У пониззі Дніпра щороку йдуть із димом тисячі тонн цінного природного ресурсу, бо держава перешкоджає його заготівлі

 

 

Доходи — в... попіл


Із початку весни жителів міст Херсон, Цюрупинськ, Гола Пристань та прилеглих до них сіл і садівничих товариств проймає жах — щодня і щоночі довкола у дніпровських плавнях спалахують велетенські пожежі, на вулиці сиплеться чорний попіл. Пожежники мало не цілодобово чергують біля дач та селянських хат, щоб до них не дісталося полум’я. До того ж уся ця фантасмагорія повторюється з року в рік, бо пониззя Дніпра просто випалюють браконьєри. Пожежа на кілька гектарів сухого комишу, в якій гинуть плазуни, рідкісні рослини, пташині гнізда, — тут звичне явище. І вигорає не просто рослинність: із димом у небо йде цінний ресурс, що міг би збагачувати край!


Щоб той злощасний комиш не горів, його лишень треба вчасно косити. І не просто заради безпеки, а для комерційного використання. Адже це — чудовий природний матеріал для виробництва матів, що використовуються як огорожі, покрівля дахів, навіть утеплювач (30-сантиметрове комишеве покриття замінює 10—15 сантиметрів мінеральної вати та ще й не потребує додаткових витрат на гідроізоляцію та облаштування вентиляції). Виготовляти ці мати можна навіть у домашньому господарстві одній людині по десять штук за день. А на вітчизняному ринку будматеріалів такий виріб коштує, залежно від його розмірів, 99—250 гривень. Зрештою, екологічно чистий та ще й декоративний матеріал «з руками відривають» у Західній Європі, де комишу не так багато. Проте чиновники в Україні зробили все, щоб косити комиш на березі Дніпра, не наражаючись на конфлікт із законом, було практично неможливо. Спалювати плавні у нас можна, бо за це ще нікого й ніколи не покарали. А от робити їх безпечнішими й отримувати з цього користь — ніз-з-зя!


Театр бюрократичного абсурду


Щойно дельта головної української річки спалахнула по обох її берегах, як у Херсонській облдержадміністрації схаменулися і скликали круглий стіл за участю екологів, науковців, працівників природоохоронного відомства. Уся ця компанія мудрувала: а що ж із дніпровською тростиною робити? З’ясували: косити комиш можна, та не раніше, ніж косар побігає по інстанціях так, що будь-яке бажання пхатися у плавні в нього пропаде. Перед візитом у плавні треба замовити наукове обґрунтування того, скільки природних ресурсів можна використати на конкретній ділянці. Розробка обґрунтування триває до півроку! Та потім із ним необхідно бігти по дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів, який видається лише на рік чи на сезон, і по ліміт на комиш (?!). Якщо ж комиш росте на землях лісгоспу, то не обійтися ще й без лісового квитка, і той теж видається тільки на рік.


Для оформлення купи паперів доведеться по декілька разів відвідати науковий заклад, Департамент екології облдержадміністрації, районну раду, чиї депутати можуть ще й дозвіл на спецвикористання з якоїсь примхи не затвердити. Простіше кажучи, легалізацію заготівлі у плавнях обставили такою кількістю бюрократичних «рогаток», наче прості люди не комиш збираються косити, а щонайменше уран чи золото добувати. Хоча з екологічної точки зору всі ці перестороги жодного сенсу не мають. Адже комиш у дельті не тільки можна, а й ТРЕБА збирати!


«За законом» не виходить


Утім, не можна стверджувати, що комиш у плавнях нікого не цікавить. Косять його потроху селяни та приватні заготівельники як для власних господарських потреб, так і на продаж. Однак держава з того жодної користі не має.


