На запитання «Голосу України» відповідає міністр соціальної політики Павло РОЗЕНКО (на знімку).
— Павле Валерійовичу, коли ви вели мову про основні пріоритети у 2015 році, то на першому місці була трансформація пенсійної системи. Щоразу нове керівництво втілювало свої реформи. Але населення цих змін, на жаль, не відчувало. Якщо говорити конкретно: мінімальна пенсія нині — менш як тисяча гривень. Цю суму отримують і ті, хто має трудовий стаж (часто сягає навіть 40 років), і ті, хто взагалі у своєму житті не працював. Але через усі трансформації і перерахунки маємо однакові пенсії для людей з різним трудовим стажем. Чому громадянин, в якого за плечима понад 30 років праці, отримує 1000 гривень пенсії? І як на неї прожити? На які зміни можуть сподіватися люди з трудовим стажем та мінімальною пенсією?
— Саме запитання дуже чітко показує недосконалість пенсійного законодавства. Протягом останніх 15 років, коли, власне, почала працювати ця пенсійна система, необхідних реформ не зробили. Тобто країна жила в епосі тотального популізму. Таку «зрівнялівку» вчинив конкретний уряд у конкретний час — у передвиборний 2004 рік, коли вирішили додати кошти людям, які не заробили на свою пенсію. Проте в результаті постраждали насамперед громадяни, які мають великий трудовий стаж. І нині утворилася система, коли людей не стимулюють працювати в легальному секторі економіки. Тому я прихильник того, що, по-перше, має бути соціальна справедливість. Не може бути різних систем нарахування пенсій: одна — для простих людей, а інша — для VІPів (чиновників, депутатів, прокурорів, суддів, міністрів та ін.). Принцип нарахування повинен бути єдиним.
По-друге, пенсію людина повинна отримувати згідно зі своєю трудовою участю. Держава не залишить сам на сам тих, хто не заробив чи недопрацював. Але для цього можуть існувати інші системи соціального захисту. Наприклад, державна соціальна допомога малозабезпеченим. А от конкретно пенсії кожен повинен отримувати стільки, скільки він реально заробив. У такий спосіб держава заохочуватиме людей працювати легально, сплачувати внески. А вони, в свою чергу, — основа для підвищення пенсій у майбутньому.
У нас щороку сплачується майже 200 млрд. гривень тіньових заробітних плат. Із них не вираховується жодних соціальних внесків. І це призводить до того, що в нинішньому бюджеті 2015 року ми змушені давати дотації Пенсійному фонду України на суму майже 80 млрд. гривень. Бо без цих коштів він не міг би вчасно і в повному обсязі виплачувати пенсії. Тому майбутнє нашої реформи — це справедливість, яка може реалізуватися через впровадження накопичувальної пенсійної системи і роботи недержавних пенсійних фондів. Як міністр соціальної політики, дуже хочу, щоб держава змогла збільшувати пенсії. І це питання для мене — номер один. Але для цього потрібно мати ресурс. До того ж не варто забувати, в якій ситуації ми живемо. Економіка падає (до речі, зауважу, що це падіння почалося щонайменше три роки тому...). Ресурсів, щоб уже сьогодні збільшити зарплати та пенсії, поки що немає. Тому завдання уряду: якнайшвидше провести реформи, запустити економіку і дати можливість людям працювати. Тоді й з’являться умови для підвищення зарплат і пенсій. І другий чинник — Україна перебуває у стані війни. І значна частина коштів іде на посилення армії. Цього року це вже 90 млрд. гривень — в 3—4 рази більше, ніж у попередні роки. Але це гроші — на захист кожної родини й на збереження цілісності нашої держави. Якщо ми цього не зробимо — не стане країни.
— Під час обговорення ухвалення нового Трудового кодексу України планувалося збільшення робочого часу на тиждень до 48 годин. Тобто додатково цілий робочий день! Це питання не раз збурювало дискусії. А що тепер, яких новацій нам узагалі очікувати від цього кодексу?
— Нині уряд не планує збільшувати робочий час. Новий Трудовий кодекс, справді, досить жваво обговорюється у Верховній Раді. Це буде проривний документ, який оновить сучасну базу законодавства, полегшить працевлаштування людей і збереже соціальні права робітників. Наше трудове законодавство існує, по суті, ще з часів Радянського Союзу. Воно повністю розпорошене й не систематизоване. А новий кодекс збере все в один регулюючий акт. Кардинальні зміни стосуватимуться механізмів прийняття на роботу, звільнення, буде полегшено процедурні і бюрократичні вимоги. Ми повинні дати можливість бізнесу працювати активніше, зокрема, в умовах такої нестабільної економіки.
