Про олімпійську чемпіонку, гордість вітчизняного спорту, знамениту легкоатлетку 50—60-х років минулого століття Віру Самуїлівну Крепкіну (на знімку) я вже писав у «Голосі України» (у номері за 11.04.2013 р.) до її 80-річчя. Читачі ознайомилися з нелегким і славним життям знаменитої атлетки, прекрасної людини.
Звичайно, сама олімпійська чемпіонка очікувала державної нагороди до цієї дати. Адже інших її колег, чемпіонів тієї ж XVІІ Олімпіади (Рим, 1960) Віктора Цибуленка (метальник списа) та Івана Богдана (греко-римська боротьба), нагородили орденом «За заслуги» ІІ ступеня, а дворазову чемпіонку XV Олімпіади (Гельсінкі, 1952) Ніну Бочарову — орденом княгині Ольги І ступеня.
А от про Крепкіну спортивні чиновники чомусь забули. Питання про її нагородження я порушував на початку 2013 року перед НОК України. Але звідти мене переправили до Міністерства сім’ї, молоді та спорту. Там почали готувати документи...
Потім їх мали погодити ще й у міськраді. Якийсь бюрократ придумав, що нагородні документи після міністерства має ще й міськвиконком погоджувати за місцем проживання нагороджуваного. Мимоволі виникає запитання: невже у такий важкий для країни час чиновникам нічого робити, аніж перейматися нікому не потрібним узгодженням?
Одне слово, довелося пройти всі кола бюрократичного «пекла». Зрештою, вдалося звернутися по підтримку до народного депутата Олега Ляшка (порадили добрі люди). І він, велике йому спасибі, таки допоміг!
Нарешті документи, погоджені в міськраді, про нагородження Крепкіної було спрямовано до адміністрації Президента й отримано там ще 7.08.2014 р. А кінець поневірянням настав лише в січні нинішнього року. До Дня Соборності України Президент підписав указ № 27/2015 про нагородження Віри Крепкіної орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.
У міській раді вирішували, як вручити нагороду Вірі Самуїлівні. І нарешті зупинилися на варіанті вручення нагороди на квартирі олімпійської чемпіонки. Вручила орден заступник міського голови Ганна Старостенко далеко не в урочистій обстановці.
Ювілейного 2013 року про Крепкіну не згадало її рідне ДСТ «Локомотив», якому вона все спортивне й трудове життя служила вірою й правдою, прославила його на весь світ, не зрадила його, хоча їй не раз пропонували перейти до інших, престижніших ДСТ.
До речі, Віра Крепкіна є почесним залізничником, ветераном ДСТ «Локомотив», інвалідом першої групи. У товаристві варто було б подумати про проведення змагань на кубок Віри Крепкіної, як це прийнято в інших ДСТ.
Здоров’я уславленої чемпіонки тепер погане. Вона часто хворіє, двічі на рік лягає до лікарні (по два тижні). А там умови такі, що ночувати вона приходить додому. За лікування в медзакладі доводиться платити по 2,5—3 тисячі гривень. Багато коштів іде на ліки, масаж тощо.
Вихованці Віри Самуїлівни пам’ятають свою наставницю, вдячні їй, часто телефонують на свята, дні народження. Один із них, Василь Степаненко, — заслужений тренер України, відмінник освіти України, директор Малинського міського центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».
У справах він часто буває в Києві, навідує свою вчительку. До 55-річчя ХVІІ Олімпіади В. Степаненко у своєму центрі випустив яскраві календарі з парадним портретом олімпійської чемпіонки Віри Крепкіної та символікою ХVІІ Олімпіади (на знімку). Влітку Василь Сергійович планує провести в Житомирі спортивні змагання на приз Віри Крепкіної. Звичайно, вона вдячна своєму вихованцеві за таке чуйне ставлення.
Фото автора.