— Моя хата стоїть просто біля озера, і комиш на його берегах косили діди й прадіди. Потроху брав і я — то альтанку у дворі від сонця накрити, то огорожу на присадибній ділянці спорудити. Адже для того, щоб плести мати, нічого хитрого не треба: весь «верстат» — металева труба, конструкція з дощок і мотузка чи дріт. Коли втратив роботу в агрофірмі, захотів переключитися на заготівлю комишу партіями для продажу. Пішов по інстанціях, та як почув про дозволи та ліміти, охота мати справу з державою і працювати «по-білому» одразу відпала. Знайшовся простіший варіант: ми з сином човном виїжджаємо у плавні, зрізуємо там комиш і виробляємо мати. Наприкінці тижня машиною приїжджає закупівельник і забирає все, по 50—60 гривень за мат готівкою. Їх він, швидше за все, вигідно перепродує, але нас то не обходить — головне, в сезон маємо на комиші чотири-п’ять тисяч гривень на місяць. Косити комиш та плести мати — робота важка, але воно того варте, — зізнається безробітний із райцентру Білозерка на Херсонщині Андрій, котрий попросив не називати його прізвища (бо ж отримує допомогу з безробіття, а в центрі зайнятості про його підробіток не відають).


Підприємці Херсонщини переконані: заготівля й переробка тисяч тонн відновної природної сировини може забезпечити регіону тисячі додаткових робочих місць і десятки мільйонів гривень додаткових доходів. Адже механізувати процес виготовлення матів дуже просто, верстати для цього дуже дешеві, і на ринку їх задосить. Усе залежить від держави: варто їй спростити правила гри — і справа піде. Місцевій владі, приміром, можна було б заздалегідь визначити місця заготівлі комишу, централізовано замовити наукове обґрунтування, призначити ліміти і потім продавати право косити рослинність з відкритого аукціону, звільнивши підприємців від будь-яких паперових клопотів, що вигідні посадовцям-хабарникам: заплатив до бюджету — і працюй спокійно. Та для цього треба внести зміни до низки «екологічних» законів і постанов Кабміну, а ініціювати ці зміни ніхто не квапиться.


Національний парк — не панацея


Припинити щорічну «вогняну феєрію» у плавнях влада Херсонщини сподівається, посиливши їх охорону. Для цього в краї пришвидшили підготовку до створення національного природного парку «Нижньодніпровський», який має простягнутися від Херсона аж до Дніпро-Бузького лиману. Всі погодження власників земель уже отримано, межі парку узгоджено — переможно рапортують в облдержадміністрації. Зупинка лише за відповідним указом Президента України. Тож незабаром за дельтою пильніше приглядатимуть єгері й спеціалісти нового природного резервату. Та місцеві жителі не дуже вірять, що всю дельту можна надійно контролювати.


Дніпро в його наближенні до моря — це розгалужена система приток, стариць, зарослих озер та єриків, ефективно наглядати за якими можливо хіба що з повітря. Та сумнівно, щоб держава розщедрилася на ескадрилью гелікоптерів для потреб молодого національного парку. Відтак з пожежами у плавнях все одно доведеться щось вирішувати, і заготівля комишу заради убезпечення від них залишається найбільш реальною можливістю для цього. До того ж екологічно нешкідливу господарську діяльність у межах «Нижньодніпровського» ніхто забороняти начебто не збирається.


Херсон.

ФАКТ

Майбутній національний парк «Нижньодніпровський» розкинеться на площі 80,2 тисячі гектарів, в тому числі 14 тисяч гектарів з вилученням у власників.

Цитата


«Площа комишевих заростей протягом останніх років тільки збільшувалася через обмежене скидання води з греблі Каховської ГЕС та заболочування пониззя Дніпра. Випалювати їх — це екологічне варварство, а от викошувати — цілком нормально. Та якщо десятиліття тому до нашого вузу щороку зверталися по наукове обґрунтування заготівлі з десять користувачів на рік, то протягом останніх трьох років — жодного, — підсумував завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету, доктор біологічних наук Михайло БОЙКО.


Фото прес-служби ГУ ДСНС Херсонщини.