— В усіх областях України нині проживають багато переселенців. І їм потрібна робота. Яка реальна ситуація сьогодні на ринку праці? Чи може держава працевлаштувати тих, хто переїхав до нас зі сходу країни?
— Тут є декілька нюансів. По-перше, коли економіка України перебуває в кризовому стані і кількість робочих місць зменшується, говорити про ефективне працевлаштування, на жаль, не доводиться. І не має значення, про кого йдеться — про переселенців чи просто про безробітну людину. Нові місця створює не уряд чи Державна служба зайнятості, а бізнес. І розвиток чи занепад економіки безпосередньо на це впливає.
По-друге, я не скидаю певних недоліків, які були в процесі працевлаштування тимчасово переміщених осіб з боку Державної служби зайнятості. Динаміка була надзвичайно незадовільна. Тому, ставши міністром соціальної політики (2 грудня 2014 року. — Ред.) та проаналізувавши роботу цієї служби, зрозумів, що її діяльність абсолютно неадекватна нинішній ситуації. Люди, які на той час там працювали, не розуміли, як реагувати на всі ці зміни, які відбуваються у нашій країні. Тому було прийнято рішення про звільнення керівника Державної служби зайнятості, а на його місце вже призначено іншу людину. Перед новим очільником стоїть багато завдань, одне з яких — розробити та впровадити програми із працевлаштування переселенців. Депутати Верховної Ради вже проголосували за зміни до Закону України «Про зайнятість», які надають нові можливості знайти роботу таким особам. Окрім цього, переселенців стимулюватимуть створювати самим робочі місця, а також є можливість отримати ваучери на перенавчання, перепідготовку чи перекваліфікацію.
— Щодо ситуації на сході України, а конкретніше — соціального захисту бійців АТО та їхніх родин. Реалії такі, що тим захисникам, котрі повернулися із фронту живими, а тим паче родинам тих, хто загинув, майже неможливо отримати статус учасників бойових дій. Тим, хто свого часу пішов добровольцем, довести своє перебування в зоні АТО також важко. І вже про жодні пільги та соціальний захист не йдеться. Якщо комусь і вдається домогтися, щоб його визнали учасником бойових дій, то це поодинокі випадки і, на жаль, не з допомогою держави. Розкажіть, будь ласка, чому так відбувається?
— На сьогодні вже понад 22 тисячі осіб отримали цей статус. Передусім це представники Міністерства оборони, Збройних Сил України, майже 12 тисяч — з Міністерства внутрішніх справ, 3,5 тисячі — прикордонники, більш як 2 тисячі — з Національної гвардії і тисяча — зі Служби безпеки. Хоча і тут виникають проблеми. Від початку оформлення статусу і до його завершення минає до трьох місяців. Ця бюрократична тяганина пов’язана зі збором необхідних документів. Проте у квітні уряд прийняв рішення, яким суттєво спростив надання статусу учасника бойових дій. І ми передали право на його визначення комісіям у силових відомствах. Переконаний, це скоротить удвічі термін розгляду заяв. Тепер головне, щоб у цих відомствах було забезпечено прозорість. До комісій злучать громадсько-волонтерські організації, щоб не «прилипали» люди, які абсолютно ніколи не воювали.
Що стосується добровольців та отримання ними статусу учасників бойових дій, з цим справді складно. У законодавчих актах уже є рішення, що всі добровольчі батальйони потрібно перевести під єдине підпорядкування Збройних Сил, Національної гвардії або інші формування, і в такий спосіб вони будуть приписані до певних військових частин чи підрозділів і вже тоді матимуть можливість отримати цей статус.
Для тих, хто вже відвоював, потрібно мати довідку з військової частини. З нею звернутися до відповідної комісії при Міністерстві оборони, яка вирішує такі спірні питання. Якщо воювати пішли за мобілізацією, то після демобілізації військова частина віддає документи, на основі яких можна також отримати статус учасника бойових дій. Інше питання, що силові відомства не завжди вчасно забезпечують усіма необхідними довідками. І саме через це виникають значні затримки. А от комісії працюють досить швидко, головне, щоб у людини був пакет потрібних документів на руках.
— Корупція в нашій країні була завжди. Проте всі керівники на державному рівні обіцяють її викорінити. У нинішній складній життєво-економічній ситуації, коли пенсія — приблизно 40 доларів, а зарплата, приміром, лікаря, — 88 доларів, ця корупція у всіх сферах тільки зростатиме ще більше. Але ж людям потрібно якось виживати... Як боротися з корупцією теоретично — багато хто розуміє. Але які конкретно кроки вже зроблено?
