, котрі уже в ІX ст. користувалися своєю писемністю і мали перекладені християнські книги русько-слов’янською мовою, — робить висновок Раїса Петрівна. — І так, певно, було і в інших місцях Причорноморсько-Подніпровського регіону, яким володіли київські князі.

— Відомості про давні зв’язки України і Криму зберегла, мабуть, і топоніміка.

— Боротьба населення Подніпровсько-Прикарпатського регіону з кочівниками (зараз ми стали у вирішальний бій зі страшною ордою), консолідували наш етнос в окрему політичну і національну спільноту, яка вже з XІІ століття ототожнює назву «Русь», «Руська земля» з назвою «Україна». 

Так, арабський географ Ідрісі у 1153 р. називав Керченську протоку «гирлом руської ріки», а також вказував, що поряд із містом Керч було місто Россіа, крім того, поселення Рос, Росіа, Рософар. Тендрівська коса називалсь Росо, поселення біля Євпаторії — Россіка. 

За всієї поваги до різних етносів і народностей, варто зазначити, що в цей час у східних регіонах Київської імперії Рюриковичів — Ростовсько-Суздальській землі — переважають угро-фінські племена: мордва, чемериси, бургаси, меря, весь, мурома, яким прийшлі з Подніпров’я поляни принесли містобудування, писемність, освіту, християнство.

У ті й пізніші часи все, що називалося руською землею і мало корінь «рос», було пов’язане лише з Київською Руссю.

— Московське князівство назвав Росією Петро І після перемоги у Північній війні. Він присвоїв собі назву нашого державного утворення, а разом з нею і нашу історію...

— Але з неї не можна викреслити відомості про те, як господарювали київські князі на березі Чорного (Руського моря) — князь Ігор посадив на Таманському побережжі у створеному Тмутараканському князівстві свою людину. Саме сюди він прибув у 941 році після невдалого походу на Візантію. Згодом там утвердився його онук Мстислав, князь Чернігівський. Візантійський хроніст Лев Диякон писав ще про одного київського володаря — Святослава, що той прийде «у свої області, до Кімерійського Боспору» після походу проти болгар. Пізніше, у 1064 р., там захоплює владу онук Ярослава Мудрого князь Ростислав.

Іншу, не менш цікаву сторінку вписали в історію Криму й українські козаки. Але то вже тема іншої розповіді.

Заповідник «Херсонес Таврійський» (Севастополь).

Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.