— Існує персональна відповідальність певних керівників за ті міністерства, які є в управлінні. І тут багато чого залежить від позиції міністра. Я не раз публічно та принципово стояв за те, щоб жоден працівник міністерства не мав індульгенцій. І неважливо, чи це фахівець, який працює тут давно, чи це людина, яка прийшла з моєю командою. До всіх підхід однаковий: якщо хтось десь буде помічений або запідозрений у корупції — ні за кого не проситиму й нікого не «відмазуватиму». Усе в межах закону. Нині з упевненістю можу сказати, що наше міністерство, з точки зору прояву корупції, є абсолютно чистим. І якщо кожен з міністрів чи інших керівників буде чесно відповідати за свій напрям, то з цього і складатиметься загальна картина.
Отож хочу виокремити три основні моменти. По-перше, жорстка позиція міністра і команди. По-друге, ліквідація корупційних схем. Ми пішли на безпрецедентний крок — міністерство повинно перетворитися з єдиного тендерного комітету на міністерство, яке формує політику. Тендерами повинні займатися відповідні структури. У цьому разі ми децентралізували цілу низку програм, які йшли раніше через міністерства, віддали відповідальність і кошти в регіональні структури, і в такий спосіб ліквідували взагалі будь-які прояви корупції на рівні нашої установи. По-третє, повна відкритість нашої роботи. В тому числі і за тендерними закупівлями. Ми переходимо на систему електронних торгів, де все буде абсолютно прозорим для кожного громадянина. І четверте: це залучення громадськості до аудиту Мінсоцпраці, до спостереження за його роботою. Адже корупція боїться світла. Тому ми щільно співпрацюємо з громадськими організаціями та волонтерськими структурами, які стежать за нашими словами та діями.
— У системі надання житлових субсидій населенню з’явилися певні зміни. Наскільки зросте кількість осіб, котрі отримують таку допомогу, і як відбуватиметься перевірка статків тих, хто претендує на субсидію?
— Так, змін і у цій системі також багато. Ми зняли штучні бар’єри та обмеження, які не давали права людям отримувати субсидію. Поки що важко сказати, наскільки збільшиться кількість осіб, які матимуть цю допомогу. Але я думаю, що навіть якщо це буде 2 чи 3 млн. родин — це вже непоганий показник того, що реформа спрацювала й уряд зробив правильні кроки, щоб захистити широкі верстви своїх громадян.
Одна з інновацій — це те, що майже 95 відсотків населення отримали додому бланки декларації та заяви й коротку інструкцію із заповнення цих документів. Уперше за 20 років, як працює програма субсидій, не потрібно нікуди йти, стояти в чергах — необхідні документи можна надіслати поштою. Колосально, але ми це зробили за 2—3 тижні після ухвалення урядом відповідного рішення. І тепер кожен, хто потребує допомоги, може її отримати. Проте багато чого залежить і від самих громадян. Ми повинні навчитися рахувати та декларувати свої доходи. Нині на субсидії виділяється велетенська сума — майже 24 млрд. гривень. І нам важливо бути впевненими, що ці кошти надійдуть саме до тією родини, яка цього потребує.
Зверніть також увагу, що заява на субсидію і декларація підписуються власноруч. У заяві вказано, що дані, які подає громадянин, дають нам право доступу до персональних справ людини, на перевірку даних декларації через Державну фіскальну службу та через управління Пенсійного фонду України. Тобто, окрім контролю доходів людей, ми матимемо право на оприлюднення факту отримання субсидії. І кожен бажаючий зможе побачити, хто з його сусідів чи знайомих має цю допомогу.
— Коли конкретно й обґрунтовано перерахують прожитковий мінімум українців відповідно до наших реалій і цін?
— Дискусія щодо прожиткового мінімуму ведеться дуже давно. Якщо говорити відверто, то він не переглядався з 2000 року. Тобто ця проблема не постала за теперішньої влади. Нині, під час війни, головне завдання країни — вижити. А нашому міністерству — забезпечити виплату хоча б цих мінімальних зарплат і пенсій, які є і які, зізнаюся, нам важко робити в таких умовах. Торік усі соціальні кошти були заморожені. Цього року ми проводимо реформи. Вони непрості, але потрібні. І наслідком цих змін стане підвищення соцстандартів. У грудні прожитковий мінімум буде збільшено на 13 відсотків. Якщо ж ми побачимо, що економіка оживає швидше і дає додатковий ресурс для підвищення зарплат і пенсій, ми, безумовно, спробуємо проіндексувати його раніше.
— З липня минулого року ви-плати допомоги з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку було скасовано. Якщо допомога з догляду виплачувалася в мінімальному розмірі (130 гривень на місяць), то втрати кожної сім’ї становили 4680 гривень. А якщо мати отримувала цю допомогу у більшому розмірі (скажімо, 500 гривень), то вона втратила 18 тисяч гривень за цей період. Минув рік, а обурення молодих мам залишилися: 130 гривень — копійки. Очікували на збільшення цієї суми, але аж ніяк не на скасування. Чому держава забрала ці гроші?
— Цю допомогу ми поєднали з виплатою при народженні дитини. Це сума в розмірі 41 280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10 320 гривень, решта виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами (860 гривень на місяць). Окрім цього, уряд вніс до Верховної Ради пропозицію про те, щоб малозабезпеченим родинам на дітей від народження і до трьох років встановити виплату у 250 гривень. У такий складний час ми, проте, знайшли на це кошти, і ось з 1 квітня ці люди отримують таку допомогу. А це майже 80 000 родин.
— Проблема і з виплатою лікарняних: якщо за законом кошти мають надходити до людини протягом двох тижнів, то в реальності можуть іти два і більше місяців. Як ви плануєте розв’язати це питання?
— Уряд іде на реформування соціального страхування. За ініціативою Кабінету Міністрів України до Верховної Ради було внесено законопроект щодо об’єднання фондів соцстраху. Верховна Рада підтримала уряд і проголосувала за об’єднання двох із них — з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Цей крок дасть можливість об’єднати адміністративні структури, зекономити на управлінні та адмініструванні. А це майже 600 млн. гривень. І ці кошти спрямовуватимуть на покращення соціальних виплат і на регулярну оплату лікарняних листів. Хоча об’єднання двох фондів — досить тривалий за часом процес, але ми намагаємося його прискорити. У середині квітня був призначений виконавчий директор уже нового єдиного об’єднаного фонду соціального страхування, і, сподіваємося, під його керівництвом реформування цієї системи піде набагато активніше.
— Цього року не виділено коштів на забезпечення санаторно-курортними путівками (які здебільшого були єдиною можливістю для працюючих людей оздоровити себе й дітей). Таке рішення вдарить і по оздоровчих закладах. Чи переглядатиметься це питання цьогоріч?
— Власне, це одна з багатьох непрозорих схем корупції, яка існувала у фондах соцстраху, — санаторно-курортне лікування. Міжнародні експерти завжди дивувалися: чому такі витрати йдуть за рахунок страхового фонду? Адже оздоровлення — це не страхова діяльність. Погодьтеся, дуже дивним є те, що люди не отримують вчасно лікарняні виплати, але водночас виділяються значні кошти на непрофільні витрати.
Та не треба думати, що на оздоровленні дітей поставлено крапку. Нині підприємства безпосередньо за рахунок власних коштів, а також місцевих бюджетів, через різні установи та організації (обсяги фінансування яких після децентралізації істотно зросли) можуть оздоровлювати дітей. Централізовані програми просто плодили корупцію. Для прикладу: якщо запитати у 100 людей на вулиці, чи оздоровлювалися вони хоч раз за рахунок фондів соцстраху, то, можливо, знайдеться одна родина, яка колись возила дитину в санаторій за ці кошти. Але тепер усе передається на рівень місцевої влади. І вже там повинні вирішувати, хто з мешканців того міста, села чи району потребує оздоровлення. Так само і керівники підприємств. Адже вони зацікавлені в тому, щоб діти їхніх працівників не хворіли, тоді мама чи тато будуть менше перебувати на лікарняному.
Що ж стосується удару по оздоровчим закладам, то нічого страшного не відбудеться, якщо санаторії надаватимуть якісні послуги за адекватну ціну. Звичайно, конкуренція зростатиме, бо аби кому підприємства свої гроші не віддадуть. Як це було у фондах соціального страхування.
Нині санаторіям доведеться переглянути свою тарифну політику. Але ми йдемо до відкритої ринкової економіки і до вільної конкуренції у сфері санаторно-курортних послуг, коли місця або державні кошти нараховуються не за хабарі, а головним критерієм будуть якість та адекватна ціна. Тож що раніше санаторії зрозуміють нову систему та що раніше вони зможуть перебудувати свою діяльність і відре-
агувати на зміни, то більше шансів у них стати лідерами у сфері своїх послуг з оздоровлення. До речі, хоч і є певні спірні питання, проте більшість санаторіїв абсолютно позитивно сприйняли таку ситуацію і готові розпочати працювати в нових умовах.
— Дякую за відповіді.
Бесідувала Ірина ТИЩЕНКО.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
Результати голосування на сайті «Голосу України»
Чи отримав хтось із ваших рідних чи знайомих, хто був у зоні АТО, статус учасника бойових дій?
Так — 21,11 відсотка.
Намагалися, але не отримали, — 60 відсотків.
Поки що з цим питанням не зверталися — 18,89 відсотка.
ЦИФРА
За підрахунками Міністерства соціальної політики України, майже 100 тисяч осіб потребують працевлаштування. За останній рік лише 7 тисяч осіб отримали роботу.
